Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Освін... –тихо покликав Оевінг і доторкнувся до його твердої, ніби кам'яної щоки.  

– Він не чує тебе, – прошепотіла за його спиною жінка.

Мгведал теж увійшов до кімнати, обійняв її тремтячі плечі й тихо сказав:

– Ходімо, Ангреде, нехай вони попрощаються...

Оевінг не помітив, як мати й батько залишили кімнату. Він тримав брата за руку і думав про те, чому доля їм усім визначила смерть, та  ось тільки йому й Оейде вдалося вижити...

Освін голосно застогнав, тіло його вигнулося дугою і знову обм'якло. Зеленувата піна, що виступила, забарвилася кров'ю.

Оевінг не плакав, за останній час він переніс стільки всього, що в нього вже не залишилося сліз.

Обережно прибрав він світле злиплое пасмо з чола брата. Запах смерті відчувався так виразно, що нерозумно було заперечувати її присутність.

Оевінг узяв шматок чистої тканини, що лежав на глибокій дерев'яній таці поруч із ліжком, і промокнув вмираючому обличчя.

Освін на мить розплющив очі: застиглі, такі, що вже нічого не виражали.

– Освін… – знову покликав Оевінг і поклав свою долоню на його лоб, – Вибач, що не зумів подбати про тебе... Прощавай... 

Згадалося, як Кадмас вилікував його смертельну рану. Що завгодно віддав би Оевінг за те, щоб роздобути хоча б малу частину тієї сили, якою володіли Маги Променистих Берегів...

Несподівано долоня загорілася і сотні гострих голок проткнули її. Кров у венах почала кипіти. Груди пронизав миттєвий, немов вістря  стріли, біль. У голові загуділо, страшно застукало у скронях. 

І хлопець відчув, як сила, що раптом спалахнула в його крові, почала повільно витікати  з долоні.

Судоми пробігли по тілу Освіна. Він почав битися і кричати в припадку нового болю. З рота хлинула кров.   Через мить разом із потоком крові на покривало виплив великий зелений згусток.

І Освін тут же затих і обм'як, перестав здригатися в конвульсіях. 

Оевінг, сам не розуміючи, що сталося, прибрав долоню з чола брата і щільно загорнув отруйний згусток у тканину.

Освін повільно розплющив очі,  подивився перелякано і прошепотів:

– Оевінг...  

– Тепер мовчи, не витрачай сили. Потрібно поміняти тобі постіль, щоб ти спокійно відпочив. Усі питання – згодом. Зараз покличу матір і батька...

Оевінг погладив його по мокрому волоссю і вийшов із кімнати. 

– Він кричав, – з невимовним болем прошепотіла Ангреде, – Він... – і запнулася, боячись вимовити.

Мгведал у безсиллі кусав губи.

– Ні, – втомлено відповів Оевінг, – Освін живий, але ще слабкий. Отрута пішла з його тіла...

Мгведал і Ангреде кинулися в кімнату сина. Оевінг вийшов надвір, повільно побрів у бік лісу і зупинився на узліссі, біля заростей малини.

Як так сталося, що сила, дарована лише Магам Променистих Берегів  стала і його частиною? Навряд чи ніч, проведена з Илмою, могла дати йому стільки магії! Для цього має утворитися глибший зв'язок, зв'язок крові...

Лілова синява прозирала в обпаленому сонцем листі дерев. І дивлячись на ці чудові фарби спекотного дня, Оевінг зрозумів, що його доля вирішена. Він не знав, що саме з ним станеться, але відчував ці швидкі зміни кожною краплею своєї крові, в якій вирувала стародавня магія, що не йому належить.

                               Кінець першої книги

Кінець