Дюна - Френк Херберт

— Але ж у нашого гостя лишилися запитання, — заперечив Лето. Він пильно вдивлявся в круглолицього чоловіка з великими очима та тонкими губами. У голові зринув звіт Хавата: «… а за цим водоторгівцем слід пильнувати. Лінґар Бевт. Запам’ятайте це ім’я. Харконнени користувалися його послугами, однак так і не змогли повністю його контролювати».

— Водні звичаї такі цікаві, — промовив Бевт, і на його обличчі розцвіла посмішка. — Мені цікаво, що ви наміряєтеся робити з оранжереєю, що прилягає до цього будинку. Ви й надалі збираєтеся вихвалятися нею перед людьми… мілорде?

Лето, стримуючи гнів, поглянув на чоловіка. Безліч думок пронеслися в його голові. Потрібна була неабияка сміливість, щоб кидати Герцогові виклик у його власному замку, особливо зважаючи на те, що Бевт підписав із ним угоду про підданство. Також для цього треба було усвідомлювати власну владу. Насправді такою владою тут була вода. Якщо, наприклад, мережі водопостачання заміновано, то їх можна за одним сигналом підірвати… Ця людина була на таке здатна. Знищення мереж водопостачання знищить Арракіс. Саме це могло бути тією булавою, що Бевт тримав на головами Харконненів.

— У мого пана Герцога та в мене є інші плани щодо оранжереї, — сказала Джессіка. Вона всміхнулася до Лето. — Звісно, ми маємо намір зберегти її, але опікуватимемося нею заради народу Арракіса. Ми мріємо, що одного дня клімат Арракіса зміниться настільки, що ці рослини можна буде вирощувати скрізь просто неба.

«Благослови її Господи, — подумав Лето. — Хай наш водоторгівець поміркує над цим».

— Ваша зацікавленість водою та погодним контролем очевидна, — продовжив Герцог, — але я б порадив вам урізноманітнити свої капіталовкладення. Одного дня вода на Арракісі перестане бути настільки цінним товаром.

А сам подумав: «Хават має подвоїти свої зусилля з укорінення своїх людей до Бевта. А ще ми маємо негайно зайнятися мережами водопостачання. Жодна людина не триматиме булави над моєю головою!»

Бевт кивнув, посмішка з його лиця нікуди не зникла.

— Похвальна мрія, мілорде, — він відступив на крок.

Увагу Лето привернув вираз обличчя Кайнса. Чоловік витріщався на Джессіку. Неначе перемінений, неначе закоханий… або поглинутий релігійним трансом.

Думки Кайнса зосередилися на останніх словах пророцтва: «І розділять вони з вами вашу найзаповітнішу мрію». Він звернувся до Джессіки напряму:

— Ви пропонуєте нам скорочення шляху?

— Ох, докторе Кайнсе, — сказав водоторгівець. — Ви заради цього прийому облишили жебракування з фрименським кодлом. Як люб’язно з вашого боку.

Кайнс звів на Бевта втомлений погляд:

— У пустелі кажуть, що власники великої кількості води стають смертельно неуважними.

— У пустелі багато дивних примовок, — гмикнув Бевт, однак його голос видав стурбованість.

Джессіка підійшла до Лето, ковзнула долонею під його руку, щоб віднайти хвилинку спокою. Кайнс сказав: «…скорочення шляху». На давній мові це звучить як «Квізац Хадерах». Дивне запитання планетолога, здавалося, не привернуло нічиєї уваги, а сам Кайнс тепер схилився над чиєюсь дружиною, слухаючи її тихе кокетування.

«Квізац Хадерах, — подумала Джессіка. — Невже наша Міссіонарія Протектіва і тут вкорінила цю легенду? — Ця думка чаїла в собі таємну надію для Пола. — Він міг бути Квізацом Хадерахом. Міг».

Представник Банку Гільдії заговорив із торгівцем водою, і голос Бевта перекривав гомін поновлених знову розмов:

— Багато хто думав, що змінить Арракіс.

Герцог помітив, що ці слова неначе пронизали Кайнса. Здригнувшись, планетолог випростався біля дами, яка фліртувала.

У раптовій тиші солдат Дому, вбраний у форму лакея, прочистив горло позаду Лето й оголосив:

— Вечеря готова, мілорде.

Герцог кинув запитальний погляд у бік Джессіки.

— Згідно з місцевим звичаєм, господар та господиня йдуть до столу за своїми гостями, — сказала вона й посміхнулася. — Чи повинні ми змінити і його, мілорде?

— Здається, це гарний звичай, — холодно відказав Лето. — Наразі ми його залишимо.

«Потрібно підтримувати ілюзію того, що я підозрюю її в зраді», — подумав він. Герцог поглянув на гостей, що проходили повз нього. «Хто з них повірить цій брехні?»

Джессіка відчула відстороненість коханого й замислилася над нею, як часто робила це протягом останнього тижня. «Він поводиться наче людина, яка бореться сама із собою. Чому? Може, я надто рано влаштувала цей прийом? Хоча він знає, як важливо, щоб наші офіцери та довірені особи влилися в місцеве товариство. Ми для всіх них неначе батьки. А ніщо так не підкреслює цей факт, як подібний соціальний розподіл».

Лето спостерігав за гостями, пригадуючи, що сказав Зуфір Хават, коли його повідомили про цей захід: «Сір! Я забороняю!»

Похмура посмішка ковзнула Герцоговими вустами. Що то була за сцена. А коли Герцог твердо наполіг на своїй присутності на вечері, Хават похитав головою.

— У мене погані передчуття щодо цього, — сказав він. — Події на Арракісі розвиваються надто швидко. Це не схоже на Харконненів. Зовсім не схоже.

Повз пройшов Пол. Він вів під руку юнку, на півголови вищу за себе. Він кисло зиркнув на батька й кивнув на щось, що сказала дівчина.

— Її батько виготовляє дистикости, — прошепотіла Джессіка. — Мені казали, що тільки бовдур змусить себе опинитися глибоко в пустелі в одному з його дистикостів.

— Що то за чоловік із пошрамованим обличчям перед Полом? — запитав Герцог. — Я його не пригадую.

— Його додали в список гостей останньої миті. Його запросив Ґурні. Це контрабандист.

— Його запросив Ґурні?

— На моє прохання. Усе було узгоджено з Хаватом, хоч, гадаю, Зуфірові це не надто сподобалося. Контрабандиста звуть Туек, Есмар Туек. Він користується авторитетом серед своїх. Усі присутні його знають. Він часто буває на прийомах в інших домах.

— Навіщо він тут?

— Усі ставитимуть собі це питання, — відповіла Джессіка. — Туек лише своєю присутністю посіє сумніви та підозри. Також він слугуватиме своєрідною вказівкою на те, що ти готовий віддати наказ боротися з хабарами, залучаючи до цього й контрабандистів. Саме це Хават і схвалив.

— Я маю сумнів щодо цього, — Герцог кивнув парі, що пройшла повз, відзначаючи, що майже всі гості вже були в обідній залі. — Чому ти не запросила кількох фрименів?

— Кайнс прийшов.

— Так, Кайнс прийшов, — відказав Лето. — Чи підготувала ти ще якісь сюрпризи для мене? — Він повів її за процесією.

— Усе решта цілком звичайне, — сказала вона.

А сама подумала: «Мій любий, хіба ж ти не розумієш, що під контролем контрабандиста швидкісні кораблі і його можна підкупити? У нас мають бути шляхи для відступу, двері для втечі з Арракіса, якщо все піде прахом».

Щойно вони зайшли до обідньої зали, Джессіка забрала руку, даючи Лето змогу посадити її. Герцог пішов до свого краю столу. Лакей відсунув для нього крісло. Зашурхотівши тканинами та скриплячи