Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Старший братику Глибока вода! Я Росинка! Я твоя молодша сестра Росинка!!! Ми тут!!!
Велет ніяк не відреагував на її дії. Він поводив поглядом туди-сюди, прибрав руку й задумливо похитав головою, після чого відвернувся в інший бік.
— Як це він нас не помітив?! — із тривогою спитала принцеса.
— Та хто ж помітить трьох крихітних мурах із такої відстані, — відповів капітан, а потім повернувся до тітки Широчінь. — Я ж казав, що принц Глибока вода — справжній велет! Побачили на власні очі?
— Але він справді був звичайною дитиною, коли я тримала його на руках! Як йому вдалося витягнутися аж настільки? Однак це щастя — ніхто йому не завадить покарати цих лиходіїв і знищити портрет принцеси!
— Але ми ще не знаємо, чи зможемо розповісти йому про те, що сталося, — похитав головою капітан.
— Ми мусимо потрапити на Могильний острів! Їдьмо негайно! — крикнула принцеса, хапаючи капітана за руку.
— Нам не вдасться. За всі ці роки нікому не вдалося дістатися острова чи повернутися з нього.
— Невже ніяк цьому не зарадити? — спитала принцеса, й її очі наповнилися слізьми. — Ми ж їхали сюди саме для того, щоб знайти його. Ти мусиш щось придумати!
Дивлячись, як горює й побивається принцеса, Довге вітрило спробував її заспокоїти:
— Я справді нічого не можу вдіяти. Приїзд сюди — в будь-якому випадку правильне рішення, бо ви не могли більше лишатися в палаці, оскільки вам загрожувала смерть. Я від самого початку розумів, що нам не дістатися Могильного острова. Можливо… нам вдасться передати йому звістку з поштовим голубом.
— Чудова ідея! То пошукаймо поштових голубів в окрузі.
— Але ж користі з того мало: навіть якщо він отримає звістку, то все одно не зможе перетнути протоку. Хоч він і велет, але рибам-ненажерам до того байдуже: вони так само розірвуть його на шматки, щойно він опиниться в морі… Пропоную спочатку поснідати, перш ніж вирішувати, що робити. Сьогодні готую я.
— О ні, мої ночви! — закричала тітка Широчінь. Сьогодні був високий приплив, і хвилі, що накочували на берег, підхопили дерев’яні ночви, в яких минулої ночі принцеса вмивала обличчя, й віднесли в море. Ночви, перевернувшись догори дном, уже відпливли далеко від берега, й мильна вода, що зосталася в них, залишала білосніжні мильні бульбашки на поверхні моря. Кілька риб-ненажер уже кинулися до ночов, розрізаючи хвилі своїми чорними плавниками, немов лезами гостро наточених ножів. За мить дерев’яна посудина мала перетворитися в їхніх зубах на скалки.
Але сталося неймовірне: риби-ненажери не допливли до ночов. Натомість вони, щойно потрапивши до ділянки, якою розповзлася мильна піна, немов розучилися плавати й безсило піднялися на поверхню. Лютий норов поступився місцем млявості. Кілька рибин повільно махали хвостами, але не для того, щоб відплисти, а демонструючи таким чином стан повного розслаблення. Інші переверталися білим черевцем догори.
Усі троє деякий час здивовано витріщалися на риб. Потім принцеса порушила мовчанку:
— Я розумію, що з ними коїться. Скупавшись у піні, вони відчули таке розслаблення, ніби в них не лишилося кісток. Їм просто ліньки рухатися.
— Мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая — просто чудодійне. Шкода, що його залишилося лише два бруски, — сказала тітка Широчінь.
— Це мило навіть у самому Хе’ерсіньґеньмосикеньлаї — надзвичайно дорогоцінна річ, — сказав капітан Довге вітрило. — Ви знаєте, як його виготовляють? У Хе’ерсіньґеньмосикеньлаї росте чарівний ліс, де ростуть височенні тисячолітні магічні бульбочкові дерева. Зазвичай ці дерева нічим не відрізняються від інших, але коли здіймається сильний вітер, із них починають видуватися мильні бульбашки. І що сильніший вітер, то більше бульбашок видувається. От саме з них і виробляють чарівне мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Але збирати ці бульбашки — надзвичайно складна справа, оскільки вони розносяться зі швидкістю вітру. До того ж вони повністю прозорі, й їх важко помітити. Бульбашки стають добре видимими, лише якщо ловець рухається з їхньою швидкістю, тобто він має перебувати в стані спокою відносно них. Тільки найпрудкіші коні, яких на весь Хе’ерсіньґеньмосикеньлай набереться з десяток, можуть наздогнати бульбашки, що розносяться вітром. Коли вітер починає їх видувати з чарівних бульбочкових дерев, миловари сідають на цих швидких коней і мчать за вітром, ловлячи їх спеціальною марлею. Бульбашки бувають різного розміру — великі й малі, — але навіть найбільша з них, потрапляючи до марлі, лускається на безліч менших, аж до невидимих оку. Аби зварити один брусочок мила, потрібно зібрати сотні тисяч, а подекуди й мільйони бульбашок. Але щойно чарівний брусок доторкається до води, кожна зловлена бульбашка вибухає мільйоном нових. Саме тому виділяється така кількість піни. Бульбашки з чарівних дерев взагалі не мають ваги, тож справжнє чисте мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая теж невагоме. Це найлегша річ у світі, проте надзвичайно дорогоцінна. Бруски, які забрала тітка Широчінь, можливо, були подарунком посольства з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая на коронацію її батька. А пізніше…
Довге вітрило раптом обірвав розповідь і задумливо подивився на море, де посеред білої мильної піни кілька зледащілих риб-ненажер продовжували спокійно погойдуватися біля неушкоджених ночов.
— Здається, я зметикував, як можна дістатися до Могильного острова! — сказав Довге вітрило, вказуючи на ночви. — Хіба це не схоже на крихітний човен?
— Навіть і думай про це! — скрикнула тітка Широчінь. — Це завеликий ризик для принцеси!
— Зрозуміло, що принцеса нікуди не поїде, — відповів капітан, відводячи погляд від моря. З виразу його очей принцеса зрозуміла, що він уже все для себе вирішив.
— Якщо ти попливеш сам, то як тобі вдасться змусити принца Глибока вода повірити твоїм словам? — запитала принцеса з розчервонілими від збудження щоками. — Я теж мушу їхати!
— Але навіть якщо ви потрапите на острів, яким чином зможете довести, що ви та, за кого себе видаєте? — запитав капітан, роздивляючись принцесу в одязі селянки.
Тітка Широчінь лише промовчала, бо добре знала, що існує спосіб це підтвердити.
— Ми з братом можемо довести кревність, порівнявши нашу кров, — відповіла принцеса.
— І мови не може бути про те, щоб принцеса туди їхала! Це занадто небезпечно! — знову проголосила тітка Широчінь, але вже не таким безапеляційним тоном.
— Ви гадаєте, що лишатися тут безпечніше? — запитала принцеса, вказуючи на чорну парасольку, яку безустанку крутила в руках тітка Широчінь. — Ми привертаємо забагато непотрібної уваги. Принц Крижаний пісок скоро дізнається про нашу втечу, й навіть якщо я до того часу не перетворюся на картину, то мене спіймають королівські гвардійці. Значно безпечніше плисти на Могильний острів.
Обміркувавши всі варіанти, вони вирішили ризикнути.
Капітан відшукав найменший човен на пляжі й впряг коней, щоб перетягнути його до води, де хвилі могли лизати днище. Знайти ціле вітрило не вдалося, але капітан відшукав пару протрухлих весел. Першими в човен сіли принцеса з тіткою, яка, не зупиняючись, крутила парасольку в неї над головою. Далі капітан наштрикнув
