Світляки на полі бою - В В Срібна

Вона не встигла зробити й кроку. Почувся гучний звук і з землі з’явилися терни, які міцно зв’язали її, а ніж впав на землю поряд з нею. Ян зробив пару кроків уперед, нахилився у її вуха і прошепотів:

― Я попереджував тебе. До речі, можливо, ти й справді права, а я всього лише роблю з нього свою ляльку, але про це ти вже, на свій великий жаль, не дізнаєшся.

Він зробив два кроки назад і з-за дерев вибігли Максим з козаком. Побачивши ніж він зиркнув на дівчину. Його погляд був повний злості.

― М-максиме! Все не так! Я, я.- налякано сказала вона.

― Як ти…- прошипів він.- Схопи її та зв’язати, а потім веди до табору!- наказав він козаку, а сам швидко підійшов до Яна. -Ти як!? Вона тебе не поранила!? Щось болить!?

― Все добре. Як вона могла мене поранити?- лагідно посміхнувшись відповів хлопець.

― Вибач, я повинен був бути поряд!

― Все справді добре. Я не такий слабкий, щоб дівчина могла мене поранити.

Тим часом козак зв’язав зап’ястки дівчини й підняв її з колін. Ян подивився на неї від чого вона почала кричати:

― Чорт! Це ти у всьому винен! Ти служиш дияволу! За що! Чому, чому вони на твоєму боці! Я обіцяю, я обіцяю, що ти помреш у муках! Я вб’ю тебе! Максим, Максим він лише грається тобою! Як ти цього не розумієш!?

Максим став перед Яном закриваючи його собою.

― Закрий рота! Ти хоча б розумієш, що намагалася зробити!?

― Чому ти наказуєш мені мовчати? Я не зробила нічого поганого! Його смерть пішла б усім на користь! Він сам мені зізнався, що робить з тебе покірну ляльку, прошу, послухай же мене!

―  Досить брехати, Ладо! Ти понесеш відповідальність за те, що зробила!- після цих слів він подивився на козака і суворо мовив:- Відведи її до табору! Там я винесу вирок!

До шатру забіг Тарас. Максим стояв і дивився на папери з інформацією, яку принесли розвідники вираз його обличчі все ще був дуже сердитим. Лада стояла на коліна за плечі її тримали двоє козаків. Яна тут не було. Максим вирішив, що вона вже достатньо зробила і не варта його втоми через присутність тут. Хоча Яну і було всеодно на це, але він погодився з рішенням Максима і направився відпочивати. Тарас подивився на сестру, а потім на Максима.

― Як я розумію вона зробила щось дуже погане.- звернувся до друга Тарас.

― Так, за таке їй би треба відрубати голову, але я цього не зробив через те, що вона твоя сестра.

― Що вона зробила?

― Вона намагалася вбити Яна. А це б могло знищити нас усіх.

― Можу я з нею поговорити? Клянусь, що не дозволю їй втекти, ти мене знаєш, якщо вона втече, я відповім за це віддавши життя.

― Добре, мені забрати сторожу?- вставши запитав він все ще в дуже поганому гуморі.

― Якщо можна.

Максим кивнув і за хвилину вони залишилися на одинці.

― Братику, ти ж розумієш мене! Я робила це заради кохання! Ти не залишиш мене, допоможеш мені! Так!?

― Ти хоч розумієш що накоїла? Ян є тим, хто просив магів допомогти нам, він значна особа в їхньому світі, а ще дуже дорогий для султана, якби він постраждав, все могло закінчитися навіть знищення всього козацтва й султан з магами б забули всі образи та об’єдналися задля цього…

― Але ж я лише хотіла бути щасливою з Максимом!

― Максим і Ян зв’язані контрактом! Ти б просто могла вбити обох!

― Як обох…- налякано кліпаючи прошепотіла дівчина.

― Ти знищила своє майбутнє.

― Ні, ні! Ти ж не кинеш мене, я все що у тебе залишилося! Я клянуся, що Ян просто користується Максимом, я справді хотіла лише добра для коханого і для всіх нас!

― Не кину, я буду благати не вбивати тебе, але більше нічого не зроблю. Ти сама у всьому винна. Я ніколи не думав, що ти здатна на вбивство.

― Ти не можеш!

― Скажи дякую! Я б міг тебе віддати заміж за когось і без твого бажання, але я, як останній бовдур, хотів, щоб ти була з коханим! Я міг просто позбутися тебе, але не зробив цього, бо ти моя сестра! Більше не проси у мене нічого! Живи, як хочеш.

― Ти не можеш! Ти занадто добрий, щоб так вчинити!

Тарас вийшов. Вона кричала йому в слід, клала за те, що він залишає її одну.

― Я прошу лише одного, залиши їй життя. - звернувся він до Максима виходячи.

― Як ти? Хоча я і дико злий на неї, але ти мій друг, вона мені завжди була не байдуже, бо ти був її братом.

― Вона сама накликала на себе біду. Я тут безсилий. Вона навіть провини своєї не визнала.

― Пробач.

― За що ти просиш вибачення?- шоковано запитав Тарас.

― Я не вберіг твої ноги тоді, а зараз не зміг наставити на вірну дорогу сестру, хоча скоріше я і згубив її. Це її кляте кохання…

― Ти не винен.- лагідно посміхнувшись відповів він і поклав руку на плече друга. - Все гаразд.