наче одяг, тіло покривало. Чересла ж свої мав підперезані листям пустельного бадилля. Коли ж я побачив, що він до мене зближається, перелякався і вискочив на камінь, що трапився мені на узгір'ї. Той же, дійшовши до підгір'я, сів у тіні перепочити — втомився спекою і немічний був від старости. Поглянув на гору, побачив мене і промовив: "Зійди до мене, чоловіче Божий, бо і я чоловік, подібний до тебе. Живу в пустелі цій Бога ради". Я ж, — каже Пафнутій, — чуючи це, усім серцем кинувся до нього і припав до ніг його. Він же сказав мені: "Встань, сину мій, бо й ти раб Божий і друг святих його, ім'я тобі Пафнутій". Встав-бо я, він же звелів мені сісти. І сів я з радістю перед ним. Просив же я його дуже, щоб сказав мені ім'я своє і про життя розповів: як у пустелі перебуває і скільки часу. Він же, прохання моє наполегливе бачачи, почав мені розповідати про себе, кажучи так: "Моє ім'я Онуфрій. Маю ж шістдесят років у пустелі цій, поневіряючись у горах. І жодної не бачив людини, тебе лише нині бачу. Було ж моє попереднє перебування в чесному монастирі, що називався Єрити, поблизу града Єрмополя, що в Тиваїдському краю. Монастир же той мав сто братів, всі ж однодушні були, спільне життя мали у згоді, у великій любові, в Господі нашому Ісусі Христі. Спільні в них їжа і одяг, у безмовстві й мирі постницьке життя провадять, славлячи Господню доброту. Я ж там у дитинстві моєму, коли в послушництві наставлявся, навчався від святих отців ревної віри і любови до Бога й уставів чернечого життя. Чув, як вони розмовляли про святого Іллю-пророка, як, Богом зміцнюваний, жив, постячи, у пустелі, так само і про святого Йоана Предтечу, на якого не був подібний ніхто з людей ніколи і який жив у пустелі аж до дня явлення свого в Ізраїлі. Питав же я отців святих, кажучи: "Чи більші ті, що живуть у пустелі, від вас перед Богом?" Вони ж, відповідаючи мені, казали: "Так, дитино, більші від нас, ми-бо один одного щодня бачимо, і соборний церковний спів здійснюємо з радістю, і, якщо зголодніємо, хліб готовий знаходимо. Також якщо спраглі — готову воду маємо. І якщо трапиться, що хтось із нас занедужає, втішають його инші брати, бо разом живемо всі й один одному помагаємо і служимо задля любови Божої. Ті ж, що живуть у пустелі, без того всього існують. І якщо котромусь із пустинножителів трапиться якась прикрість, хто його утішить? І в недузі хто поможе і послужить? Якщо рать від сатани нападе, де знайде людину, яка б змогла перемінити йому ум чи переконати, коли сам він самотою? І якщо не буде в нього їжі, де її легко знайде? Також і коли буде спраглий, то нема води близько. Там, о дитино, незрівнянно більший труд, аніж нам, що в спільноті живемо. Ті, що входять у пустельне життя, більше починають служити Богові, вдаються до більшого посту, голод, і спрагу, і спеку полуденну, і студінь нічну великодушно терплять, нападам невидимого ворога протистоять міцно і перемогти його всіляко намагаються. І всю путь тісну й прескорботну, що в Царство Небесне веде, проходити стараються. Для того прибувають до них від Бога святі ангели, які їжу їм приносять і воду з каменя виводять, і зміцнюють їх настільки, що збуваються на них слова Ісаї Пророка: "Ті, що покладаються на Господа, зміцніють, крила дістануть, як орли, побіжать і не втомляться". Якщо ж хтось і не сподобився бачити ангелів наяву, не позбавлений їхньої невидимої присутности. На всіх шляхах вони його пильнують, від ворожих підступів захищають, і помагають йому у справах його, і молитви його до Бога приносять. Якщо комусь із пустельників трапиться несподівана якась ворожа напасть, він підносить руки свої до Бога — і зразу посилається йому згори допомога, і розступаються всі напасті через чистоту його сердечну. Хіба не чув ти, дитино, слів із Писання: "Бог не покидає тих, що шукають Його, і не до кінця забутий буде убогий, і терпіння убогих не загине до кінця". І знову: "Возвали до Господа скорботні і вивів їх з бід їхніх". Дає-бо Господь кожному за труди його, які хто підніме Господа ради. Блаженний-бо, хто чинить волю Господню на землі і вперто Йому служить, — тоді ангели служать йому, хоч і невидимо, і дають йому радіти радістю духовною, і зміцнюють його повсякчас, допоки він у тілі.
Це в монастирі моєму від святих отців я, смиренний Онуфрій, чув, насолодився в душі і серці моєму солодше від меду. І здавалося мені, що в иншому якомусь був світі, прийшло-бо мені невимовне бажання йти в пустелю. Вставши вночі і трохи хліба, десь на чотири дні лише вистачило б, взявши, вийшов з монастиря, покладаючись на Бога, і йшов шляхом, що на гору вів, хотівши звідти увійти в пустелю. Коли починав у пустелю входити, побачив перед собою промінь світла, і злякався сильно, і зупинився, думаючи повернутися в монастир. Той промінь світла наблизився до мене і чути було голос з нього, що промовляв до мене: "Не бійся, я ангел, що ходить з тобою від народження твого, приставлений від Бога оберігати тебе. І було мені нині веління від Нього вивести тебе в пустелю цю. Тому будь досконалий і смиренний серцем перед Господом і з радістю працюй для Нього, я ж не відступлю від тебе, поки не звелить Творець забрати душу твою". Так зі світловидного променя сказав ангел, що йшов переді мною, я ж ішов за ним радісний. Пройшовши шість чи сім міліярій, побачив печеру прекрасну, і невидимим став мені промінь ангельського світла. Я ж до печери наблизився і захотів довідатися, чи є в ній якась людина. Підійшов до дверей, покликав за звичаєм чернечим, кажучи: "Благослови". І бачив мужа старого, чесного, священногарного образом, лицем же і виглядом виявляв Божу благодать і духовну радість, що в ньому була. Я ж, бачивши його, впав швидко перед ногами його і поклонився йому. Він же рукою підняв мене, привітав і сказав: "Чи ти брат Онуфрій, споспішник мій у Господі? Увійди, дитино, у моє перебування, Бог тобі помічник, і будеш у покликанні своєму, добрі діла здійснюючи в страху Божому". Увійшов-бо я в печеру його, сидів з ним немало днів і намагався навчитися чеснот його, що й було. Навчив
