Світляки на полі бою - В В Срібна

*― То що вам тут потрібно?- насторожено запитав Наіль.

*― Я знаю, що ти зробив. Думаєш він не здогадається?

*― Я захищаю його, він зрозуміє.

*― Сумніваюся. Але я прийшов тебе урятувати. - він простягнув йому кілька голок.- Тільки обережно, сам не вколись. Вони змащені дечим, це дасть тобі час втекти, якщо він зрозуміє.

*― Я казав, що зроблю все, але не дам йому нашкодити.

*― Йому це не нашкодить. Лише ослабить. Використовувати це чи ні, твій вибір. Я не стану тебе змушувати.

Після цього він як ні в чому пішов, залишивши Наіля на одинці.

Пройшло вже більше як місяць і настав той самий день. День, коли мали об’явити нового короля. Ян стояв у великому, прикрашеному квітами залі, який освітлювався магічними кулями, які випромінювали тепле світло, схоже на полум’я свічки. Дем’ян разом з Ігорем і ще сімома магами стояли на п’єдесталі. Попереду стояв директор першої академії, який тримав в руках частину дерева покриту білою тканиною, яка була розшита золотими й срібними візерунками. На ній лежала золота корона, яка була прикрашена прекрасними візерунками й темно-зеленим дорогоцінним камінням. Вона була останнім випробовуванням для наступного короля. Колись перший маг створив її, щоб не допустити до влади занадто слабкого правителя. Вона змушувала того, хто її одягнув, відчувати вкрай сильний біль і згадати найболісніші спогади. Поряд лежало кільце, яке було символом влади короля. Її одягав той, хто показав себе найкраще і був схвалений короною. Ян досить сильно переживав за останнє випробовування, хоча і розумів, що Дем’ян гідний цього титулу й обов’язково впорається. Нарешті все почалося і директор першої академії з гідністю сказав:

― Цього вельми важливого дня, ми проведемо останнє випробовування і новий король явить себе всім нам. Дем’яне, ти як той, хто пройшов усі випробування найкраще пройдеш випробування першим. Якщо витримаєш його, станеш королем. У випадку, якщо ти провалиш його інші учасники випробують себе. Підійди ж і піддайся випробуванню.

Дем’ян вийшов уперед і обережно встав на коліна. За мить корона засвітилася і ніби підлетіла до нього. Вона повільно опустилася йому на голову. По голо тілу почали розповзатися білі візерунки. Він стиснув зуби, але більше нічим не видав біль.

Дем’ян стояв в товпі дітей, які тільки но пройшли перший екзамен в магічному світі. Всі вони спілкувалися між собою й обговорювали бурю емоцій, які вони отримали. Його увагу привернув хлопець, який стояв відсторонено від усіх у сіни. Дем’яна ніби манило до нього і він все ж наважився підійти.

Підійшовши він зміг краще його роздивитися. Дем’ян не  міг відвести очей, хлопець був дуже гарним в якийсь момент він навіть засумнівався чи не дівчина це. Незнайомець мав світле, блондинисте волосся до плечей, довгі вії та зелені очі, які поражали в саму душу.

― Не виховано так дивитися на когось без дозволу.- зле сказав хлопець склавши руки на грудях.

― Ох! Вибач, я не хотів тебе образити.- оговтавшись відповів Дем’ян.

― Тобі щось треба?

― Я хотів познайомитися, якщо ти не проти.

― Мене звати Роман.

― Приємно, я Дем’ян.- він посміхнувся.

― Дем’яне!- окликнула його дівчина, яка сиділа поряд з ним.

― Олесю, щось сталося?

― Ні, просто хочу дати тобі пораду, триматися від Романа подалі.

― Чому це?- відповів він і підняв одну брів.

― Ти що не чув? Про це всі говорять! Його батьки брали участь в угрупованні, яке використовувало заборонену магію! Їх за це сили позбавили та прогнали. Впевнена, що він такий як вони!

― І що?

― Ти що зовсім свою репутацію не бережеш!? Не розумію як можна навіть поряд з ним стояти не те що дружити! Це ж огидно!

― Мені огидно стояти поряд з тобою. Як ти можеш говорити про нього такі речі, якщо навіть не спілкуєшся з ним!

― Що!? Як ти можеш говорити, що я огидна!

― Так само як і ти про нього. Якщо будеш лізти до нього, я за себе не ручаюся!- зле мовив він і направився далі по коридору до кабінету.

Дем’ян стояв у дверей поки дід зле ходив по кімнаті.

― Ти здурів!? Ти хоча б розумієш з ким дружиш! Його батьки скоїли страшний вчинок! Хочеш, щоб тебе вигнали та забрали магію!? Повір, вони можуть це зробити лише за дружбу з ним!

― Він не такий, як його батьки.

― Та мені плювати який він! Мене цікавить лише твоя дурість!

― Що я зробив не так?

― Подружився з цим хлопчиськом! Щоб наступної ж зустрічі ти порвав всі зв’язки з ним! І більше навіть поряд не стояв!

― Я не зроблю цього.

― Що!?

― Я не стану так вчиняти! Вибач діду, але він важливий для мене!

― Смієш перечити мені! Я навчив тебе усього! Якби не я, ти б нічого не коштував! І за весь мій труд ти так вчиняєш!? Не можеш навіть простого діла зробити!