Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Благовістивши в граді тому й навчивши багатьох, поверталися назад до Антіохії Сирійської, ідучи тим же шляхом. Всюди ж утверджували душі учнів, просячи їх перебувати у вірі і сповіщаючи, що через багато скорбот належить нам увійти в Царство Боже. Рукоположили ж їм пресвітерів до всіх церков і, помолившись з постом, залишили їх Господові, у якого ті повірили. Коли були в Пергії і голосили там слово Господнє, зійшли в Атталію. Потім відплили в Антіохію Сирійську, звідки були послані Святим Духом проповідувати язичникам Господнє Слово. Досягнувши града й зібравши Церкву, розповіли, що вчинив з ними Бог і як багато язичників вони привели до Христа. І пробули в Антіохії часу немало.
Після цього між євреями й еллінами, які повірили, вчинилася суперечка про обрізання. Одні-бо прийшли з Юдеї і вчили братів, що, коли ті не обріжуться за звичаєм Мойсея, не можуть спастися. Елліни ж, що повірили, важко сприймали обрізання. Противилися юдеям і Варнава з Павлом, захищали еллінів від обрізання. Але через те, що не припинялися суперечки і змагання велике щодо цього, треба було святим апостолам Варнаві й Павлові піти з Антіохійської Церкви знову до Єрусалиму, до апостолів і старців, аби спитати їх про обрізання. До того ж і потреба була сповістити їм, що Бог відчинив двері віри для язичників. Послані тому були з Церкви, пройшли Фінікію і Самарію, розповідаючи про здобуття язичників. І чинили радість велику всім братам. Коли ж прийшли до Єрусалиму, прийняла їх з любов'ю Церква, і святі апостоли, і старці, і з насолодою слухали всі Варнаву й Павла, що розповідали, які знамення й чуда робив з ними Бог серед язичників. Апостоли святі, соборно міркуючи і радячись про обрізання, утвердили забрати це зовсім від вірних — не лише від еллінів, а й від юдеїв — як не потрібне новій благодаті. Ще захотіли вони й декого з-поміж себе послати з Варнавою і Павлом до Антіохії, до еллінів, які повірили, — і вибрали на те Юду, названого Варсава, і Силу — знатних мужів серед братів. І писалося так: "Апостоли і старці, і брати, тим, що в Антіохії, і Сирії, і Киликії братам з язичників, у Господі радіти. Тому що ми чули, що дехто з нас, пішовши, збентежив вас словами, розбещуючи душі ваші, говорячи обрізатися і пильнувати закону, — від нас вони на те веління не мали. Була воля нам, що зібралися єдинодушно, вибраних мужів послати до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом — чоловіками, які передали душі свої в ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Послали тому ми Юду і Силу, які словом те саме вам скажуть. Воля була Святому Духу і нам ніякого більше не накладати на вас тягаря, окрім цього потрібного: відгороджуватися від ідоложертовного, і крови, й удавленини, і блуду. І того, що не хочете, аби вам було, иншим не чиніть. Так коли пильнувати себе будете, добре зробите. Будьте здорові". З таким посланням святі ці апостоли Варнава і Павло, а з ними Юда і Сила з Єрусалиму до Антіохії вирушили. Тоді Йоан, названий Марком, син Марії, тети Варнави, не сміючи звернутися до святого Павла, прийшов до стрия свого Варнави святого з покаянням і сльозами, жаліючи, що відлучився від них, коли були серед язичників на проповіді. І просив Варнаву святого, щоб знову взяв його з собою, обіцяючи без страху наважитися на всі страждання і на смерть за Господа. Тому взяв Варнава сестрінка свого, і дійшли всі разом до Антіохії. Зібравши ж народ вірних, віддали послання. Ті, прочитавши, зраділи. Юда ж і Сила словами багатьма утішили й утвердили братів. Тоді за якийсь час Юда повернувся до Єрусалиму, Сила ж захотів залишитися там. Павло ж і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовістуючи слово Господнє з иншими багатьма. Через кілька днів сказав Павло до Варнави: "Годиться нам відвідати братів наших у всіх градах, де ми проповідували слово Господнє, подивитися, як вони живуть". І погодився на те Варнава святий. Захотів Варнава взяти з собою Йоана, названого Марком, сестрінка свого, Павло ж не хотів, кажучи: "Як маємо брати зі собою хлопця боязливого, який раніше покинув нас у Памфілії, не захотів іти з нами на діло, на яке ми були послані, і відлучився від нас, до себе повернувся?" Була, отже, суперечка між ними. Варнава хотів взяти Йоана, Павло ж не хотів. Розлучилися вони, кожен хотів окремо рушати в дорогу. Це ж було за Божим Провидінням: щоб більше душ, ходячи окремо, знайшли на спасення. Досить-бо одному великому учителю там проповідувати, де б мали два великі учителі ходити разом. Обидва, осібно проповідуючи, подвійний Церкві Христовій зроблять прибуток: один в одному краю, инший в иншому різні народи до віри й до Христа привівши. Святий Павло, взявши зі собою святого Силу, пішов у Дерв і Листру, а святий Варнава відплив до Кіпру зі сестрінком своїм Йоаном.
Досягнувши ж Кіпрського острова, батьківщини своєї, святий Варнава немалі підняв там труди, аби багато людей до Христа навернути. Примножив же на Кіпрі святу віру, потім пішов до Риму і, як дехто про нього розповідає, першим у Римі проповідував Христа. Тоді в Медіолані заснував й утвердив єпископський престол, відтак знову на Кіпр повернувся, де в Саламині-граді навчав про Христа. Прийшли із Сирії деякі юдеї і противилися Варнаві — бунтували людей, кажучи, що все, що говорить Варнава, суперечить Богові і Мойсеевому закону. І великим злослів'ям ображали чесне ім'я Варнави, і смерть йому через убивство влаштовували, бунтуючи на нього багатьох. Апостол же святий, провидівши свою мученицьку кончину, скликав усіх вірних, які в граді тому були, досить повчив їх міцними бути у вірі і в добрих вчинках, відправив Божественну літургію, і всі були причасниками Пречистих Христових Таїнств. Взяв же окремо Марка, супутника свого, і сказав йому: "Цього дня від рук невірних юдеїв маю кінець прийняти, як же сказав мені Господь. Ти ж, знайшовши тіло моє за градом із західного боку, поховай його. І йди до друга мого Павла-апостола і все про
