Світляки на полі бою - В В Срібна
Пройшло декілька годин і до них підійшов Максим і звернувся до Яна:
― Яне, ми можемо прогулятися і поговорити?
― Так, звісно.- встаючи відповів він.
― Не води його довго, судячи з усього почуває він себе не найкращим чином.- зазначив Наіль.
― Не хвилюйся, я це чудово бачу.
За декілька хвилин вони вже йшли по невеликій доріжці посеред лісу, яка проходила вздовж табору. Листя залите останніми промінцями сонця шурхотіло від легких поривів вітру.
― Про що ти хотів поговорити?- заговорив перший Ян перериваючи кілька хвилинне мовчання.
― Про наші відносини. Я розумію, що тобі важко мені вірити після… - Максим зам’явся і подивився на Яна.- Тих моїх слів. Тому ти можеш спитати все, що завгодно, а я без ніякої брехні відповім на все.
― Важко, мабудь, тобі.- він посміхнуся і подивився на крони дерев. - Не кожен зміг би наважитися розповісти про себе все не отримавши в замін нічого. Я б точно не зміг, як мінімум, старий я.
― Невже це і справді виглядає саме так?- посміхнувшись запитав він.
― Так, саме так. Тому ти можеш запитати одне будь-яке запитання.
― Ти впевнений? Я ж можу таким чином вивідати найбільш секретну інформацію?
― Не думаю, що ти так вчиниш. Здається, що я вже достатньо гарно тебе знаю.
― Тоді я запитаю лише одне. Ти боїшся побачити його смерть?
Від цих слів Ян зупинився, опустив свій погляд униз. Запанувала хвилинна тиша. Цей час тягнувся для обох немов вічність. В якийсь момент хлопець трохи посміхнувся і спокійним голосом сказав:
― Боюсь, але це нічого не змінить.
― Якщо його вб’є хтось інший тоді тобі не буде так боляче?
― Ні, лише я маю на це право. Я також винен, що він став таким. Саме я посадив його на престол і був поряд контролюючи кожен його крок. Не зміг його врятувати від його самого. Тому лише я маю праву подарувати йому вічний спокій… Навіть, якщо я буду відчувати не виносний біль від цього рішення.
― Ти думаєш, що немає іншого виходу?
― Немає, якщо не помре він, то полетять сотні, а то і тисячі голів. Він ніколи не відступить. Я не врятував його від цієї долі й стану тим, хто обірве його життя. Його катом. З самого початку все ішло саме до цього моменту.
― Якщо ти не впораєшся, то я займу це місце. Просто знай це. Я не хочу, щоб ти примушував себе це робити.
― Дякую за це, але не турбуйся, я впораюся, у мене нема іншого вибору. Все ж, я сам винен, що прив’язався до того, кого мав зробити маріонеткою.
― Пане, гетьмане! Можна вас на хвилинку!- почувся позаду окрик одного з козаків.
― Вибач, я відійду на хвилинку?
― Так, звісно.
Ян пройшов далі й Максим з козаком зкрилися з його погляду. Сівши на досить великий камінь у дерева він дивився на теплі, ласкаві пломінці, які пробивалися через листя дерев.
― Нарешті я знайшла тебе. - почувся м’який голос лади недалеко від нього.
― Щось трапилося? Тобі потрібна допомога? – встаючи запитав Ян.
― Так, ти, мабуть, знаєш, що я відчуваю до Максима і також, що він мені відмовив. Уявляєш як це неприємно для дівчини, яка була закохана і берегла себе лише для одного, який так просто взяв і відмовив їй.- вона істерично посміхнулася.- За що він так зі мною!?
― Звідки ж мені це знати?- він встав і став напроти неї.
― Він то і діло говорив лише про тебе, був лише поряд з тобою, хоча він тобі зовсім не потрібен. Схоже я єдина помітила, що ти намагаєшся гробити з нього свою ляльку, яка буде виконувати кожен твій наказ, а мене, що віддала усю себе, він просто залишив ні з чим!
― Повторюю, до чого тут я?
― Як ти не розумієш! Все це ти, ти! Він тільки й думає про тебе!
― Я не керую його думками. Він може робити все що побажає.
― Для мене все просто. Не буде тебе, не буде проблем. В його житті залишуся лише я, яка стану для нього усім. Саме я допоможу йому пережити цю утрату.
― Одже ніж ти принесла саме для цього. І як ти збираєшся вбити, якшо ніколи раніше не вбивала та і я набагато сильніше за тебе.
― Я вб’ю тебе заради кохання.
― Не боїшся?
― Чому я повинна? Боятися тут треба тільки тобі, адже, вже за декілька хвилин тебе не стане.
― Навіть, якщо у тебе все вийде, він про все рано чи пізно здогадається.
― І що? Він буде закоханий в мене, а про тебе забуде. Він просто заплющить на це очі.
― Але… - протягнув Ян і трохи посміхнувся.- У тебе нічого не вийде. Зараз я схоплю тебе, за декілька секунд вони зрозуміють, що я використав магію і прибіжать сюди, а далі думаю ти знаєш що буде. Він накаже прогнати тебе і ти більше ніколи його не побачиш. Думає це того вартує?
― Все буде не так… - вона дістала схований під спідницею ніж і направила на Яна.- Прощавай.
