Світляки на полі бою - В В Срібна

― До зустрічі.- посміхнувшись у відповідь відповів Максим.

За декілька хвилин Тарас вийшов з-за кущів неподалеку.

― То це він? Думав, що ви були друзями, чому ти думаєш, що він працює на ворога?- здивовано запитав він.

― Я не думаю, а знаю. - серйозно відповів Максим.- Ян вже підозрював його, але я сподівався, що це не так, а зранку…

― Тобі доповіли?

― Так.

― Я прослідкую за ним. - Тарас посміхнувся.

― Дякую.

Джабір увійшов до шатра у якому ніби прокинулося торнадо. Папери, перо з чорнилами, розбитий пісочний годинний валялися на землі немов сміття. Рустем сидів за столом опершись ліктями об стіл і затуляючи обличчя рука. Вклонившись він спокійно сказав:

*― Вітаю вас, султане Рустем, сонце Османської імперії. Я прибув до вас по вашому наказу.

Рустем посміхнувся і стиха засміявся.

*― Ти нагадуєш його… Робиш це спеціально?- дивлячись на радника грубо сказав він.

*― Не розумію про що ви.- спокійно відповів він.

*― Не треба. Я знаю, що ти разом з Розалією і Кюсем зробив все, щоб він покинув мій палац і я тобі вже це говорив, а ти все поводиш себе ніби нічого і не сталося.

*― Султане…

*―  Ти хоті отримати титул і робив для цього усе, але нічого не отримував, а він просто був поряд зі мною і мав усе. Ти явно злякався, коли його повернули мені, адже, він би знову забрав у тебе все. Ти навіть не ховав радості на обличчі, коли він втік. Думаю, що ти вже придумав план, щоб знову здихатися його.

*― Чому ви не наказали відрубати мені голови?

*― Поки ти корисний, як його заміна, хоча і не можеш зробити навіть малої частини того, що роби він.

*― Ви розумієте, що навіть, якщо схопите його, то все одно не зможете утримати. За декілька годин він без проблем покине вас.

*― Його брат і справді проблема. Все ж я через ваші плани вже досить сильно роздратував вашого короля.

*― І що ви збираєтесь робити?

Рустем встав і підійшов до Джабіра. Поклавши руку йому на плече він прошепотів йому на вухо:

*― Для цього я тебе і тримаю.

*― Що ви маєте на увазі?

*― Ти знайдеш вихід сховати його від ваших і утримати.- відвинувшись продовжив він.- Я, своєю чергою, залишу тебе на твоєму місці, а, якщо не впораєшся, я пригрожу вашому королю його життям, тоді ти будеш мені не потрібним, тому варто тобі триматися за даний тобі шанс.

*― Для чого вам він, якщо не будучи вашою правою рукою він не принесе вам вигоди.

*― Мені вистачить того, що він буде мені коритися. Я ніколи не просив його приносити мені користь. Він робив це для себе, хотів керувати моїми діями та заволодіти думками. Саме в цьому була його місія. Чи не так?

*― Ви з самого початку знали?

*― Не відразу, але досить швидко це зрозумів.

*― В мене є умова.

*― Яка?

*― Все ж, колись він був моїм другом. Тому ви не повинні причинити йому фізичного болю. Він має жити.

*― Він колись зрадив тебе?

Джабір вирішив промовчати, але Рустем вже про все здогадався і сказав:

*― Невже ти хотів бути на місці його брата? З його розумом ти б легко отримав це місце, але він допоміг йому… Ти хочеш, щоб він жив і пам’ятав, що той вибір привів до цього. Хочеш показати, що сильніший за короля і мав бути на його місці.- чоловік засміявся, сів на стілець і відкинувся на ньому.- Звісно ж! Саме тому ти намагаєшся знищити його життя!

*― І що ви плануєте робити з цією інформацією?- трохи знервовано запитав Джабір.

Він ненавидів Яна за цю поразку. Хотів, щоб він жалів про той вибір. Джабір стільки років ховав все це у собі, щоб ніхто про це не дізнався. Адже все це було ідеальною зброєю проти нього.

*― Ти будеш слухняним, а я не розповім про це твоєму королю.

*― Якщо розповісте ніколи більше не побачите Айнура, будьте певні, я зроблю все для цього.

*― Знаю, але тоді ми обидва втратимо все. - Рустем подивився йому в очі.- Признай, я маю зброю проти тебе.

*― Що мені заважає вбити тебе прямісінько тут?- насупившись і стиснувши кулаки відповів він.

*― Думаєш вони про це ще не здогадались?

*― Я знаю, що їм все відомо.

*― Вони тебе не чіпають, бо їм доведеться розв’язати війну проти мене, щоб дістати тебе.

*― Ваша зброя не впевнена і може зламатися за першого ж удару.

*― Так, але ти боїшся її, хоча і розумієш, що я одночасно можу тебе контролювати й не можу.

*― Вони розв’яжуть війну, якщо ви його схопите.

*― Не розв’яжуть. Вони будуть шукати інший шлях.