Дюна - Френк Херберт

— Язики дикого кролика в особливому соусі, — відповіла вона. — Дуже старий рецепт.

— Я дуже хотів би його отримати, — зауважив чоловік.

Вона кивнула:

— Простежу, щоб вам його надали.

Кайнс поглянув на Джессіку й сказав:

— Новачки на Арракісі часто недооцінюють важливість води тут. Самі бачите, ви маєте справу із Законом Мінімуму.

З голосу еколога жінка відчула, що він випробовує її, тому відповіла:

— Ріст обмежується найнеобхіднішим, яке наявне лише в найменшій кількості. І природно, що найменш сприятливі умови визначають швидкість розвитку.

— Рідко можна зустріти членів Великих Домів, які б зналися на планетологічних проблемах, — сказав Кайнс. — Вода — найнесприятливіша умова для життя на Арракісі. І не забуваймо, що саме зростання також може спричинити несприятливі умови, якщо його ретельно не контролювати.

Джессіка відчула в Кайнсових словах приховане послання, але не змогла зрозуміти його.

— Зростання, — сказала вона. — Ви маєте на увазі, що Арракіс може мати організований водообіг, здатний забезпечити комфортніші умови для людського життя?

— Неможливо! — гарикнув водяний магнат.

Джессіка переключила увагу на Бевта.

— Неможливо?

— Неможливо на Арракісі, — сказав він. — Не слухайте цього мрійника. Усі лабораторні дослідження проти нього.

Кайнс поглянув на Бевта, а Джессіка зауважила, що інші розмови навколо столу припинилися, адже всі зосередилися на їхньому обговоренні.

— Лабораторні дослідження ховають від нас дуже простий факт, — сказав Кайнс. — Ось який: ми тут маємо справу з проблемами, які з’явилися і розвинулися зовні, де рослини й тварини вели нормальне існування.

— Нормальне! — пирхнув Бевт. — На Арракісі нема нічого нормального!

— А ось і навпаки, — відказав Кайнс. — Певний лад тут можна встановити завдяки лініям самозабезпечення. Ви просто маєте розуміти межові можливості планети й тиск на них.

— Ніхто цього ніколи не зробить, — утрутився Бевт.

І раптом Герцог збагнув, якої саме миті ставлення Кайнса змінилося — коли Джессіка заговорила про збереження рослин із оранжереї для Арракіса.

— А що потрібно для організації такої системи самозабезпечення, докторе Кайнсе? — запитав Лето.

— Якби ми взяли три відсотки зелених рослин Арракіса для утворення вуглецевих сполук і використали їх як добрива, то вже запустили б цикл, — сказав Кайнс.

— Єдина проблема — вода? — запитав Герцог. Він відчув, яке хвилювання охопило Кайнса, і воно передалося йому.

— Вода затьмарює всі інші проблеми, — сказав Кайнс. — Ця планета має багато кисню за відсутності тих, хто зазвичай споживає його — розвиненого рослинного життя і великих джерел вільного двоокису вуглецю, утвореного, наприклад, вулканами. На значній поверхні тут відбувається незвичний хімічний обмін.

— Чи є у вас експериментальні напрацювання? — запитав Герцог.

— Ми витратили дуже багато часу, щоб досягнути Ефекту Танзлі. Йдеться про маленькі аматорські експерименти, на основі яких я і виробляю робочі наукові гіпотези, — відказав Кайнс.

— Води бракує, — втрутився Бевт. — Просто бракує води.

— Пан Бевт — експерт у питаннях води, — Кайнс усміхнувся і знову заходився вечеряти.

Герцог, різко махнувши вниз правою рукою, гарикнув:

— Ні! Мені потрібна відповідь! Чи вистачає води, докторе Кайнсе?

Кайнс не відводив погляду від тарілки.

Джессіка спостерігала за грою емоцій на його обличчі. «Він уміє добре приховувати почуття», — подумала вона. І все ж таки жінка збагнула, що зараз він дуже шкодував про сказане.

— Чи вистачає води? — допитувався Герцог.

— Можливо, — відповів Кайнс.

«Він удає невпевненість!» — спало Джессіці на думку.

Завдяки глибинному правдочуттю Пол збагнув приховані мотиви еколога, тож йому довелося вдатися до всіх відомих практик, аби приховати збудження. Води достатньо! Але Кайнс не хоче, щоб про це було відомо.

— У нашого планетолога багато цікавих мрій, — сказав Бевт. — Він марить разом із фрименами — про пророцтва і месій.

Гигикання пролунало в дивних місцях столу — Джессіка запам’ятала: сміялися контрабандист, донька виробника дистикостів, Дункан Айдаго, жінка з таємничої служби ескорту.

«Дивно тут сьогодні розподіляється напруга, — подумала Джессіка. — Відбувається надто багато всього, про що мені не відомо. Необхідно мати більше джерел інформації».

Герцог перевів погляд із Кайнса на Бевта й Джессіку. Він почувався дивно слабким, неначе щось життєво важливе вислизнуло з нього.

— Можливо, — пробурмотів він.

Кайнс квапливо відказав:

— Може, ми б іншого разу обговорили це, мілорде. Тут так багато…

Планетолог замовк, коли солдат у формі Атрідів швидко зайшов крізь службові двері, проминув охоронця й кинувся до Герцога. Чоловік нахилився, прошепотівши щось Лето на вухо.

Джессіка впізнала на кашкеті знак Хаватового корпусу й потамувала неспокій. Вона звернулася до компаньйонки виробника дистикостів — крихітної темноволосої жінки з ляльковим обличчям і з натяком на зморшки біля носа.

— Ви заледве доторкнулися до вечері, люба, — мовила Джессіка. — Чи можу я щось замовити для вас?

Перш ніж відповісти, жінка зиркнула на виробника дистикостів, а потім мовила:

— Я не дуже голодна.

Герцог різко підвівся й промовив командним тоном:

— Лишайтеся за столом. Прошу мені вибачити, але виникла ситуація, яка потребує моєї негайної уваги. — Він відступив убік. — Поле, будь ласка, побудь господарем за мене.

Пол підвівся. Йому дуже хотілося запитати, чому батько мав поїхати, але він знав, що має поводитися з елегантною величчю. Він обійшов навколо батькового стільця і сів на нього.

Герцог повернувся до ніші, у якій сидів Галлек, і мовив:

— Ґурні, сядь, будь ласка, за стіл, нехай кількість гостей буде парною. Коли закінчиться вечеря, тобі, можливо, потрібно буде привезти Пола на польовий командний пункт. Чекай на мій дзвінок.

Галлек вийшов із ніші в парадній формі. Його горбатість і бридкість яскраво вирізнялися на тлі блискучого вбрання. Він притулив балісет до стіни, підійшов до стільця, де раніше сидів Пол, і зайняв його.

— Нема причин хвилюватися, — сказав Герцог. — Але я мушу попросити всіх нікуди не йти, доки наші охоронці не скажуть, що це безпечно. Ви будете повністю захищені, доки лишатиметеся тут, а проблему ми скоро владнаємо.

Пол прочитав закодоване в батькових словах повідомлення: охоронці-безпека-захищені-скоро. Проблема полягала в безпеці, а не в нападі. Юнак побачив, що й матір прочитала це повідомлення. Вони обоє розслабилися.

Герцог коротко кивнув, розвернувся і вийшов крізь службові двері в супроводі солдата.

Пол сказав:

— Прошу вас продовжувати вечерю. Гадаю, доктор Кайнс розповідав про воду.

— Чи могли б ми обговорити це іншого разу? — запитав Кайнс.

— Беззаперечно, — відказав Пол.

Джессіка з гордістю зауважила, з якою гідністю тримався її син, відзначила його зрілу впевненість.

Банкір підняв дзбан із водою і кивнув Бевтові.

— Ніхто з присутніх тут не здатен перевершити пана Лінґара Бевта у красномовстві. Можна навіть запідозрити, що він претендує на статус Великого Дому. Ну ж бо, пане Бевте, проголосіть тост. Можливо, ви маєте трохи мудрості для хлопчика, до