Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Це принцеса Росинка, — урочисто повідомив принцу дядько-опікун, а потім разом із королівським наставником глибоко вклонився принцесі. Решта принцевих поплічників опустилися на одне коліно, а піднявшись, відійшли вбік, даючи можливість брату з сестрою обійнятися.
— Останній раз я обіймав тебе, коли ти була дитиною, десь такою заввишки, — сказав принц, показуючи рукою недалеко від землі.
Принцеса плачучи повідала принцу про останні події в Королівстві без оповідок. Принц мовчки слухав розповідь, тримаючи її за руку. Він зберігав спокійний вираз на своєму обвітреному багатьма роками поневірянь обличчі, яке все ще виглядало молодим і свіжим.
Усі зібралися довкола принца та принцеси й мовчки слухали її розповідь. Лише капітан Довге вітрило займався бозна чим: він дременув пляжем подалі від людей, але лише для того, щоб звідти подивитися на принца. Потім так само швидко прибіг назад, проте знову чкурнув. Так він бігав туди-сюди, аж поки тітка Широчінь не відвела його вбік.
— Я тобі казала, що принц Глибока вода — ніякий не велет, — прошепотіла тітка капітану, вказуючи на принца.
— Він одночасно і велет, і ні, — так само пошепки відповів капітан. — Коли ми дивимося на когось іншого, то чим далі від нього перебуваємо, то меншою ця людина нам здається, еге ж? Але з принцом інша історія: він нам здається однаковим, з якої відстані ми на нього не глянули б. Тож якщо ми дивимося на нього зблизька, то він нам видається нормальною людиною. Але якщо дивитимемося на нього здалеку, то його звичний зріст справляє враження, що він справжній велет.
Тітка Широчінь згідно кивнула:
— Я теж це помітила.
Коли принцеса закінчила свою розповідь, принц Глибока вода просто сказав:
— Повертаємося.
Вони посідали в два човни: принц приєднався до почту принцеси в маленькому, а восьмеро його поплічників сіли у великий, той, на якому вони припливли на Могильний острів двадцять років тому. Корпус човна трохи протікав, але на ньому ще можна було безпечно проплисти коротку відстань до узбережжя Королівства. Пінний слід від часу мандрівки принцеси дещо порідшав, але незліченна кількість риб-ненажер усе ще лежала на поверхні, ледь ворушачи плавцями. Час від часу в котрийсь із човнів чи весло вдарялася одна з рибин, але після цього лише кілька разів поверталася на воді, знову нерухоміючи. Пошарпане вітрило більшого човна могло ловити вітер, тож він швидко вирвався вперед, пробиваючи у скупченні риб-ненажер шлях для меншого суденця.
— Мені здається, що вам для страховки ліпше було б постійно тримати мило зануреним у воді, — пробелькотіла тітка Широчінь, заціпеніло дивлячись на риб-ненажер довкола човна. — Що ми робитимемо, коли вони попрокидаються?
— Вони й не засинали, — відповіла принцеса. — Їм просто наразі настільки комфортно, що нема сенсу ворушитись. Залишилося лише півтора бруска мила, і я не хочу витрачати його даремно. Я більше не прийматиму ванну з ним.
Цієї миті хтось на великому човні закричав:
— Королівські гвардійці!
Вершники висипали на узбережжя Королівства, затопивши весь пляж, немов хвилі чорного припливу. Їхні обладунки й мечі виблискували на сонці.
— Пливемо далі, — наказав принц Глибока вода.
— Вони тут, щоб убити нас, — мовила збіліла принцеса.
— Не бійся, все буде гаразд, — принц заспокійливо поплескав її по руці.
Принцеса Росинка глянула на брата, остаточно переконавшись, що він значно гідніший посісти батьків трон, ніж вона.
Вітер був попутним, тож, незважаючи на загату з риб-ненажер, човни швидко дісталися узбережжя Королівства. Коли судна майже одночасно досягли берега, їх щільною стіною оточили кінні гвардійці. Принцеса й тітка Широчінь тремтіли від страху, але досвідчений капітан палацової варти Довге вітрило навпаки — дещо розслабився: гвардійці не оголювали мечів, а списи тримали строго вертикально. Але ще важливішим було те, що він роздивився в очах воїнів, схованих за важкими заборолами: вони з благоговінням та острахом вдивлялися в пінну ріку на морі, де плавали риби-ненажери. Офіцер зіскочив з коня й підбіг до човнів, які щойно торкнулися берега. Принцеві поплічники вистрибнули з судна, й дядько-опікун разом із королівським наставником і кількома охоронцями оголили мечі, відтіснивши принца з принцесою від офіцера.
— Перед вами принц Глибока вода та принцеса Росинка! Преклоніть коліно! — крикнув до офіцера дядько-опікун Темрявий ліс, замахнувшись мечем.
Офіцер опустився на коліно й схилив голову:
— Ми це знаємо, але нам наказано вбити принцесу.
— Принцеса Росинка — законна спадкоємиця престолу! А Крижаний пісок — бунтівник і заколотник, який убив Короля! Як ви можете підкорятися його наказам?!
— Нам це відомо, тому ми й не поспішаємо виконувати його наказ. Але принца Крижаний пісок учора помазали на царювання, тож ми тепер розгублені й не знаємо, чиї накази маємо виконувати.
Дядько-опікун збирався й далі сперечатися, але принц Глибока вода перервав його, зробивши крок уперед, і сказав офіцеру:
— Ми з принцесою під вашим супроводом повернемося до палацу й там, представши перед Крижаним піском, вирішимо наші суперечки раз і назавжди.
***
Новокоронований король Крижаний пісок якраз бенкетував із відданими йому людьми в найрозкішнішій залі палацу, коли прибули вістові з повідомленням, що принц Глибока вода та принцеса Росинка на чолі королівської гвардії прямують із узбережжя до палацу. На їх прибуття можна очікувати десь за годину. У залі запала мертва тиша.
— Глибока вода? Як йому вдалося перетнути море? Він відростив собі крила? — прошепотів сам до себе Крижаний пісок, але на його обличчі не було й тіні того жаху, що скував усіх присутніх. — Це дурниці, королівські гвардійці не виконуватимуть наказів Глибокої води та Росинки, принаймні поки я живий… Вушко голки!
Почувши своє ім’я, Вушко голки мовчки вийшов із затінку. Він так само був вбраний у сіру чернечу мантію й здавався ще більш змарнілим, ніж раніше.
— Ти — прихопи сніжнохвильовий папір і все потрібне приладдя, сідай на найпрудкішого коня й скачи назустріч Глибокій воді. Щойно угледиш його — одразу ж сідай і малюй. Це буде нескладно, бо тобі не доведеться підбиратися дуже близько — тільки-но він з’явиться на обрії, ти одразу побачиш його постать у всіх деталях.
— Так, мій королю, — прошепотів Вушко голки, позадкував і зник безгучно, немов миша.
— Що стосується Росинки, то розправитися з цим дівчиськом не становитиме великої проблеми — я просто вирву в неї з рук парасольку, — вимовив Крижаний пісок і знову взяв свій келих.
Закінчення бенкету видалося невеселим: міністри пішли геть із занепокоєними обличчями, лишивши короля Крижаний пісок наодинці в спорожнілій залі.
Через якийсь час Крижаний пісок побачив, що Вушко голки повернувся. Його серцебиття одразу пришвидшилося — й не тому що руки нового королівського художника були порожніми чи через його збентежений вигляд. Він уперше почув кроки художника — до цього Вушко голки пересувався
