Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

Читаємо онлайн Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев
порошинок виривалися довгі і тонкі, як голки, промені в бік планети, і вона, немов сердячись на дрібні уколи, швидко росла і розпухала перед нами.

— А де наша експедиція? — запитав я Чуєва.

— Вона проходить, мабуть, вже останній еліпс над Марсом, — відповів Чуєв. — Зараз і від нас Марс починає відходити, помічаєш? Ми наближаємося до нього по сильно витягнутому еліпсу. Так ми гасимо швидкість. Зараз крива посадки веде нас в перший оберт навколо планети. Тому нам слід відкривати гальмівні дюзи прямо проти руху, а не в бік Марса. Це вже, я перевірив, коли робив посадку на Місяць. Спробуємо гальмуванням скоротити траєкторію і перегнати експедицію? Ну, почали!

Минуло кілька хвилин, і я помітив, що поверхня планети зупинилась: між нами і Марсом пливли лише прозорі хмаринки.

— Йдемо на вертикальну! — крикнув Чуєв. — Вмикай гравітаційний автопілот.

Ввімкнув. Миттю відчув — тіло сповнилося слабким тяжінням. «Райдуга» повільно і м’яко пливла вниз. Крізь ледь помітні пасма хмарок уже вгадувалися обриси загадкової планети. Чим нижче ми спускалися, тим певніше можна було сказати, що небо на Марсі — рожеве.

— Спустимося он на ту жовту галявину, — сказав Чуєв, — це, мабуть, пісок.

Наші «райдуги» тихо спустилися на велику світлу пляму марсіанського ґрунту. Виключивши апарати, ми з Чуєвим кілька хвилин стояли мовчки, вражені непорушністю і тишею невідомого світу. Я зробив перший крок вперед, як раптом — крик Чуєва: — «Райдугу!» «Райдугу!» «Райдугу!».

Рвучко повернувшись на його голос, я подивився вбік, і волосся піднялося на моїй голові. В кількох м>етрах від місця, куди ми спустилися, жовтий ґрунт швидко осідав, утворюючи величезну воронку. Почувся загрозливий свист і поривчастий скрегіт. Ми з Чуєвим мимоволі відступили, але в ту ж мить під нами почала провалюватися шкоринка ґрунту і неприємний свист почувся з-під самих ніг.

— Зибучі піски! — крикнув Чуєв. — «Райдугу!»

Дві голубі кулі спалахнули одночасно і, піднявши нас над пісками, застигли непорушно. А під нами вже шалено крутилася піщана воронка. Нестримний її вир зіткнувся з другим, з двох утворився один величезний і незабаром ґрунт став суцільною хвилею.

— Страшна це річ, — сказав Чуєв. — Але злякалися ми за земляною звичкою. Адже нашим «райдугам» нестрашний навіть киплячий метал. На Землі, за завданням геофізиків я проходив «райдугою» всю мантію земної кулі і добирався до самого ядра. Там теж було страшно, коли тиск речовини ядра став перевищувати тиск висхідної плазми. Так я й повернувся з глибини майже трьох тисяч кілометрів назад. Тоді вчені сказали мені, що треба обов’язково встановити, чи має Марс своє ядро, чи ні. Марс — старіша планета, і відсутність марсіанського магнетизму можна пояснити відсутністю ядра. Якщо ми це доведемо, значить, наявність земного магнетизму можна пояснювати лише наявністю ядра. Розумієш, Германе, як це важливо для вчених?

— Але що треба конкретно зробити? — запитав я.

— Приступимо відразу до діла, — сказав Чуєв. — Ти залишайся зверху, давай позивні членам експедиції, а я піду в ґрунт. При максимальному використанні проникаючої дії «райдуги» мені, щоб пройти Марс, вистачить півтори-дві години часу. Домовились? Ну, я пішов!

З «райдуги» Чуєва одночасно вирвались рушійний верхній і пробивний нижній снопи плазми.

Голуба куля опустилася на пісок і зникла, залишивши чорну дірку з оплавленими краями. Я з подивом спостерігав за цим вхідним отвором, який серед рухливих хвиль і воронок піску залишався непорушним.

Через півгодини за моїми сигналами до мене з «неба» спустилися ще п’ять «райдуг» — п’ять членів марсіанської експедиції: геолог, біолог, фізик, хімік і спеціаліст фотосинтезу,’-всі жваво обмінювалися першими враженнями від баченого на Марсі. Вони вже пролітали над замерзлими марсіанськими морями з величезними тріщинами, які здавалися з Землі каналами, над полюсами Марса, де бачили славнозвісні «полярні шапки», які виявилися величезними скупченнями кристалів інею. Одне слово, ще не сідаючи на Марс, астронавти вже знали багато про його таємниці, і тепер розгорілася справжня наукова полеміка, за якою непомітно летів час.



— О, на Марсі вчених і хлібом не годуй, а дозволь їм лише поговорити! — почули ми раптом веселий голос згори.

Всі ми, як по команді, підвели голови і побачили «райдугу» Чуєва, який спускався до нас.

— Звідки ви? — здивувався я.

— З того боку. Марс пройшов по діаметру в рекордний строк, — весело звертався до вчених Чуєв. — Дозвольте доповісти: ніякого ядра Марс тепер не має, залишилися лише його сліди.

— О! Це для мене скарб! — аж скрикнув геофізик Коваленко.

Тепер ясно, що джерелом магнетизму будь-якої планети являється ядро і ніщо більше.

Коли вгамувалося загальне збудження, Чуєв повів за собою загін «райдуг» над планетою. Через годину ми опинилися над яскраво-синім масивом. Ввімкнувши кольорові локатори близької дії, ми побачили, що під нами були повчузі рослини з голкуватим листям. Рослинність була густою, підіймалася на півметра від ґрунту і нагадувала чагарники, віття яких спліталося в суцільний килим, що виблискував на сонці ультрамариновою емаллю.

— Марсіанський ліс! — зауважив ботанік Чорнойваненко. — Я зараз спущуся нижче і роздивлюся на нього зблизька.

Одна з «райдуг» опустилася на невеличку фіолетову галявину серед синього лісу і, блискавичними струменями плазми перевіривши міцність ґрунту, розтанула.

— Ех, так і хочеться зняти маску і поглянути на це диво простим оком, — говорив Чорнойваненко, розсуваючи руками фіолетові кущі.

— Обережно! — раптом крикнув йому Чуєв. — Там до вас щось повзе! Он — в кущах праворуч…

Із густої синяви рослин на галявину висунулося настільки дивне створіння, що я сприйняв його спершу за уламок скелі. Та цей «уламок» мав таку компактну форму з членами, що сумніви мої розсіялися: це була жива істота.

— Гігантська черепаха? — спробував угадати Коваленко.

— Зараз узнаємо, — зробив крок Чорнойваненко до дивної істоти. — Як тут легко рухатися!

І

Відгуки про книгу Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: