Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Мій королю, я побачив принца Глибока вода, але не можу перенести його на полотно, — повідомив Вушко голки, опустивши очі.
— Він справді відростив собі пару крил? — холодно запитав Крижаний пісок.
— Якби річ була в цьому, мій королю, то я з ідеальною точністю намалював би кожне перо на його крилах. Однак принц Глибока вода не має крил, але в нього є щось значно страшніше — він порушує принципи перспективи.
— Що таке перспектива?
— Принципи перспективи твердять, що більш віддалені об’єкти здаються нам меншими, ніж ті, які розташовані ближче до нас. Я живописець Західної школи, яка неухильно дотримується принципів перспективи. Тому я не здатен перенести його на полотно.
— А чи існують інші школи, які не дотримуються цього принципу?
— Так, мій королю, це Східна школа живопису. Ось погляньте на цю картину, — й Вушко голки вказав на сувій із зображенням, виконаним тушшю, що висів на одній зі стін зали. Композиція відзначалася вишуканістю й елегантністю, а її велика частина, залишена порожньою, нагадувала танок туману над водою. Вона різко контрастувала з рештою творів, густо промальованих олійними фарбами. — Легко помітити, що під час створення цього малюнка принципів перспективи не дотримувалися. Але я не навчався техніки східного живопису. Майстер Ефір відмовився передавати мені ці знання, можливо, передчуваючи настання сьогоднішніх подій.
— Забирайся геть, — байдуже сказав Крижаний пісок.
— Так, мій королю. Глибока вода прийде до палацу, щоб убити мене й вас. Але я не чекатиму на свою смерть. Я візьму відріз сніжнохвильового паперу й намалюю свій останній, найкращий шедевр — самого себе. — Закінчивши говорити, Вушко голки пішов геть, так само безгучно, як і завжди.
Крижаний пісок гукнув охоронцям:
— Принесіть мені мій меч.
Назовні почувся слабкий, але ритмічний перестук копит, який наростав із наближенням, перетворившись зрештою на громовий гуркіт раптової зливи, поки різко не обірвався біля самого палацу.
Крижаний пісок підвівся, із мечем у руках вийшов із дверей палацу й побачив, як Глибока вода піднімається до нього довгими широкими кам’яними сходами. Принцеса Росинка рухалася за ним у супроводі тітки Широчінь, яка обертала в неї над головою парасольку. На площі перед сходами щільним строєм мовчки стояли королівські гвардійці, не висловлюючи підтримки жодній із протиборчих сторін. Коли Крижаний пісок побачив Глибоку воду, він здався йому вдвічі вищим від звичайної людини. Але з наближенням його зріст зменшувався — так це бачив Крижаний пісок.
Він на мить подумки повернувся на двадцять років назад, у їхнє дитинство: Крижаний пісок тоді вже знав, що риби-ненажери заполонили води навколо Королівства й скоро відріжуть Могильний острів від узбережжя. Але йому вдалося заманити Глибоку воду порибалити у водоймах острова, розповівши про те, що жир із печінки тамтешньої риби допоможе від раптової недуги батька. Зазвичай обережний, Глибока вода повірив його розповідям та, як і було заплановано, з риболовлі не повернувся. Ніхто так і не дізнався правди — Крижаний пісок цією витівкою пишався чи не найбільше.
Він повернувся зі спогадів до реальності: Глибока вода вже піднявся на широкий майданчик перед палацом. Його зріст майже зрівнявся зі зростом звичайних людей.
Крижаний пісок поглянув на брата й сказав:
— Брате мій, вітаю тебе й нашу сестру з поверненням. Але ви мусите усвідомити, що Королівство тепер належить мені. Ти маєш негайно присягнути на вірність своєму новому королю.
Глибока вода, тримаючи одну руку на руків’ї іржавого меча, що висів на поясі, іншою вказав на Крижаний пісок:
— Ти скоїв непрощенні злочини!
Крижаний пісок у відповідь холодно посміхнувся:
— Вушко голки виявився нездатним намалювати твій портрет, але мій меч зможе пробити твоє серце!
Він оголив зброю.
Брати були однаково добрими фехтувальниками, але позаяк Глибока вода порушував принципи перспективи, Крижаному піску було важко точно визначати відстань до супротивника. Дуель на мечах протривала недовго, й Крижаний пісок із раною у грудях скотився довгим сходовим маршем униз, залишаючи по собі на кам’яних плитах плями крові.
Королівська гвардія натхненно склала присягу на вірність принцу Глибока вода та принцесі Росинці.
Капітан Довге вітрило теж не гаяв часу: він розпочав у палаці пошуки Вушка голки. Хтось із придворних повідомив йому, що художник збирався до своєї майстерні, розташованої у віддаленому закутку палацу. Зазвичай ця його частина дуже добре охоронялася, але через колотнечу надворі та смерть короля більшість солдатів покинули свої пости. Біля дверей залишився лише один вартовий, який раніше служив під керівництвом Довгого вітрила.
— Він зайшов усередину пів години тому й більше нікуди не виходив, — повідомив вартовий.
Капітан вибив двері й увірвався всередину.
Майстерня не мала вікон, а майже всі свічки у двох срібних підсвічниках вже догоріли, додаючи приміщенню схожості з холодним підземним бункером. Проте капітан не застав королівського художника. У майстерні не було нікого, але на мольберті стояла щойно закінчена картина з іще невисохлою до кінця фарбою — автопортрет Вушка голки. Це дійсно був шедевр образотворчого мистецтва — вікно в інший світ, звідки на людей пронизливим поглядом дивився художник. І хоча злегка загнутий край сніжно-білого паперу свідчив про те, що це лише картина, капітан Довге вітрило всіляко уникав гострого погляду людини, зображеної на полотні.
Довге вітрило роззирнувся навсібіч і побачив інші портрети, розвішані на стінах: короля з королевою та їхніх вірних міністрів. Але його погляд зупинився на портреті принцеси — й він одразу забув, що перебуває в тьмяній майстерні, а не в Царстві Небесному. Живий погляд її чарівних очей п’янив не гірше за вино. Зрештою, Довге вітрило з надзвичайним зусиллям зміг себе опанувати. Він зняв картину зі стіни, вийняв із рами, скрутив і без вагань підпалив край від однієї зі свічок.
Щойно картина догоріла в його руках, двері до майстерні прочинилися, й на порозі з’явилася справжня принцеса Росинка, все ще вбрана як простолюдинка. Вона сама обертала чорну парасольку над головою.
— А де тітка Широчінь? — поцікавився Довге вітрило.
— Я наказала їй залишитися за дверима. Я маю щось сказати тобі віч-на-віч.
— Принцесо, ваш портрет знищено, — Довге вітрило вказав на попіл на підлозі, який ще світився тьмяно-червоним. — Ви вже можете відкласти парасольку.
Принцеса сповільнила обертання парасольки, одразу ж почулася солов’їна трель. З опаданням купола трель ставала дедалі тривожнішою й гучнішою, аж поки солов’їний спів не змінився на галчаче кахкання — останнє попередження перед приходом Смерті. Коли парасолька нарешті закрилася, камінці на кінці спиць із клацаннями вдарилися один об одного.
Принцеса залишилася живою й неушкодженою.
Капітан, не відводячи очей від принцеси, з полегшенням видихнув. Потім опустив погляд на попіл.
— Шкода, портрет був направду чудовим. Вам варто було б побачити його на власні очі, але я не міг і надалі зволікати… Він був прекрасним.
— Гарнішим від мене?
— Це були ви, — з усмішкою відповів Довге вітрило.
Принцеса дістала два останніх бруски мила з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая й розтулила пальці — невагоме білосніжне мило, немов пір’їнки, злетіло в повітря.
— Я залишаю межі Королівства й відпливаю за море.
