Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Хай би ми вже пішли звідси! — зітхнув Мері.

— Чому Ґандалф так зволікає? — непокоївся Піпін. Ґандалф не звертав на них уваги. Він сидів, схиливши голову, чи то у відчаї, чи в напруженій задумі. Знову почулося смутне виття вовків. Брижі на воді поширювались і підходили все ближче; деякі вже хлюпались об берег.

І тут чарівник так раптово зірвався на ноги, що всі здригнулися. Він сміявся!

— Є! — вигукнув він. — Ну, звичайно ж! Дуже просто, як і більшість загадок, коли знаєш відповідь.

Піднявши патерицю, він став перед стіною і промовив дзвінким голосом: «Меллон!»

Зірка яскраво спалахнула і знову згасла. Тоді безшумно окреслились обриси великих дверей, хоча раніше не видно було ні тріщинки, ні щілинки. Повільно розділилися вони посередині і стали відчинятися назовні, дюйм за дюймом, аж поки обидві стулки не торкнулися стіни. Крізь отвір виднілися темні сходи, що круто вели вгору; та за нижчими сходинками темрява була густіша за ніч. Загін стояв вражений.

— Я все ж таки помилявся, — сказав Ґандалф, — і Ґімлі також. Лише один Мері був на правильному шляху. Чарівне слово завжди було написане на арці! Переклад мав би бути такий: Скажи слово «друг» і заходь. Я мав просто сказати «друг» по-ельфійськи — і ворота відчинилися би. Досить просто. Занадто просто для вченого мудреця в наш неспокійний час. А тепер ходімо!

Він переступив поріг і торкнувся першої сходинки. Та в цей момент трапилося кілька подій. Фродо відчув, як щось ухопило його за щиколотку, й він упав, зойкнувши. Поні Біл перелякано заіржав, крутнув хвостом і рвонувся геть понад озером у темряву. Сем скочив слідом, але, коли почув зойк Фродо, побіг назад, схлипуючи та лаючись. Інші обернулись і побачили, як води озера заклекотіли, ніби з південного кінця пливла ціла армія змій.

З води виповз, звиваючись, довгий вогкий щупалець, що світився блідо-зеленим світлом. Його чіпка кінцівка вхопила Фродо за ногу і тягнула у воду. Сем, упавши на коліна, рубав щупалець кинджалом.

Кінцівка відпустила Фродо, і Сем його відтягнув, кличучи на допомогу. З води потяглися ще двадцять кінцівок. Темна вода їм клекотіла, звідти понесло огидним смородом.

— Усі до воріт! Нагору сходами! Швидко! — закричав Ґандалф, вискакуючи назад. Вирвавши Загін із заціпеніння, яке, здавалося, не скувало одного лише Сема, Ґандалф потягнув усіх досередини.

І саме вчасно. Сем і Фродо піднялися тільки на кілька сходинок, і Ґандалф щойно ступив досередини, коли чіпкі щупальці перетнули вузький берег і вже обмацували скелю та ворота. Один переповз через поріг, виблискуючи в сяйві зірок. Ґандалф обернувся і зупинився. Якщо він і підбирав слово, яке би зачинило ворота зсередини, то воно не знадобилося. Безліч кінцівок, звиваючись, обхопили обидві стулки воріт і з жахливою силою їх зачинили. Стулки затраснулися з гуркітливою луною, і світло зникло. Крізь камінь лунали глухі удари і тріск.

Сем, припавши до руки Фродо, впав на сходах у чорній темряві.

— Бідолашний старий Біл! — промовив він придушеним голосом. — Бідолашний старий Біл! Вовки та змії! Але змії для нього — це вже занадто. Мені довелося обирати, пане Фродо. Я мусив піти з вами.

Вони почули, як Ґандалф повернувся вниз сходами й ударив патерицею по воротах. Камінь затремтів, і сходи задрижали, та ворота не відчинилися.

— Так-так! — мовив чарівник. — Дорога назад завалена, і тепер є лише один вихід — на іншому боці гір. Судячи зі звуків, іззовні накидали валунів, викорчували дерева і ними приперли ворота. Мені шкода, бо дерева були прекрасні й росли так довго.

— Я відчував присутність чогось жахливого з того моменту, коли моя нога торкнулася води, — сказав Фродо. — А що це було… чи були?

— Не знаю, — відповів Ґандалф, — але всі щупальці прямували до однієї мети. Щось виповзло або щось вигнали з темних вод під горами. У глибоких проваллях світу мешкають істоти, старіші й огидніші за орків.

Він не згадав уголос про те, що, ким би не була та тварюка в озері, з усього Загону вона першим ухопила Фродо.

Боромир пробурмотів щось собі під ніс, але лунке каміння посилило звук хрипкого шепоту, й усі почули:

— У глибоких проваллях світу! І туди ми йдемо проти моєї волі. Хто нас тепер поведе в цій мертвій темряві?

— Я поведу, — мовив Ґандалф, — і Ґімлі нехай іде поруч. Стежте за моєю патерицею!

Чарівник пішов уперед великими сходами, високо піднявши патерицю, вершечок якої сяяв блідим світлом. Широкі сходи добре вбереглися. Мандрівники нарахували дві сотні сходинок, широких і невисоких; і нагорі вони натрапили на склепистий прохід із рівною підлогою, що вів у темряву.

— Сядьмо тут на східцях, перепочиньмо і щось перекусімо, якщо не знайдеться їдальні! — сказав Фродо. Він уже оговтався від жаху цупкого щупальця і раптом відчув страшенний голод.

Пропозицію привітали всі; присіли на верхніх сходинках, тьмяні постаті в пітьмі. Після їжі Ґандалф дав кожному по третьому разу ковтнути мірувору з Рівендолу.

— Боюся, його надовго не вистачить, — сказав він, — але гадаю, нам він потрібен після того жаху біля воріт. А поки перейдемо на другий бік, знадобиться все, що залишилося — хіба би нам дуже пощастило! І воду також бережіть! У Копальнях багато струмків і криниць, але їх чіпати не можна. Нам може не випасти нагоди наповнити бурдюки та фляги, аж поки не дійдемо до Чорнорічної Долини.

— А скільки туди йти? — запитав Фродо.

— Не можу сказати, — відповів Ґандалф. — Це залежить від багатьох причин. Якщо піти прямо, без пригод чи блукань, то, думаю, знадобляться три-чотири переходи. Від Західних до Східних Воріт по прямій лінії не менше як сорок миль, а дорога може петляти.

Після короткого відпочинку вирушили в путь. Усі прагнули якомога швидше закінчити подорож, тож були готові, незважаючи на втому, йти кілька годин. Ґандалф знов ішов попереду. У лівій руці він тримав патерицю, сяйво від якої освітлювало землю під ногами; у правій — ніс свій меч Гламдрінґ. Позаду крокував Ґімлі, його очі виблискували у тьмяному світлі, коли він роздивлявся по боках. За гномом ішов Фродо, він теж витягнув короткого меча, Жало. Ні Гламдрінґ, ані Жало не світились, і це втішало, бо ці витвори ельфійських ковалів зі Стародавніх Часів світилися холодним світлом, коли неподалік були орки. Позаду Фродо тримався Сем, а за ним — Леґолас, молодші гобіти і