Житія Святих - Червень - Данило Туптало

імена. Вони ж не хотіли сказати. І довгий час наполегливо просив я, але нічого не досягнув, лише це сказали мені: "Бог, що все знає, знає й імена наші. Поминай нас, брате, і молися за нас, щоб ми сподобилися бачити один одного в Небесному домі Божому. Намагайся ж, любий, уникати мирських спокус, щоб не вчинили вони наруги над тобою, бо вони багатьох зманили". Я ж, те чуючи від преподобних тих отців, припав до ніг їхніх, дістав благословення від них, вийшов з миром Божим у дорогу свою. Пророкували ж мені ті отці деякі речі, які збулися. Вийшовши звідти, ішов я внутрішньою пустелею один день. І дійшов до одної печери, при якій було джерело живої води. Сів спочити й оглядав красу місця того, було-бо воно вельми красне, мало коло кринички багато дерев садових, плодів повних. Спочивши трохи, встав я і походив поміж дерев тих, дивуючись прещедрій кількості плодів їхніх, і думав собі, хто насадив їх тут. Були ж плоди дерев: фініки, і китри, і яблука великі й гарні, і смокви, і праскви, і лоза виноградна, грон прекрасних сповнена. Й инші дерева плодоносні, їх же куштував, солодші від меду були. І виходили з плодів тих пахощі великі, і джерело потоком, який витікав з нього, напоювало ту садовину. І думав я, що то рай Божий.

Дивувався ж я дивній красі тій, аж тут побачив чотирьох юнаків вродливих, які здалеку з пустелі до мене йшли, шкірами овечими підперезані. Наблизившись до мене, мовили: "Радій, брате Пафнутію". Я ж, припавши до землі, поклонився їм. Вони ж, піднявши мене, сіли зі мною, і почали ми розмовляти між собою. Настільки лиця їхні благодаттю Божою сяяли, що здавалося, що то не люди, а ангели з неба зійшли. Вельми втішившись мною, взяли плоди з дерев і запропонували мені їсти. І зраділо серце моє через любов їхню. І перебував я в них сім днів, годуючись плодами дерев тих. Спитав же я, кажучи: "Як ви прийшли сюди? І звідки ви?" Вони ж казали мені: "Брате, тому що Бог послав тебе до нас, розповімо тобі про життя наше. Ми з града, що Оксиринхос називається. Батьки ж наші були начальними в граді тому, хотіли навчити нас книг, віддали в одне училище. І навчилися ми простої грамоти швидко. Коли почали вже вище навчання, до одної дійшли думки і згоди — Господь помагав нам на краще. І вирішили собі навчитися ще й духовної премудрости. З того часу, щодня сходячись, один одного на старанність до Божої служби наставляли. І мали добрий намір у серцях наших: замислили шукати десь безмовне місце й на ньому трохи днів бути в молитві, щоб довідатися, який Божий план щодо нас. Взяв тому кожен з нас трохи хліба і води, скільки на сім днів досить було, і вийшли ми з града, ішли декілька днів. Коли ж досягли пустелі й увійшли в неї, вжахнулися, бо побачили перед собою одного мужа світлого, що славою небесною сяяв. Він взяв нас за руки, вів нас на це місце, яке бачиш, і віддав мужеві, що вельми зістарівся, — служив тут Богові. Весь уже шостий рік живемо тут. Побули ж зі старцем тим один рік, навчав і наставляв він нас, як служити Богові. Після закінчення одного року переставився до Господа отець наш. І з того часу самі ми тут. Ось уже, брате любий, розповіли тобі, звідки ми і як сюди прийшли. У всі ж ті шість років не куштували хліба ані иншої якоїсь їжі, лише плоди цих садових дерев споживали. Кожен з нас, осібно усамітнений, на безмов'ї перебуває. Коли ж надходить субота, сходимося всі на це місце, і один одного бачимо, і тішимося в Господі. Перебуваємо разом два дні, суботу й неділю, потім знову кожен на своє місце розходимося". Те від них чуючи, я, смиренний Пафнутій, спитав їх: "Де причащаєтеся в суботу і неділю божественних таїнств Пречистого Тіла і Крови Христа, Спасителя нашого?" Вони ж відповіли мені: "Для того збираємося тут кожної суботи і неділі, що ангел святий пресвітлий, якого посилає нам Бог, приходить до нас і дає нам Святе Причастя". Я ж дуже втішився, слухаючи це. І задумав чекати суботи в них, щоб і я сподобився святого ангела бачити і Божественне Причастя з рук його прийняти. Перебував я там до суботи. Перебували ж і вони на тому місці разом задля мене, не розходилися осібно у свої місця. І провели дні ті у славослов'ї Божому і молитвах, куштуючи їжі із садовини і п'ючи воду з джерела.

Коли ж надійшла субота, сказали мені ті раби Христові: "Приготуйся, любий брате, бо сьогодні прийде Ангел Божий, принесе нам Божественне Причастя, яке хто з рук його прийняти сподобиться, тому відпускаються всі прогрішення, і страшний той для бісів, і неможливо спокусам сатанинським наблизитися до нього". Коли вони це мені говорили, прилинули пахощі великі, наче тиміян прекрасний і аромат коштовний. І дивувався я, ніколи ж бо такого запаху не чув. І спитав: "Звідки такі невимовні пахощі виходять?" Вони ж сказали: "Ангел Господній з Пречистими Таїнствами Христовими зближається". І, скоро ставши на молитві, почали ми співати й славословити Христа, Царя і Бога нашого. І ось світло предивне з неба осяяло нас, і видно було ангела Господнього, що з висоти сходив, зблискуючи, наче блискавиця. І впав я ниць на землю зі страху. Вони ж піднесли мене, веліли не боятися. І побачив я ангела Божого, що постав перед нами в образі юнака прекрасного, його ж красу змалювати неможливо. Тримав у руці святий потир із Божественним Причастям. Приступали ж ті святі раби Божі по одному і причащалися. Після них же приступив і я, грішний і недостойний, з великим трепетом і жахом, разом і невимовною радістю. І сподобився я причаститися Пречистих Таїнств Христових з рук ангелових. У причасті ж чув ангела, що казав: "Тіло і кров Ісуса Христа, Бога нашого, хай буде у вас їжею нетлінною, веселістю нескінченною і життям вічним". Ми ж відповідали: "Амінь". Після Причастя Святого прийняли ми благословення від преславного того ангела. Він-бо зійшов у нас на очах на небо, ми ж, впавши, поклонилися Богові, дякуючи за таку Його благодать. Радість же велика була в серцях наших. Мені ж здавалося, що я не на землі, а на небі. І з великої радости духовної був я у піднесенні. Після того