Житія Святих - Червень - Данило Туптало

мене багато людей, які потребували моїх виробів, і приносили все потрібне. Давав я спочинок і подорожнім, а те, що лишалося, роздавав убогим і потребуючим. Ворог же наш диявол, який завжди на всіх воює, позаздрив життю моєму і постарався знищити труди мої. Вклав в голову одній особі жіночого роду прийти до мене по мої вироби. Прийшовши, веліла мені виготовити полотно. Виготовивши його, віддав я їй. Змусила ж мене виготовити й друге. І була в нас бесіда на самоті і дерзновення, і, зачавши гріх, народили беззаконня. Був я з нею до шести місяців, грішачи. Тоді подумав собі, що нині чи завтра смерть прийде до мене і прийняти маю муку вічну. І сказав собі: "Горе мені, о душе, краще тобі втікати звідси, щоб утекти від гріха, разом і від вічної муки". Тому, все покинувши, утік я таємно і прийшов у пустелю цю. До місця цього дійшовши, знайшов я печеру цю, і джерело, і фінік, що має дванадцять гілок, і щомісяця кожна гілка родить мені стільки плодів, скільки досить для прогодування мого на тридцять днів. Коли закінчується місяць і плоди одної гілки, дозріває друга гілка, і так, благодаттю Божою, прогодовуюся, иншого ж нічого не маю в печері своїй. Одяг мій за довгий час, постарівши, знищився, і через багато літ (вже-бо тридцять літ перебуваю в пустелі цій) виросло мені волосся, як же бачиш. І є воно мені замість одягу, покриває наготу мою".

Це від праведного того чуючи (говорить Пафнутій), спитав я його, кажучи: "Після твого, Отче, приходу на це місце, чи щось надокучало тобі чи ні?" Відповів той: "Незліченно бісівських нападів я перетерпів, багато разів боролися зі мною і не перемогли мене — помагала мені благодать Божа. Протистояв-бо я їм знаменням хресним і молитвою. Окрім же ворожих нападів, ще й тілесні хвороби надокучали мені: вельми боліла мене утроба, що й на землю я падав з того болю, і не міг, стоячи, звичні молитви молити, але в печері своїй, на землі лежачи, здійснював співи мої у великому стражданні, що ані вийти геть не міг. Молився ж до милосердного Бога, щоб через ті хвороби, які облягли мене, подав мені прощення моїх гріхів. Одного дня, коли сидів я на землі й утробою вельми страждав, побачив мужа чесного, що переді мною стояв і казав мені: "На що хворієш?" Я ж ледве міг відповісти йому, сказав: "Господи, утроба болить". І сказав до мене: "Покажи мені, де болить". І я показав йому. Він же простягнув руку свою, поклав долоню свою на болюче місце і, скеровуючи пальці руки своєї, прорізав місце, як ножем, вийняв нутрощі мої, через які я страждав дуже, і показав мені виразки, які на них були. Обрізавши їх рукою і хустинкою чистою обтерши, знову вклав на їхнє місце. Пальцями прорізане місце заліпив, долонею загладив і сказав мені: "Ось ти здоровий, більше не гріши, щоб не було тобі гірше. Але служи Господові Богові твоєму віднині і довіку. З того часу перебуваю без болю, дякуючи Богові і славлячи милосердя Його". У такій бесіді, — говорить Пафнутій, — звечора з преподобним тим отцем сівши, провели мало не цілу ніч, зранку-бо встали на звичну молитву. Коли настав день, просив я довго преподобного отого отця, аби звелів мені жити при ньому або хоч би десь окремо поблизу нього. Він же сказав мені: "Не зможеш, брате, тут бісівських напастей витерпіти". І не дозволив мені перебувати при ньому. Тоді я просив його, щоб сказав мені своє ім'я. І сказав, мовивши: "Ім'я моє Тимотей, поминай мене, любий брате, і молися за мене до Христа Бога, щоб здійснив на мені до кінця милосердя своє, якого мене сподобляє". Я ж, Пафнутій, припав до ніг його, просячи молитися за мене. Він же мені сказав: "Владика наш Ісус Христос благословить тебе, і покриє тебе від усіляких сітей диявола, і подасть тобі шляхи праведні, щоб без перешкод прийшов ти до святих Його". Благословив мене преподобний Тимотей і відпустив з миром. Прийняв же я з рук його на дорогу плоди фінікові, і воду з джерела в посудину свою зачерпнув, і поклонився святому старцеві тому, і пішов від нього, славлячи Бога й дякуючи Йому, що сподобив мене бачити такого угодника свого, і користати зі слів його, і благословення від нього прийняти. Повертаючись звідти, через декілька днів дійшов я до монастиря пустельного і зупинився в ньому перепочити й побути там трохи. Сумував же, думаючи собі й кажучи: "Чим є моє життя? Або які мої подвиги? Не дорівняються до тіні життя і подвигів угодника Божого, якого я бачив". Немало днів я так думав і хотів наслідувати в боговгодженні того правденого мужа. Спонукало ж мене милосердя Боже, щоб піклувався я про душу свою й не полінувався знову йти у внутрішню пустелю непрохідним шляхом до того краю, де живе рід варварський, що називається мазик. Усе моє старання на те було, щоб довідатися, чи є ще й инший якийсь пустельник, що служить Богові, аби приєднатися до нього і прийняти від нього користь душі моїй. Виходячи ж знову в намірену пустельну дорогу, взяв я трохи хліба і води, чого мені не надовго вистачило. Коли закінчилися хліб і вода, сумував я, не маючи їжі. Проте кріпився, і йшов чотири дні й чотири ночі без їжі і пиття, і знеміг дуже тілом, і впав на землю, чекаючи смерти. Тоді побачив мужа святоліпного, прекрасного і пресвітлого. Прийшов він до мене, руку свою на уста мені поклав і невидимим став. І зразу відчув я в собі силу, що ані їсти не хотів, ані пити. Вставши ж, знову пішов у ту внутрішню пустелю і ще чотири дні й ночі без їжі і пиття перейшов — і знову почав знемагати від голоду і спраги. Піднісши руки до неба, помолився я Господові і знову побачив того мужа, який прийшов, торкнувся уст моїх і невидимим став. Я ж від того прийняв знову велику силу і вирушив у дорогу. Коли ж був уже сімнадцятий день моєї подорожі, дійшов я до високої гори. Втомлений був, сів на підгір'ї спочити і побачив здалеку мужа, що йшов просто на мене. На вигляд був вельми страшний, волоссям густим весь оброслий, наче звір, і білий, як сніг, — сивий був від старости. Волосся ж голови і бороди його було довге аж до землі і,