Дюна - Френк Херберт
Запала незручна тиша.
Джессіка поглянула через стіл на Герцога, запримітила, що кутики його губ ледь тремтять, відзначила темний рум’янець гніву, що залив його щоки. «Що ж його так розлютило? — запитала вона себе. — Звісно ж не те, що я запросила контрабандиста».
— Дехто ставив питання, чому я змінив звичай, пов’язаний із чашами для омивання, — сказав Лето. — Так, я повідомляю вам, що безліч речей зміниться.
Над столом запала зніяковіла тиша.
«Вони вирішили, що він напився», — подумала Джессіка.
Лето підняв свій дзбан із водою так високо, щоб він заблищав у сяйві світильників на підвісках.
— Як Лицар Імперії, — сказав він, — пропоную тост.
Решта також підняла свої дзбани, погляди всіх зосередилися на Герцогові. На мить усі застигли, лиш один світильник повільно поплив, підхоплений протягом із кухні. Тіні грали на яструбиному лиці Герцога.
— Я тут, тож тут я й залишуся! — проревів Герцог.
Усі поспішно підняли дзбани до ротів, однак Лето спинив рух помахом руки.
— Мій тост — один із тих принципів, що так любий нашим серцям: Бізнес — запорука успіху! Удача веде куди завгодно!
Він відпив води.
Решта приєдналася до нього, кидаючи поміж себе запитальні погляди.
— Ґурні! — покликав Герцог.
З алькова, розташованого неподалік від Лето, долинув голос Галлека.
— Так, мілорде.
— Зіграй нам, Ґурні.
Мінорний акорд балісета виплив із алькова. Слуги за знаком Герцога заходилися розставляти страви — смаженого піщаного зайця під соусом кепеда, апломаж по-сиріанськи, чуку в глазурі, каву з меланжем (густий корицевий аромат прянощів розтікся столом), справжній горщик із гускою та ігристе вино з Каладана.
Герцог досі стояв.
Гості чекали, їхня увага розпорошувалася між поставленими перед ними стравами й Герцогом, що ніяк не сідав до столу. Лето промовив:
— У давні часи обов’язком господаря було розважати гостей за допомогою власних талантів, — кісточки його пальців побіліли, так міцно він стиснув дзбан із водою. — Я не вмію співати, але прочитаю вам слова пісні Ґурні. Послухайте їх як іще один тост — тост за всіх тих, хто помер, щоб ми зараз посідали таке становище.
Стурбований шепіт пронісся залою.
Джессіка опустила очі, позираючи на людей, що сиділи поряд із нею. Це були круглолиций водоторгівець із супутницею, блідий і суворий представник Банку Гільдії (повсякчас здавалося, що це опудало, очі якого зосередилися на Лето) та грубий пошрамований Туек, сині на синьому очі якого спустилися долу.
— Згадайте, друзі, воїнів, що полягли навік, — почав декламувати Герцог. — Сміливо й незрадливо вони стрічали долю, а душі їхні вбрали сріблясті шати болю. Згадайте, друзі, воїнів, що полягли навік: краплина кожна часу без права на обман зринає разом з ними у небуття талан. Згадайте, друзі, воїнів, що полягли навік: скінчиться час наш усміхом жахним, і згасне доля спалахом одним.
На останньому рядку голос Герцога стих. Він ковтнув зі свого дзбана з водою і з грюкотом поставив його на стіл. Вода перелилася через вінця на скатертину.
Інші пили в збентеженій тиші.
І знову Герцог підняв дзбан із водою — і цього разу вилив половину, що лишалася там, на підлогу, знаючи, що гості за столом мають зробити те саме.
Джессіка першою вчинила так.
Час на мить закляк, доки інші почали спорожняти свої дзбани. Джессіка бачила, як Пол, сидячи біля батька, вивчав реакції людей навколо. Вона піймала себе на тому, що сама із зачаруванням спостерігала за поведінкою своїх гостей — особливо жінок. Це була чиста питна вода, а не щось вичавлене з мокрого рушника. Небажання просто змарнувати її проявлялося в тремтінні рук, загальмованих реакціях, нервовому гигиканні… та жорстокій покорі перед необхідністю. Одна жінка випустила свій дзбан і дивилася в інший бік, доки її супутник піднімав його.
Але найбільше привернув її увагу саме Кайнс. Планетолог завагався, а тоді вилив уміст карафки в контейнер під піджаком. Він усміхнувся Джессіці, перехопивши її погляд, і підняв порожню карафку в мовчазному тості. Здавалося, його нітрохи не бентежив власний учинок.
Мелодія Галлека досі виповнювала кімнату, але тепер вона вийшла з мінорного ладу, стала ритмічною і жвавою, неначе музúка намагався покращити загальний настрій.
— Нехай почнеться вечеря, — сказав Герцог і сів у крісло.
«Він розгніваний і невпевнений, — подумала Джессіка. — Втрата краулера зачепила його значно глибше, ніж мала б. Повинно бути щось іще, окрім цієї втрати. Він поводиться, як людина у відчаї». Вона підняла виделку, сподіваючись заховати цим рухом раптову гіркоту. «Чому б, зрештою, ні? Він і є у відчаї».
Спершу повільно, а потім усе жвавіше й жвавіше минала вечеря. Виробник дистикостів похвалив Джессіку за вибір шеф-кухаря та вина.
— Ми привезли їх обох із Каладана, — відказала вона.
— Неймовірно! — сказав він, куштуючи чуку. — Просто неймовірно! Навіть натяку на меланж нема. Коли прянощі додають усюди, вони приїдаються.
Представник Банку Гільдії поглянув через стіл на Кайнса.
— Як я розумію, докторе Кайнсе, ще один краулер було знищено хробаком.
— Новини поширюються швидко, — зауважив Герцог.
— Це неправда? — перепитав банкір, перевівши увагу на Лето.
— Звісно ж, правда! — гарикнув Герцог. — Клятий транспортувальник зник. Дивно, як щось настільки велике взагалі може зникнути!
— Коли прибув хробак, не було нічогісінько, що могло врятувати краулер, — сказав Кайнс.
— Цього не мало трапитися! — повторив Герцог.
— Невже ніхто не бачив, як зник транспортувальник? — запитав банкір.
— Спостерігачі зазвичай стежать за піском, — пояснив Кайнс. — Перш за все їх цікавить знак хробака. А екіпаж транспортувальника зазвичай складається з чотирьох осіб: двох пілотів і двох помічників із робітників. Якщо одного або навіть двох членів екіпажу підкупили вороги Герцога…
— А-а-а, розумію, — сказав банкір. — А ви, як Суддя Зміни, що з цим робитимете?
— Я маю ретельно обміркувати свою позицію, — відказав Кайнс. — І точно не обговорюватиму її за столом. — А сам подумав: «Ох же ж блідавий скелет! Він чудово знає, що мені наказали ігнорувати такі порушення».
Банкір усміхнувся та знову зосередився на їжі.
Джессіка сиділа й пригадувала лекцію зі школи Бене Ґессерит. Тема — шпигунство й контршпигунство. Лектором була пухка й радісна Превелебна Матір, і її веселий голос різко контрастував із темою уроку.
«Коли йдеться про будь-яку школу шпіонажу або контршпіонажу, потрібно звертати увагу на однакові поведінкові реакції всіх її випускників. Будь-яка закрита установа накладає свій відбиток, свою модель на учнів. Цю модель можна проаналізувати і передбачити.
Тож мотиваційні поведінкові схеми в усіх шпигунів будуть схожими. Інакше кажучи, певні типи мотивації є спільними для всіх шкіл,
