Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Після цього спитав його я, смиренний Пафнутій, кажучи: "Отче святий, чи багато ти підняв трудів на початку свого приходу в пустелю?" І сказав мені блаженний старець: "Повір мені, любий брате, такий підняв труд, що багато разів втрачав надію на життя моє, здавалося, вже при смерті був, голодом і спрагою знемагав, не маючи від початку цілком що їсти й пити, хіба лише коли знаходив якесь пустельне зілля, яке було мені їжею, спразі моїй лише з небесної роси була прохолода. Палючим сонцем був палений вдень і холодом нічним промерзав. І змочувалося тіло моє росою небесною, і що я перетерпів, які труди підняв у непрохідній цій пустелі, терпіння і труди описати неможливо ані не годиться виявляти того, що людина має задля любови Божої на самоті робити. Добрий Бог, бачачи мене, що я весь віддався на постницькі подвиги і поклав душу свою у голод і спрагу, звелів святому ангелові своєму про мене піклуватися і приносити мені щодня трохи хліба і води на скріплення тіла мого. Так годував мене ангел тридцять літ. Коли ж закінчилися ті роки, влаштував Бог на втіху мені щедріше прогодування. Знайшовся фінік поблизу печери моєї, що мав дванадцять гілок, і кожна гілка окремо в один місяць року приносила плоди свої: одна одного місяця, инша другого, аж поки всі дванадцять місяців не минали. Коли закінчувався один місяць, закінчувалися і плоди одної гілки, наставав же другий — з'являвся плід другої гілки. Також Божим велінням і джерело мале живої води витекло. І вже наступні тридцять років живу в такому достатку. Часом-бо хліб, який ангел приносить, їм, часом фінікові плоди їм із зіллям пустельним, яке, Божим велінням, осолодилося мені, як мід. І п'ю з джерела живу воду, дякуючи Богові. А найбільше їм і п'ю з насолодою зі слів Божих, як же написано: "Не хлібом єдиним живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих". Якщо, о брате Пафнутію, постараєшся чинити волю Господа Бога, все потрібне пошлеться від Нього, говорить-бо у Святому своєму Євангелії: "Не турбуйтеся, що їстимете і що питимете, знає-бо Отець ваш небесний, чого потребуєте. Шукайте насамперед Царства Божого, і правди Його, і все додасться вам". Так говорив преподобний Онуфрій, і дивувався я, Пафнутій, дивному життю його. І знову спитав, кажучи: "Отче, звідки причащаєшся Пречистих Христових Таїнств у суботу і в неділю?" Він же сказав мені: "Ангел Господній приходить до мене, приносить Пречисті Христові Таїнства і причащає мене. Не до мене одного з Божественним Причастям ангел приходить, а й до инших, що живуть Бога ради в пустелі і лиця людського не бачать. їх же, причащаючи, веселости невимовної сповнює. Якщо ж хтось з них захоче бачити людину, бере його ангел і підносить на небо, щоб побачив святих і возвеселився. І просвітлюється душа його, як світло, і радіє духом, сподобившись бачити небесне благе, і забуває всі труди свої, що витерпів у пустелі. Коли ж знову на своє місце повертається, старанніше починає служити Богові, сподіваючись отримати навіки на небесах те, що бачити сподобився". Про це все преподобний Онуфрій розмовляв зі мною, Пафнутієм, у підкриллі гори тої, де ми зустрілися. Я ж від такої бесіди преподобного великої сповнився радости і також забув про всі свої труди, які з голодом і спрагою в дорозі витерпів. Укріпився духом і тілом і сказав: "Блаженний я, що сподобився бачити тебе, святий Отче, і чути гарні й солодкі слова твої". Він же сказав мені: "Встаньмо вже, брате, та ходімо до житла мого". І, вставши, ми пішли. Я ж не переставав дивуватися благодаті преподобного старця. Коли ми перейшли два чи три миліярії, прийшли до чесної печери святого. І ріс там близько фінік прекрасний, і витікало мале джерело живої води. Став біля печери преподобний і помолився. Закінчивши молитву й сказавши "Амінь", сів і мені сісти зі собою звелів. Розмовляли ми, сидячи й один одному розповідаючи про добро Господнє. Коли ж перейшло сонце на захід і день закінчувався, побачив я, що поміж нами хліб лежав чистий і вода була приготована. Сказав мені блаженний той муж: "Скуштуй, брате, хліба, який перед тобою, і води, щоб підкріпитися. Бачу-бо, що ти знеміг від голоду, і спраги, і труду дороги". Я ж мовив йому: "Живий Господь мій, що не маю їсти і пити сам, хіба ми обидва разом". Старець же не погоджувався їсти. Я ж довго просив його. Ледве зміг проханнями примусити його — і, простягнувши руку, взяв хліб і переломив. Їли ми й наситилися, залишилися й рештки хліба. І пили воду, і дякували Богові, і перебули ту ніч у молитві.
Коли ж засяяв день, бачив я після ранкових співів преподобного, що лицем змінився, і налякався. Він же, зрозумівши те, сказав мені: "Не бійся, брате Пафнутію, Бог, до всіх милосердний, послав тебе до мене, щоб ти поховав тіло моє. Нині закінчую земне життя своє і в безкінечне життя до Христа свого перейду, на спочинок вічний". Був же день дванадцятий місяця червня. І заповідав преподобний Онуфрій мені, Пафнутію, кажучи: "Любий брате, коли повернешся до Єгипту, згадуй мене перед лицем братів і всіх християн, бо ось довга моя перед Богом молитва, у Нього ж і отримав, що просив: кожному, хто в пам'ять мою приношення якесь до святої церкви зробить, чи просфору, чи свічки, чи тиміян, чи подасть милостиню убогому, чи
