Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

І так було доти, допоки не повиростали принци й принцеса.

Король мав двох синів: принца Глибока вода та принца Крижаний пісок. А також доньку, принцесу Росинку.

Ще дитиною принц Глибока вода потрапив на Могильний острів посередині Моря ненажер і не повернувся. Як це сталося, йтиметься далі.

Принц Крижаний пісок виріс із батьком-матір’ю, але від того вони не менше хвилювалися за його долю. Він був надзвичайно кмітливим хлопцем, але ще змалечку відзначався важким, тиранічним характером. Принц часто наказував слугам відловлювати дрібних тварин за межами палацу, а потім бавився з ними в дивні ігри. Він проголосив себе імператором, перетворивши тваринок на «підданих», які нічим не відрізнялися від рабів. За найменшу «провину», як-от небажання рухатися в загаданому напрямку, він наказував їх обезголовлювати. Часто-густо наприкінці його ігор усі тваринки валялися обезголовленими біля його ніг, а принц Крижаний пісок стояв у калюжі крові й істерично сміявся…

Коли принц подорослішав, то здавалося, що він приборкав свій норов, перетворившись на звичайного мовчазного й похмурого юнака. Але король розумів, що вовк лише сховав свої ікла й на серці принц пригрів зміїне кубло, яке тільки чекало слушної нагоди, аби прокинутися. Зрештою, король вирішив змінити правила наслідування престолу, усунувши його від трону, й призначити спадкоємицею принцесу Росинку. На чолі Королівства без оповідок уперше мала стати королева.

Якщо король і королева частину своїх чеснот та лагідного норову мали передати всім дітям порівну, то, вочевидь, долю принца Крижаний пісок забрала собі принцеса Росинка. Вона вирізнялася неперевершеною вродою, добротою й гострим розумом. Коли принцеса виходила надвір удень, то Сонце починало світити тьмяніше, аби не конкурувати з її вродою. Коли вона прогулювалася вночі, то Місяць розплющував очі якнайширше, аби не випустити жодної деталі. Щойно принцеса починала говорити, птахи закінчували співати, а на пустирях, де ступала її нога, розпускалися найгарніші квіти. Люди радо вітали ідею зробити її правлячою королевою, а всі як один міністри клялися допомагати їй управляти державою. Здавалося, навіть принц Крижаний пісок не заперечував проти цього, але вираз його очей ставав дедалі похмурішим.

Отак історія ввійшла до життя мешканців Королівства без оповідок.

Король офіційно оголосив про рішення на свої шістдесяті уродини. Цієї святкової ночі феєрверки перетворили небо над королівством на барвистий сад, а блискучі вогні зробили з королівського палацу прозорий кришталевий замок із казки. Звідусіль чувся радісний сміх, а вино текло без упину, немов річка…

Здавалося, що всі довкола були сп’янілими від щастя й навіть холодне серце принца Крижаний пісок розтануло від емоцій. Його звична похмурість відступила, й він смиренно, немов слухняний син, привітав батька з уродинами, побажавши, щоб світло його життя сяяло довго, як саме Сонце, й він царював довіку. Принц привітав рішення батька, сказавши, що принцеса Росинка дійсно більше, ніж він, варта трону. Крижаний пісок благословив сестру й висловив сподівання, що вона перейме секрети управління країною від батька, щоб бути готовою до майбутніх випробувань. Його щирість і доброта зворушили всіх присутніх.

— Сину мій, я дуже щасливий бачити таку твою реакцію, — сказав король принцу, погладжуючи його по голові. — Я дуже хочу, щоб такий мир і злагода панували завжди.

Тож один із міністрів запропонував закарбувати назавжди спогади про цей вечір, замовивши художнику картину, щоб повісити її на видному місці в палаці.

Король у відповідь лише похитав головою:

— Придворний художник уже в літах. Картина світу затуманилася в його очах, а старечими тремтячими руками він не зможе зобразити наші щасливі усмішки.

— Батьку, я якраз хотів поговорити з тобою про це, — сказав принц Крижаний пісок із глибоким поклоном. — Дозволь мені представити тобі нового королівського живописця.

Сказавши це, принц махнув рукою, й новий королівський художник увійшов до кімнати. Це був підліток 14–15 років, вдягнутий у сіру чернечу мантію. У своєму вбранні посеред пишнот палацу та гостей, обсипаних коштовностями, юнак нагадував перелякану мишку. Пробираючись крізь натовп, він, здавалося, намагався ще поменшати, аби не напоротися на невидимі шипи інших людей.

Роздивившись статуру юнака, король мав розчарований вигляд.

— Він такий юний! Чи встиг він опанувати навички в достатньому обсязі?

Принц знову вклонився.

— Батьку, його звуть Вушко голки, й родом він із Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Він найкращий учень відомого майстра-живописця Ефіра: навчався в нього з п’ятирічного віку. За десять років навчання він опанував усі премудрості й техніки майстра. Вушко голки настільки ж чутливо сприймає найтонші відтінки й найдрібніші деталі навколишнього світу, як ми відчуваємо жар розпеченого заліза. Завдяки своєму божественному дару він здатен перенести на полотно будь-що без найменшого спотворен­ня. Йому нема рівних у цілому світі, якщо не брати до уваги його вчителя, майстра Ефіра. — Принц повернувся до Вушка голки: — Як художнику тобі дозволяється дивитися прямо в обличчя королю. Це не вважатиметься проявом неповаги.

Вушко голки підняв погляд на короля, але одразу знову опустив очі додолу.

Король був здивований:

— Юначе, твій погляд гострий і пронизливий, немов меч, щойно вийнятий ковалем із горнила печі. Незвично мати такий погляд у твоєму віці.

Вушко голки вперше розтулив уста:

— Ваша величносте, великий государю, будь ласка, пробачте таке зухвальство неродовитому художнику. Але такий погляд у митця. Художник повинен спочатку закарбувати бачене у своєму серці. Я вже маю в душі образ вашої величі та чеснот і зможу гідно відобразити їх на полотні.

— Тобі дозволяється поглянути й на королеву, — мовив принц.

Вушко голки підняв очі й на королеву. Але лише для того, щоб знову опустити їх донизу й сказати:

— Вельмишановна королево, пробачте, коли ваша ласка, образу від смиренного живописця. Я зображу на картині вас із усім вашим благородством і витонченістю, які назавжди оселилися в моєму серці.

— Поглянь же й на принцесу — майбутню королеву, бо тобі доведеться зображувати й її.

Вушко голки дивився на принцесу не довше за спалах блискавки й, схиливши голову, мовив:

— О, найшанованіша принцесо, благаю, пробачте покірному вашому слузі завдані образи. Ваша краса обпікає мене, немов жарке полуденне сонце, і я вперше в житті відчуваю у собі брак майстерності. Але я забираю у своєму серці згадку про вашу незрівнянну вроду й спробую перенести її на полотно.

Тоді принц попросив Вушко голки поглянути й на всіх придворних міністрів. Юнак мазнув поглядом навколо, зупиняючись на кожній людині хіба на мить, і знову опустив голову:

— Ваші високості, будь ласка, пробачте зухвалість смиренного живописця. Я закарбував у душі ваші образи й відображу на картині всі ваші таланти та здібності.

Святкування продовжилося, а принц Крижаний пісок відвів Вушко голки в темний кут палацу, де пошепки спитав:

— Ти всіх гарно запам’ятав?

Вушко голки тримав голову низько, тож його обличчя тонуло в складках капюшона мантії. Темрява навколо додавала відчуття, що мантія була насправді лише вмістилищем тіней без жодної плоті.

— Так, мій королю.

— Усе до найменшої деталі?

— Усе, мій королю. Навіть якщо я промальовуватиму кожне пасмо