Житія Святих - Червень - Данило Туптало

останні ці дні себе принизив, прийняв вигляд раба, цілком став людиною від Пресвятої Діви Богородиці Марії, добровільно витерпів хрест і смерть, воскрес із мертвих у третій день і вам, апостолам своїм, явився, і вознісся на небо, і сидить праворуч Отця, і знову прийде зі славою судити живих і мертвих, і Його Царству не буде кінця". Такі слова від колишнього хулителя і гонителя почув святий Варнава, здивувався і просльозився з радости, обійняв його, поцілував і мовив: "І хто тебе, Савле, навчив такі богонатхненні слова промовляти? Хто тебе переконав Ісуса Назарянина визнати Божим Сином? Звідки настільки досконалого пізнання небесних догм навчився ти?" Тоді Савло, весь у сльозах від розчулення серця, мовив: "Сам Господь Ісус Христос, якого я, грішний, ображав і гонив, мене всього цього навчив, бо й мені, хоч і нелюдові, явився, ще вуха наповнені маю Його божественним голосом. Осяяло мене згори дивне світло. Коли я впав на землю зі страху, пролунав до мене голос: "Савле, Савле, чому Мене гониш?" Я ж, тремтячи і жахаючись, сказав: "Хто Ти, Господи?" Він же лагідно й ласкаво відповів мені: "Я Ісус, якого ти гониш". Здивувався ж я довготерпінню Його і, молячись, сказав: "Господи, що хочеш, щоб я робив?" Тоді Він навчив мене всього, що я тобі сказав". Варнава святий, взявши за руку Савла, повів його до апостолів, кажучи: "Той, хто гонив нас, уже наш. Той, хто противився нам, нині з нами в Господі нашому однодумець. Хто був нам ворогом, нині нам друг і співробітник у винограднику Христовому. Ось ставлю перед вами лагідне ягня, яке було звіром диким". Савло розповів апостолам, як на шляху бачив Господа і що Він сказав йому і як у Дамаску насмілився проповідувати в імені Ісусовому. Апостоли ж, чувши це, дивувалися, і раділи, і славили Бога. І був з ними Савло, і виходив з Єрусалиму, і дерзав в імені Господа Ісуса, і перемагав юдеїв та еллінів. Ті ж дивувалися: як той, хто недавно гонив послідовників Ісуса, нині сам Його проповідує. І шукали, щоб убити його. Розуміли ж те брати, завели його з Єрусалиму до Кесарії і скерували до Тарси, на батьківщину його, щоб там Христа проповідував.

Тим часом в Антіохії Сирійській, великому і преславному місті, почала поширюватися свята в Господа нашого Ісуса Христа віра. Коли ж убито було святого первомученика Стефана і налягло в ті дні гоніння велике на Церкву Єрусалимську, і всі вірні розсіялися по землях юдейських і самарійських, окрім апостолів, — тоді деякі із розсіяних пройшли аж до Фінікії, і Кіпру, й Антіохії. Проповідували слово спасення спершу лише юдеям, тоді й еллінам почали благовістувати Господа Ісуса. І була рука Господня з ними, і велика кількість людей, повіривши, навернулися до Господа. Дійшла вістка про те до Церкви Єрусалимської, і послали апостоли Варнаву святого в Антіохію Сирійську подивитися, що там відбувається, й утвердити новонавернених. Він же, туди прийшовши і благодать Божу бачивши, зрадів й утішив всіх словом Господнім, й утвердив їх перебувати при Господі невідступно. Досить же проповідував там Варнава святий — додалося багато люду Господові. І бачив Варнава святий, як щодня примножуються учні, та мало учителів — великі жнива, а нема багато робітників, тому покинув на якийсь час Антіохію і пішов у Тарс шукати друга свого Савла. І знайшов його, привів до Антіохії, і трудилися обидва в наверненні душ людських до Христа Бога, юдеїв та еллінів у вірі переконували. Пробули ж в Антіохії ціле літо, збираючись у церкві й навчаючи багато людей. Там уперше назвали учнів християнами.

Після закінчення цілого року захотіли повернутися до Єрусалиму — сповістити апостолам святим, що в Антіохії діяла благодать Божа. Антіохійці ж зволили, хто скільки міг, послати на потребу бідним та убогим браттям, що жили в Юдеї, — був тоді голод великий, за пророцтвом святого Агава, одного зі сімдесятьох апостолів. Зібрали вірні в Антіохії досить милостині й послали до старців через Варнаву й Савла. Коли прийшли до Єрусалиму святі апостоли Варнава і Савло, перейменований на Павла, вельми втішили Церкву: розповіли про вірних, яких було багато в Антіохії, і милостині від них досить принесли. Тоді несподівано вчинилося велике збентеження Єрусалимській Церкві. У той час Ірод-цар заповзявся скривдити декого з Церкви й убити Якова, брата Йоана Зеведея, мечем. Бачив, що угодно це юдеям, взяв і Петра й посадив його до темниці. З неї ж Петра вивів святий ангел. Допоки ж у Єрусалимі не стишилося те гоніння на Церкву, Варнава й Савло ховалися в домі вищезгаданої Марії, тети Варнави, куди й Петро святий після чудесного звільнення з темниці вночі прийшов. Після того Варнава й Савло, закінчивши свою службу в Єрусалимі, повернулися знову до Антіохії, взявши зі собою й сина Марії на ім'я Йоан, названого потім Марком. Перебували в Антіохії якийсь час у пості, і молитвах, і в служінні Божественної літургії, і в проповідуванні Божого слова. Була воля Духа Святого послати їх в народи на проповідь. І сказав Дух Святий до пророків та вчителів, які були в Антіохійській Церкві: "Відділіть мені Варнаву і Савла на діло, на яке їх прикликав". Тоді постили, молилися і, поклавши на них руки, відпустили їх. Вони ж спершу зійшли в Селевкію. Звідти відплили на Кіпр і були в Саламині. Всюди ж ходячи, звіщали слово Боже, мали собі слугою вищезгаданого Йоана, Маріїного сина, що Марком звався. Коли пройшли острів аж до Патоса, знайшли одного волхва, лжепророка, юдея, Єлима на ім'я, що був при антипаті Сергієві, мужеві розумному. Антипата вірою святою просвітили, Єлима ж волхва, що противився їм, осліпили словом. Від'їхавши з Пафи, прибули в Пергію Памфилійську. Слуга ж їхній Йоан, який же й Марко, юний літами, бачачи їх у великих злостражданнях, на які віддавалися задля благовістування Христового й ані смерти не боялися, — злякався ходити з ними і, відлучившись, повернувся до Єрусалиму до матері своєї. Варнава ж із Павлом, пройшовши Пергію, прийшли до Антіохії Писидської — це инша від великої Сирійської Антіохії. Звідти вигнали їх, обтрусили святі порох із ніг своїх на них і прийшли до Іконії. Хотіли там язичники і юдеї побити їх камінням. Вони ж, про те довідавшись, втекли у гради ликаонські Лістру і Дервію і в околиці їхні і там благовістували. Там і чоловіка одного, що з лона матері кривим був і ніколи не ходив, на ноги поставили, і ходив добре. Люди ж,