Дюна - Френк Херберт

Джессіка стиснула під столом праву руку в кулак. Вона бачила, як Галлек подав рукою знак Айдаго, бачила, як домашні солдати стали під стінами в позицію максимальної готовності.

Бевт кинув лютий погляд на банкіра.

Пол зиркнув на Галлека, зауважив оборонні позиції гвардійців і дивився на банкіра доти, доки той не опустив дзбан із водою. Юнак мовив:

— Якось на Каладані я бачив, як витягли тіло рибалки, що втопився. Він…

— Утопився? — перепитала донька виробника дистикостів.

Пол завагався і пояснив:

— Так. Занурювався у воду, доки не помер. Утопився.

— Який цікавий спосіб померти, — пробурмотіла вона.

Пол гостро посміхнувся та знову зосередився на банкірі.

— Але ось що цікаво: на плечах у чоловіка були рани — завдані шипами черевиків іншого рибалки. Тобто цей рибалка мав компанію на човні — засобі для подорожей на воді, — який затонув… зник під водою. Інший моряк, який допомагав витягувати тіло, сказав, що вже не вперше бачить такі рани. Вони означають, що інший рибалка-потопельник намагався стати на плечі цього бідолахи, аби досягнути поверхні — досягнути повітря.

— І чому ж це цікаво? — запитав банкір.

— Через заувагу, висловлену тоді моїм батьком. Він сказав, що можна зрозуміти потопельника, який лізе на твої плечі заради власного порятунку. Це припустимо на морі, а ось на прийомі — ні. — Пол завагався на достатньо довгий час, аби банкір збагнув, що буде сказано далі: — І, маю додати, на вечері також.

Раптова тиша огорнула кімнату.

«Він поквапився, — подумала Джессіка. — Цей банкір може мати достатньо влади, аби кинути виклик моєму синові». Вона бачила, що Айдаго приготувався до миттєвої реакції. Солдати стояли насторожі. Ґурні Галлек поглянув на чоловіка, який сидів навпроти.

— Ги-ги-ги-и-и-и! — контрабандист Туек весело зареготав.

За столом з’являлися нервові усмішки.

Бевт вищирився.

Банкір відсунув стілець і витріщився на Пола.

Кайнс зауважив:

— Той, хто дражнить Атрідів, робить це на власний страх і ризик.

— Це в Атрідів такий звичай — ображати своїх гостей? — запитав банкір.

Перш ніж Пол устиг відповісти, втрутилася Джессіка.

— Сер, — а сама подумала: «Нам потрібно розкусити гру цього харконненівського виродка. Він тут, щоб випробувати Пола? Йому хтось допомагає?» — мій син описав абстрактне вбрання, а ви стверджуєте, що його пошито для вас? — запитала Джессіка. — Яке дивовижне одкровення. — Вона провела рукою по нозі до крис-ножа, схованого в піхвах на литці.

Банкір перевів погляд на Джессіку. Жінка побачила, як Пол трішки відсунувся від столу, звільняючи собі поле для маневру. Він зосередився на кодовому слові: «вбрання» — «Приготуйся до нападу».

Кайнс уважно глянув на Джессіку і подав непомітний сигнал Туеку.

Контрабандист скочив на ноги і підняв свою чашу.

— Я виголошу тост, — сказав він. — За юного Пола Атріда, хлопчика за виглядом, але чоловіка за діями.

«Навіщо вони втручаються?» — запитала себе Джессіка.

Тепер банкір дивився на Кайнса, і Джессіка бачила, як жах повертається до обличчя шпигуна.

Гості за столом почали реагувати.

«Куди Кайнс веде, туди люди і йдуть, — подумала Джессіка. — Він продемонстрував, що стає на бік Пола. У чому секрет його влади? Навряд чи в посаді Судді Зміни — вона тимчасова. І точно не тому, що він державний службовець».

Джессіка забрала долоню з руків’я крис-ножа і підняла чашу до Кайнса, а еколог відповів їй тим самим.

Тільки Пол і банкір — («Су-Су! Що за дурне прізвисько!» — подумала Джессіка) — лишилися з порожніми руками. Увага банкіра зосередилася на Кайнсі, а Пол розглядав свою тарілку.

«Я все робив правильно, — подумав Пол. — Навіщо вони втрутилися? — Він крадькома зиркнув на найближчих до себе гостей-чоловіків. — Готуйся до нападу? Від кого? Точно не від того банкіра».

Галлек підвівся і заговорив, неначе й не звертаючись ні до кого конкретного, над головами гостей:

— У нашому суспільстві люди не повинні ображатися надто швидко. Це самовбивча звичка, — він поглянув на доньку виробника дистикостів, що сиділа біля нього. — Ви так не гадаєте, міс?

— О, так. Так. Звісно, гадаю, — відповіла вона. — Усюди надто багато насилля. Мені стає від нього погано. Дуже часто ніхто не хоче нікого образити, а люди все одно помирають. У цьому нема жодного сенсу.

— Точно нема, — погодився Галлек.

Джессіка помітила, що юнка діяла майже досконало, і збагнула: ця маленька пустоголова дівуля — зовсім не маленька пустоголова дівуля. Жінка зрозуміла принцип загрози і зауважила, що Галлек також його розгадав. Вони планували спокусити Пола сексом. Джессіка розслабилася. Певно, Пол і сам першим помітив це — його навчання не оминуло й такого очевидного маневру.

Кайнс звернувся до банкіра:

— Чи ж не настав час для нового вибачення?

Банкір вимучено посміхнувся до Джессіки і мовив:

— Міледі, боюся, я надто захопився вашими винами. Ви подали міцні напої, а я до таких не звик.

Джессіка, почувши лють у його голосі, солодко промовила:

— Коли зустрічаються чужинці, варто з розумінням ставитися до відмінностей у звичаях і підготовці.

— Дякую, міледі, — відказав чоловік.

Темноволоса супутниця виробника дистикостів нахилилася до Джессіки й мовила:

— Герцог казав, що тут ми в безпеці. Сподіваюся, не йдеться про нові бої?

Джессіка збагнула, що жінці наказали перевести розмову на цю тему.

— Сподіватимемося, це виявиться дрібницею, — сказала Джессіка. — Зараз просто так багато деталей вимагає особистої уваги Герцога. Доки між Атрідами й Харконненами триває ворожнеча, зайвої обережності не буває. Герцог оголосив канлі. Звісно ж, він не залишить серед живих на Арракісі жодного харконненівського агента, — вона зиркнула на агента Банку Гільдії. — І Конвенція підтримує його в цьому. — Вона перевела погляд на Кайнса. — Чи не так, докторе Кайнсе?

— Так і є, — підтвердив Кайнс.

Виробник дистикостів м’яко потягнув свою супутницю назад. Вона поглянула на нього і мовила:

— Гадаю, я б чогось з’їла. Мені б хотілося отієї страви з птиці, яку подавали раніше.

Махнувши офіціантові, Джессіка повернулася до банкіра:

— А ви, сер, раніше говорили про птахів і їхні звички. Я постійно дізнаюся стільки нового про Арракіс. Розкажіть, а де знаходять прянощі? Мисливці за ними мандрують далеко в пустелю?

— О ні, міледі, — відказав він. — Є дуже мало інформації про глибоку пустелю. А про південні регіони взагалі майже нічого не відомо.

— Існує легенда, що в південних широтах є велетенська Материнська жила прянощів, — сказав Кайнс, — але я підозрюю, що це витвір уяви, створений винятково для пісні. Деякі сміливі шукачі прянощів вряди-годи доходять аж до краю центрального поясу, але це неймовірно небезпечно: навігація — непевна, та й часто трапляються бурі. Що далі ти відходиш від Оборонної Стіни,