Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Даегар терпляче чекав, поки Ілма сама заговорить про їхнє весілля. Але вона, яка планувала провести разом із ним кілька днів, несподівано почала збиратися назад в Етеляну.

Вони стояли на лісовій галявині під розлогим деревом. 

День розпалився. Сонячні промені сіялися донизу крізь густе листя, голосно й безладно голосили птахи, пахло так запаморочливо, як може пахнути тільки на початку літа: соковитими травами, гарячою смолою й медом.

Даегар дивився на хитке, у коливанні сонячної тіні, обличчя своєї коханої і бачив: Ілма замислена і чимось стурбована.

– Я хочу поїхати сьогодні, – сказала вона.

– Від чого ти тікаєш? – тихо запитав він, схиляючись до її обличчя, – Або від кого?

– Це не втеча, – вона сперлася потилицею об шорсткий стовбур, – але всі мої думки досі перебувають у безладді. Я не розумію своїх почуттів, не пам'ятаю своїх бажань!

– І обіцянок теж не пам'ятаєш! – не втримався Даегар.

Ілма тихо  зітхнула, визнаваючи: рано чи пізно, а розмова відбудеться. Даегар дуже терплячий, але всяке терпіння має  свою межу.

– Чи не про наше весілля ти говориш?

Даегар мимоволі здригнувся. У її голосі промайнула ледь помітна нотка роздратування. Але він твердо вирішив залишатися наполегливим і з'ясувати, нарешті, їхні стосунки.

– Тебе це злить? – у свою чергу запитав він.

Ілма розсіяно провела долонею по лобі, струшуючи краплі поту.

– Я пам'ятаю, звісно ж, пам'ятаю всі свої обіцянки. Але мене досі непокоїть те, що сталося на Темному Березі, – квапливо заговорила вона, – тобі не збагнути   ні моїх почуттів, ні мого болю!

– Ілма...

Але вона виставила вперед долоню, немов забороняючи йому говорити. Їй стало нестерпно гірко від того, що все йде не так, як вона мріяла.

– Ніхто не здатний мене зрозуміти! Ви з народження володієте магією і не замислюєтеся над тим, чому вона у вас є!  Та й навіщо  про це думати, вона у вас є – і все!  Так має бути, так судилося... А я? Спадкоємиця могутніх чар, а навіть маленьку подряпину не здатна вилікувати! І ти теж не здатен відчути, яких страждань я зазнаю, а тільки вимагаєш і вимагаєш!

Губи дівчини тряслися, очі виблискували гнівом.

Даегар схопив її в обійми, міцно, навіть грубо притиснув до себе.

–  Що з тобою? Чому звинувачуєш мене в тому, що сила до тебе не повернулася? Чого добиваєшся?

– Пусти! –  заверещала Ілма. 

Кров ударила їй в голову, вона розуміла, що не права, але вже не могла зупинитися, їй необхідно було виплеснути всі свої почуття. 

– Пусти, Даегар, інакше…

Вона не договорила, бо голос її зірвався від ридань. 

Даегар негайно звільнив дівчину зі своїх  грубих обіймів і в пориві люті щосили вдарив кулаком у твердий стовбур дерева. 

Ілма витерла сльози, що підступали до очей. Вона не розуміла, що на неї найшло, і жахнулася, бо вперше побачила Даегара таким розлюченим.

–  Що відбувається? – не дивлячись на Ілму, глухим голосом запитав Даегар, – Ти маєш намір і надалі від мене захищатися? Я втомився від невизначеності, від твоїх примх... Не треба мене берегти. Якщо ти бажаєш щось сказати, то кажи тепер.

– Вибач мені, –  вона боязко доторкнулася пальцями до його плеча.

– Я втомився! –  холодно повторив Даегар, не звертаючи уваги на цей ласкавий дотик, – Чи ти хочеш, щоб я все життя чекав на твою відповідь?

В Ілми заколотилося серце. Вона передчувала бурю, яка здатна змести все на своєму шляху, вирвати з корінням вікові дерева.

– Три дні, – сказала вона, – Три дні і, клянуся Богом Вогню і Матір'ю Води, я дам тобі свою відповідь і призначу час нашого весілля.  Я не можу бачити тебе таким!

– Я кохаю тебе, і гину від твого мовчання, немов від повільної і болісної отрути.

– Звідки тобі знати, як вбиває отрута! – пробурмотіла Ілма.

Вона попросила вибачення і дала слово, але наполегливість Даегара несподівано розгнівала її. Їй стало страшно від того, що він показав їй такий бік свого характеру, про який вона раніше навіть не здогадувалася. Чи принаймі з нею він ніколи не поводився так жорстко.

– Ти маєш рацію, мені нізвідки цього знати. Але магія не захищає від душевних страждань, – спокійно відповів Даегар.

– За три дні, – повторила Ілма, – А сьогодні я збираюся відвезти Анісу в Етеляну, щоб вона озирнулася і розібралася, що до чого. Ти проводиш нас? – запитала вона так невимушено, ніби й не сталося між ними ніякої сварки.

– Проведу! – кивнув Даегар.

– Не хочеш залишитися на якийсь час в Етеляні? – Ілма подивилася бешкетливо, як завжди, у його гарне обличчя і побачила, що  риси його пом'якшуються.

– Боюся, нічого  не вийде. Я маю допомогти батькові. Кадмас ще не готовий займатися справами, він весь свій час вирішив присвятити Оейде, щоб вона швидше оговталася. До того ж я пообіцяв показати Оевінгу річку. Він бажає провести ніч на березі, подивитися на туман, який здіймається над водою перед світанком.