Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Сам же пішов до Царгорода і, на соборі ставши, відповідав супротивникам так, як святий апостол у видінні навчив його. Сповістив цареві, і патріярхові, і всьому собору про віднайдення чесних мощей святого Варнави-апостола. Зрадів Зенон-цар, що у дні його царювання такий безцінний духовний скарб знайшовся. І зразу утвердив, щоб не бути Кіпрському острову під патріярхом, а вільним і мати архиєпископа зі своїх єпископів. Цю ж свободу Кіпру даровано задля мощей апостола святого, і назвався престол Кіпрський престолом апостольським, як же й инші патріярші престоли. І вельми шанували цар і цілий духовний собор блаженного архиєпископа Кіпрського Антимія. Випросив же цар собі Євангеліє те, що на грудях апостола було, і, прийнявши його, прикрасив золотом і камінням чесним дорогоцінним і поклав у царській церкві своєї палати. Архиєпископові ж дав багато золота на будівництво прекрасної церкви на тому місці, де було знайдено мощі апостолові. І повернувся архиєпископ до себе зі славою і честю. Скоро церкву велику й прекрасну в ім'я апостолове збудувавши, чесні мощі у святому вівтарі з правого боку поклав і встановив святкування пам'яті святого апостола Варнави в 11-ий день місяця червня — коли ж чесні його мощі було знайдено. На славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Місяця червня в 12-й день
Житіє святого і преподобного отця нашого Онуфрія Великого
При ньому й инших святих пустельників згадано.
Розповів і записав преподобний Пафнутій, єгипетський пустельник.
Преподобний Пафнутій, чернець одного з пустельних монастирів Єгипту, сам розповів і записав, як він знайшов у пустелі преподобного Онуфрія Великого й инших пустельників.
Розповідь свою починає так. "Одного дня, коли сидів я у своєму монастирі й безмовствував, прийшло бажання вийти у внутрішню пустелю й подивитися, чи нема там якогось ченця, що більше від мене служить Господові. Тому встав і, трохи хліба та води в дорогу взявши, вийшов з монастиря свого, нікому про себе не розповідаючи, і пішов у пустелю найглибшу. Йшов я чотири дні, ані хліба не куштував, ані води і дійшов до однієї печери замкненої, що мала одне віконце. Стояв я біля віконця, стукаючи десь годину, сподіваючись, що, за звичаєм чернечим, хтось до мене вийде і віддасть мені в Христі вітання. Не було нікого, хто б мені відповів, тож я відчинив двері й увійшов, кажучи: "Благослови". І побачив одного старця, що сидів, наче спав. Знову я "благослови" промовив і торкнувся плеча його, наче збудити хотів. І був він як порох: торкнувшись тіла його, я зрозумів, що він багато літ як помер. Бачив я і ризу, яка при стіні висіла, коли торкнувся до неї — стала як порох у моїй руці. Зразу тому, знявши зі себе мантію, покрив нею тіло померлого. Викопав руками яму в піщаній землі, поховав мощі його зі звичними псалмоспівами, і молитвою, і сльозами. Скуштувавши трохи з хліба, який носив зі собою, і води, підкріпився і заночував при гробі того старця. Зранку ж, помолившись, вирушив у внутрішню пустелю. Йшов декілька днів, знайшов другу печеру і бачив перед нею людські сліди. І розумів, що хтось живе в печері. Постукав і ніякої не почув відповіді. Увійшов усередину. Нікого там не знайшов і вийшов, думаючи, що якийсь раб Божий живе тут і пішов кудись у пустелю. Вирішив тому чекати на місці раба Божого, бажаючи бачити його і привітати в Господі. І перебував цілий день, чекаючи, і псалми Давидові без упину співав. Бачив же, що місце те вельми гарне, і фінік ріс з плодами своїми, і мале джерельце води живої текло, і дивувався красі місця того, бажаючи й самому жити на ньому, якщо б таке було можливе. Коли день схилявся до вечора, побачив череду буйволів і раба Божого посеред них (був же то преподобний Тимотей-пустельник). Коли ж вони до мене наблизилися, побачив я мужа без одягу, який волоссям своїм наготу тіла прикривав. Прийшовши до того місця, де я стояв, і мене побачивши, подумав, що я дух або привид, і став на молитві: багато духів нечистих привидами спокушали його на місці тому, як же мені пізніше розповів. Я ж сказав йому: "Чого боїшся, рабе Ісуса Христа, Бога нашого? Поглянь і побачиш сліди мої і зрозумієш, що чоловік я, як же й ти, осягни, що тілом і кров'ю я є". Він же, дивлячись на мене й пізнавши, що я чоловік, утішився, подякував Богові і мовив "Амінь". Підійшов до мене, привітав, ввів до печери своєї, дав мені їсти плоди фінікові, чисту з джерела воду поставив і сам їв задля мене.
Питав мене, кажучи: "Як ти прийшов сюди, брате?" Я ж, виявляючи йому думку і намір свій, сказав: "Рабів Христових, що в пустелі цій живуть, бачити я хотів. Вийшов з монастиря мого і прийшов сюди. І Бог не позбавив мене бажання мого — сподобив бачити твою святість". Спитав же я його, кажучи: "Як ти, Отче, сюди прийшов і скільки років маєш у пустелі цій, і що їси, і чому нагий, ні в що не одягнешся?" Той же почав розповідати мені про себе так: "Спершу перебував я в одній з киновій Тиваїдських, чернече життя провадячи й усім серцем служачи Богові. За рукоділля мав ткацтво. І прийшла мені думка, яка говорила: "Вийди з киновії, і живи сам, і трудися, працюючи, щоб більшу винагороду прийняти від Бога. Можеш-бо з труду рук своїх не лише себе прогодувати, а й жебраків годувати і подорожнім братам давати спочинок". Послухавши з любов'ю помислу свого, вийшов я з братства й окремо, поблизу града, побудував собі келію і віддався рукоділлю своєму. І було мені досить для життя того, що з труду рук моїх збиралося. Приходило до
