Житія Святих - Червень - Данило Туптало

ті святі раби Божі принесли овочі, поклали, і, сівши, ми їли. Коли минув день суботній і ніч настала, провели її без сну у псалмоспівах і славослов'ї Божому. У день же недільний знову тої ж благодаті, що і в суботу, я сподобився. Той самий ангел Божий таким самим чином і видом прийшов і причастив нас. І сповнив превеликої радости серця наші. Я ж, трохи сміливости набравшись, просив ангела Божого, щоб звелів мені на місці тому зі святими рабами Божими бути до кончини моєї. Він же сказав мені: "Не угодно Богові, щоб ти тут жив, але велить тобі, щоб ти, не затримуючись, ішов до Єгипту і розповів усім братам, що в пустелі бачив і чув, щоб і вони постаралися добре життя прийняти й угодити Владиці Христові. Найбільше ж розповідай про святе життя і блаженну кончину преподобного Онуфрія, його ж у камені ти поховав. І все, що чув ти з уст його, розкажи братам. Щасливий ти, що бачити й чути в цій пустелі сподобився настільки чудесну й дивну велич Божу, яка на святих Його збувається. І май надію, уповаючи на Господа, що й тебе зарахує в майбутньому житті до тих святих, яких ти бачив і з якими розмовляв. Іди-бо нині в путь свою і мир Божий хай буде з тобою" . Те мовивши, ангел зійшов на небо. Я ж від бесіди ангелової так жаху й радости сповнився, що не лишилося в мені сили — упав на землю непритомний. Святі ж раби Божі підняли мене, втішали, дали овочів з'їсти, і дякували ми Богові. Після того, попрощавшись зі святими, вирушив я у свою дорогу. Вони ж дали мені на дорогу овочів і провели мене до п'яти миліярій. Просив же я їх, аби назвали мені імена свої, і сказали: "Перший — Йоан, другий — Андрій, третій — Іракламвон, четвертий — Теофіл". І звеліли мені, щоб я сказав імена їхні братам на поминання їх. Я ж просив їх, щоб згадували мене в молитвах своїх. І, попрощавшись у Господі, розійшлися ми. Вони повернулися на своє місце, я ж пішов наміреним шляхом до Єгипту.

Коли ж ішов пустелею, сумний був, разом і радісний. Журився, що позбувся споглядання і солодких бесід таких угодників Божих, яких не є достойний цілий світ, радів же, що сподобився благословення їхнього, й ангела бачив, і з ангелових рук Божественне Причастя прийняв. Йшов же днів три, наблизився до скиту і зустрів двох братів, що у відлюдництві перебували, і спочив у них десять днів. І розповів їм про все, що трапилося зі мною в пустелі, бачене й чуте. Вони ж з великим розчуленням і радістю слухали, казали мені: "Воістину, отче Пафнутію, великої благодаті Божої ти сподобився, що далося тобі від Господа бачити таких рабів Його". Були ж добродійними і ті два брати, любили Бога з усього серця. І написали все, що з уст моїх чули. Попрощавшись, пішов я до свого монастиря, а вони книгу моєї розповіді понесли до всіх святих отців і братів у скиті, і всі читали, і слухали, великої користи сповнювалися й благословляли Бога, який показує милість свою на рабах своїх. Тоді поклали книгу ту в церкві, аби всі, що хочуть, могли читати її, бо сповнена духовного повчання й богомислення. Я ж, менший раб Пафнутій, такої милости Божої сподоблений (якої недостойний), устами і писанням сповіщаю всім те, що наказано мені було сповістити на славу Божу і на пам'ять святих Його, на користь тим, що шукають спасення душі своїй. Хай буде благодать і мир Господа нашого Ісуса Христа з вами, молитвами угодників Його святих і преподобних отців наших, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У житії преподобного Онуфрія словенською мовою не сказано про рід його, хто він був, яких батьків і з якого краю, тому після житія його окремо додаємо про нього те, що знайшли иншими мовами.

Про народження і дитинство преподобного Онуфрія

Цар один у Персії, ім'я якого, на думку літописців, Нарсит, жив у той час, коли в Римі Диоклитіянв царював. Той Нарсит не мав синів, а дуже хотів мати, і молився за те до Бога. І через довгі роки його подружнього життя жінка його зачала цього блаженного Онуфрія. Ненависник єства людського диявол, хотівши перепону зробити добру, що мало статися, перетворився в подорожнього одного чоловіка, прийшов до царя, осібно з ним розмовляв і сказав: "Знай, о царю, що жінка твоя плід, в утробі її зачатий, має не від тебе, а від одного з рабів твоїх. Якщо хочеш знати правду, зроби те, що скажу тобі: Коли народиться хлоп'я, звели розпалити вогонь на місці високому й вкинути дитину у вогонь. Якщо не згорить, то буде знамення, що це твоя власна дитина, якщо ж згорить, будеш певний, що з перелюбу народжене".

Тим словам повірив цар і вельми сумний і розгніваний був на свою царицю, проте таїв те в собі до відповідного часу. Коли ж настав час родити жінці, народився хлопчик. Замість того щоб радіти через народження сина, батько, сповнений суму, вогонь великий розпалив і вкинув дитину в полум'я. Всемогутній Бог, оберігаючи немовля чудесною своєю силою, зберіг дитину у вогні неопалимою, живою і цілою. Ще ж і те дивно було бачити, що хлоп'я у вогні малі й слабкі рученята долоньками склавши, піднесло до неба, наче до Бога молячись. Те бачачи, батько вельми здивувався і вжахнувся, і пізнав, що був зваблений від диявола. Коли ж вийняли дитину з вогню неушкодженою, явився цареві ангел Господній, суворо на нього сварячи, що повірив звабливому підступу ворожому. Він звелів, кажучи: "Візьми дитину і неси її в пустелю, куди тебе Бог наставить, бо та дитина буде великим другом Божим, назви йому ім'я Онуфрій". Цар же, не гаючись, встав і, дитину взявши, Божим провидінням проваджений, пішов до гір і пустель Єгипту. І зустріла його олениця біла, послана від Бога, щоб годувати молоком дитинча. Та олениця прибігла до царя, припала до ніг його, наче кланяючись, і приєдналася до них, ішла з ними і годувала дитину своїм молоком. Це бачачи, батько дивувався дивному Божому провидінню і промислу щодо дитини. І говорив: "Нині знаю, що цей мій син має бути другом Божим". Коли ж ішли довгий шлях, дійшли до тиваїдських меж у краю єгипетському і до града Єрмополя прийшли. Був же там монастир не дуже далеко від града,