Житія Святих - Червень - Данило Туптало

мене йому сповісти". Мав же Варнава святий зі собою Євангеліє від Матея, своєю рукою переписане. Заповідав і про нього Маркові святому, аби з ним його поховав. Тоді, останнє цілування родичеві своєму Маркові давши, сам пішов на соборище єврейське, де, коли з книг пророчих розповідав їм про Христа, збунтувалися на нього юдеї, що прийшли із Сирії, й инших юдеїв зрушили, і наклали на нього свої убивчі руки: вивели за град до західного боку і камінням його побили. Запаливши вогонь, вкинули в нього мертве тіло апостола на спалення. Після того святий Марко з деякими братами таємно прийшов і знайшов тіло апостола, яке вогонь анітрохи не пошкодив. Взявши його, поховав в одній печері за п'ять стадій від града і Євангеліє, про яке заповідав апостол, на грудях його поклав. Тоді, не гаючись, пішов шукати святого апостола Павла. Знайшов його в Ефесі й розповів про кончину Варнави, і плакав за ним Павло святий, Марка ж при собі затримав. Було ж після убивства святого Варнави в Саламині-граді велике гоніння від євреїв на вірних, і розбіглися звідти всі, хто куди міг. З того часу невідомим стало те місце, де чесні мощі апостола Варнави були поховані. Через багато років, коли віра Христова у всіх кінцях землі примножилася, і царі християнські греко-римським царством керували, і Кіпрський острів цілий благочестям і правовір'ям сяяв, благозволив Бог прославити те місце, де лежали в землі мощі апостола, — і почали відбуватися там чуда дивні. Спочатку один недужий, випадково заночувавши на тому місці, отримав здоров'я. Тоді таке трапилося і з другим. Тоді й инші довідалися про те — навмисне приходили ночувати туди і приймали недугам своїм зцілення. Слава про місце те розійшлася, приносили багатьох недужих розслаблених — і повне зцілення приймали, здорові поверталися в доми свої. Біснуватих туди приводили — і зразу духи нечисті з великим криком втікали з людей. Там криві починали ходити, сліпі отримували прозріння, і хто якою недугою був одержимий, приймав зцілення на тому місці. Тішився тим край Саламійський, не знаючи, чому на місці тому такі чуда відбуваються, — ніхто-бо не знав про мощі апостолові. І називали місце те місцем Здоров'я. Як же ті святі мощі було знайдено, довідатися годиться.

Коли злісний єретик Петро Білильник, прозваний Кнафій, противник четвертого Вселенського в Халкедоні святих отців собору, Євтихієвої ж єресі захисник й Аполінарієвого зловір'я помічник, підступом захопив престол Антіохійського патріяршества в царство Зенона, пошкоджував неправедним ученням своїм Христову Церкву. Незадоволений ж призначеною Антіохійському престолові єпархією, гонив і кривдив у ній правовірних, багато мучивши. Захотів і Кіпрський острів, з давніх-давен вільний, під свою владу забрати, свою в ньому єресь сіяти і кривдити тих, хто протистоятиме йому, бо правовірні кіпріяни відкидали неправедне його мудрування про те, наче божество на хресті постраждало. Він же всіляко хотів їх до себе притягнути, казав: "Тому що слово Боже у Кіпр прийшло з Антіохії, годиться Кіпрській Церкві під антіохійським патріярхом бути". Тоді архиєпископ Кіпрський, на ім'я Антимій, був у печалі великій, знав-бо, що Петро той мав у царя велику милість, легко міг отримати, що хотів, і за волею своєю вчинити. І прийшов наказ царевий на Кіпр, щоб архиєпископ Кіпрський прийшов до Царгороду і на соборі перед патріярхом відповідав антіохійцям, які просили прилучити Кіпрський острів до Антіохійської єпархії. Не знав архиєпископ, що робити, бо і веління царевого не послухати не смів, і йти боявся. Хоч і святий був життям, проте до суперечки невдатний, і знав, що в будь-якому разі противники його переможуть. Віддався тому посту і молитвам ретельним — від самого Бога зі сльозами допомоги, і захисту, і поради корисної шукав. Одної ж ночі, коли від труду молитовного задрімав, став перед ним якийсь божественний муж, у ризі світлій священичій, небесними променями осяяний, і сказав: "Чому так сильно засмучений і журишся, архи-єпископе? Не бійся, нічого поганого не станеться від противників твоїх". Те мовивши, явлений муж невидимим став. Архиєпископ же, збудившись зі сну, жаху сповнився, простягнувся на землі хрестоподібно до молитви і з рясними сльозами молився, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, не покидай цієї Церкви своєї, але поможи їй задля слави імени святого Твого. І якщо видіння це від Тебе, зроби так, прошу, щоб і вдруге, і втретє явилося мені, аби мені, грішному, знати, що Ти зі мною, Помічник мій". Наступної ж ночі було те саме видіння архиєпископові, той самий муж пресвітлий явився йому, кажучи: "Уже сказав тобі, що цілком не постраждаєш від супротивників, що нахваляються на тебе. Нічого не бійся, іди до Константинополя". Те мовивши, явлений знову невидимим став. Архиєпископ Антимій знову Богові подякував і, нікому про бачене не сказавши, додав молитву до молитви і сльози до сліз, щоб і втретє сподобитися того ж видіння й довідатися, хто то являється. Третьої ночі знову той самий явився, мовив: "Доки не віритимеш словам моїм, що збудуться в ці дні? Іди в царюючий град без страху, бо звідти зі славою повернешся, ніякої кривди не зазнавши від супротивних, сам Бог, задля мене, раба свого, твоїм буде захисником". Тоді архиєпископ, осмілівши, спитав: "Прошу тебе, пане мій, скажи мені, хто ти, що говориш це до мене?" Він же відповів: "Я — Варнава, учень Господа нашого Ісуса Христа, посланий від Духа Святого разом з вибраною посудиною — апостолом Павлом, на проповідь слова між язичниками. Щоб певний був ти у правдивості сказаного, ось тобі знамення. Коли вийдеш за град до західного краю за п'ять стадій, на місці, що називається місцем Здоров'я (задля мене там Бог чудесно подає хворим зцілення), копай під деревом, що родить ріжки, — і знайдеш печеру і раку, у якій мощі мої покладено, і Євангеліє, моєю власною рукою написане, яке переписав зі святого апостола євангелиста Матея. І коли супротивники твої, бажаючи Церкву цю собі підкорити, почнуть говорити, що Антіохія є апостольським престолом, ти запереч їм, кажучи: "І мій град — апостольський престол, бо маю апостола, що в граді моєму спочиває". Те Варнава святий сказав архиєпископові й став невидимим. Архиєпископ же превеликої радости сповнився, Богові подякувавши, скликав клир, всіх градоначальників і людей і сповістив про трикратне явлення святого апостола Варнави і його слова. І пішов із псалмоспівом на те місце, несли перед ним хрест чесний. Досягнувши ж місця, почав копати під деревом, як же сказав у видінні апостол. Трохи землі викопавши, знайшов печеру, камінням загороджену. Забравши