Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Витяг із «Минулого поза часом»: Проєкт «Бункер» — ковчег для цивілізації Землі
І. Прогнозований час завдання удару по Сонячній системі.
Оптимістичний сценарій — 100–150 років; базовий сценарій — 50–80 років; песимістичний сценарій — 10–30 років. Відповідно, будь-які плани виживання людства слід розробляти, виходячи з 70-річного циклу.
ІІ. Загальна чисельність населення, яку необхідно врятувати.
Враховуючи результати моделювання на підставі даних про швидкість зменшення чисельності людства, через 70 років у Сонячній системі житиме загалом від 600 до 800 мільйонів людей.
ІІІ. Прогнозований розвиток подій після завдання удару за теорію Темного лісу.
На підставі даних спостережень за знищенням однієї із зірок у системі Трисоляриса була розроблена математична модель катастрофи за умови, якщо аналогічний удар буде завдано по Сонцю. Проведені розрахунки засвідчили, що у разі враження Сонця фотоїдом усі планети земної групи будуть знищені. На початковій стадії катастрофи після завдання удару випаруються Меркурій і Венера, а Земля, хоч і збереже частину своєї маси та сферичну форму, втратить усю кору й частину мантії, що зменшить її радіус на 500 кілометрів. Радіус Марса зменшиться приблизно на 100 кілометрів. Із часом швидкість обертання навколо Сонця планет земної групи вповільниться, й унаслідок тертя об викинуту назовні зоряну речовину вони поступово знижуватимуть висоту орбіт, аж поки не вріжуться в залишок ядра Сонця, де й зникнуть назавжди.
Математична модель засвідчила, що руйнівна сила від вибуху Сонця, включаючи вплив випроміненої радіації та розсіювання зоряної речовини, обернено пропорційна квадрату відстані до об’єкта. Тобто зі збільшенням відстані від Сонця руйнівна сила різко зменшується, що дасть змогу планетам зовнішньої частини Сонячної системи, як-от Юпітер, пережити удар.
На початковій стадії катастрофи поверхня Юпітера зазнає відчутних руйнувань, але його внутрішню структуру не буде пошкоджено, вціліє і більшість його супутників. Сатурн, Уран і Нептун отримають лише незначні ушкодження поверхні без впливу на їх будову. Розсіяна зоряна речовина певним чином уплине на орбіти цих планет, але з часом викинута з Сонця матерія утворить спіральну туманність, кутова швидкість і напрямок обертання якої збігатимуться із напрямком руху планет-гігантів, таким чином, вона й надалі не матиме впливу на їхні орбіти.
Тож цілком імовірно, що чотири планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — залишаться неушкодженими після завдання удару за теорією Темного лісу.
Це важливе припущення й лягло в основу проєкту «Бункер».
IV. Відкинуті плани порятунку людства.
1. План міжзоряної втечі: технологічно абсолютно нездійсненно. Людство у відведений час не зможе розвинути технології для здійснення масштабних міжзоряних перельотів. Загальна кількість евакуйованих осіб становитиме лише одну тисячну частку людства. До того ж імовірність того, що ці кораблі порятунку досягнуть придатних для життя екзопланет швидше, ніж закінчиться паливо чи виснажаться їхні замкнені екосистеми, є вкрай невисокою.
А оскільки скористатися цим планом змогла б лише невелика частина населення Землі, він був визнаний таким, що порушує базові цінності й моральні норми людства і може спричинити жорстокі потрясіння та тотальний крах людського суспільства.
2. План переміщення на значну відстань: низька ймовірність можливості технологічного втілення. Цей план полягав у зведенні людських поселень посеред космосу на значній відстані від Сонця, що дасть змогу гарантовано уникнути негативних наслідків його вибуху. Згідно з проведеними розрахунками, які спиралися на рівень захисту наявних людських космічних міст, безпечна відстань від Сонця становить 60 астрономічних одиниць, тобто виходить за межі поясу Койпера. Проте ця частина космічного простору досить бідна на ресурси, тож знайти сировину в достатній кількості для побудови космічного міста буде складно. Крім того, навіть якщо таке космічне місто буде збудоване, внаслідок проблем із тими ж ресурсами люди стикнуться з непереборними труднощами виживання.
V. Проєкт «Бункер».
Використання чотирьох планет-гігантів як щитів для захисту від вибуху Сонця внаслідок удару за теорією Темного лісу. Планувалося зведення за кожною з чотирьох планет космічних міст на достатній площі для переселення всього людства. Ці космічні міста мали розташовуватися досить близько до поверхні Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна, проте не обертатися навколо них, як супутники, а рухатися навколо Сонця синхронно з планетами. Завдяки цьому міста завжди лишалися б із протилежного від Сонця боку планет і не постраждали б у разі вибуху світила. У планах було спорудження 50 космічних міст, кожне з яких могло стати домівкою для близько 15 мільйонів людей. За Юпітером і Сатурном мали розміститися по 20 таких міст, ще шість — за Нептуном і останні чотири — за Ураном.
Матеріали для будівництва космічних міст брали б із супутників чотирьох планет-гігантів, а також кілець Сатурна й Нептуна.
VI. Технічні аспекти реалізації проєкту «Бункер».
Більшість затребуваних для реалізації проєкту технологій уже давно й міцно опановано людством. Об’єднаний флот має великий досвід спорудження космічних міст і відповідну робочу базу на орбіті Юпітера. Очікується, що деякі технічні завдання, які на сьогодні ще не мають вирішення (як-от постійне позиціонування міст із протилежного від Сонця боку планет), будуть успішно виконані у відведений проміжок часу. Оскільки космічні міста не обертатимуться — як супутники чотирьох планет-гігантів, розташовуватимуться на близькій до поверхні відстані й одночасно мають залишатися нерухомими відносно самих планет — потрібно вирішити питання зі встановленням потужних двигунів для протидії гравітації й збереження потрібних параметрів орбіти. Спочатку міста планувалося розміщати у точці Лагранжа L2 системи Сонце – відповідна планета, яка є точкою гравітаційної рівноваги із зовнішнього боку планети-гіганта. Подібне рішення не потребувало додаткових зусиль для підтримки постійного місцеперебування в просторі, однак швидко з’ясувалося, що відстань від точки Лагранжа до планети-гіганта завелика, аби її поверхня могла виконати роль щита від вибуху Сонця.
VII. Виживання людства в межах Сонячної системи після завдання удару за теорією Темного лісу.
Після знищення Сонця потреби космічних міст будуть забезпечуватися енергією від термоядерних реакторів. До того моменту Сонячна система матиме вигляд спіральної туманності, а збирання розсіяної зоряної речовини, яка у великій кількості утвориться після вибуху Сонця й слугуватиме майже невичерпним джерелом палива для термоядерних реакторів, не становитиме великих труднощів. Слід зазначити, що за потреби ще більша кількість палива може бути видобута із залишків ядра Сонця — це задовольнить довгострокові потреби людства в енергії. Кожне космічне місто може освітлюватися власним штучним сонцем із рівнем випромінювання, ідентичним тому, яке досягало поверхні Землі до вибуху. З точки зору енергоефективності подібна схема енергопостачання буде на кілька порядків ощадливішою, ніж освітлення природним чином до вибуху Сонця, оскільки космічні міста споживатимуть ядерне паливо в сотні мільярдів меншій кількості, ніж саме Сонце. У цьому контексті знищення світила зупинить надмірну витрату ядерного палива для термоядерного синтезу в Сонячній системі.
Після удару, коли нововиникла спіральна туманність повністю сформується й стане стабільною, всі космічні міста зможуть залишити свої схованки за планетами й шукати більш пристосоване для постійного базування місце в Сонячній системі. Таке місце може перебувати на певній відстані
