Єрусалимі", євреї, духовної сили тих слів не знаючи, перебуваючи в далеких краях, намагалися мати в Єрусалимі свої доми. Через те й батьки Варнави дім і поле при Єрусалимі мали. Народивши ж сина, про якого нам слово, назвали Йосифом і в навчанні книжному його виховували. Коли хлопець доходив дорослого віку, послали його до Єрусалиму до славного в той час учителя Гамалаїла, аби досконало навчився розуміння єврейських книг і всього закону Божого. Мав же там Йосиф співучня Савла, однолітка, якого пізніше назвали Павлом. І вчилися обидва разом в одного учителя Гамалаїла, і мали успіхи в розумінні, і в мудрості книжній, і в чеснотах. Йосиф щорано і ввечері приходив до церкви Соломонової, ревно молився до Бога, у постах частих і в повстримності великій дні юности своєї провадив. Дівства ж свого чистоту уважно пильнував, уникав співтовариства безчинних юнаків й ані слухати не хотів того, чим уми юних легко звикли розбещуватися, але завжди пильнував себе, у законі Господньому повчався вдень і вночі. Тим часом Господь наш Ісус Христос після тридцяти років від свого воплочення, починаючи відкривати себе світові, прийшов із Галилеї до Єрусалиму, навчав у церкві і робив чуда преславні — і всі тому дивувалися, і сходилися, щоб поглянути на святе лице Його, і слухати божественних Його слів, солодших від меду і стільників. Бачив же Його і юнак Йосиф і, слухаючи повчань, що виходили з уст Його пресвятих, розчулювався серцем, і дивувався чудам, що відбувалися від Нього. Бачив-бо, як розслабленого біля Овечої купелі зцілив словом, й инших чудесних Христових діл був свідком. Розпалився до Нього сердечною любов'ю і, підійшовши, кинув себе в ноги Спасителю, просячи, щоб поблагословив його і в учні собі прийняв. Господь же, що бачить таємниці сердець людських, розгледів у ньому серце, гаряче до любови божественної, з любов'ю благословив його і йти за собою не боронив. Він же спершу побіг додому, до тети своєї, на ім'я Марія, яка була матір'ю Йоана, названого пізніше Марком. І сказав до неї: "Ходи й побачиш те, що отці наші бачити бажали. Ось-бо один пророк, Ісус із Назарету галилейського, у церкві навчає і великі чинить чуда. І багато хто вважає Його очікуваним Месією". Те чуючи, жінка зразу, все покинувши, пішла поспіхом до церкви й побачила Господа Ісуса, припала до ніг Його, молячись і кажучи: "Господи, якщо я знайшла благодать перед Тобою, прийди в дім рабині Твоєї і входом своїм благослови мій дім". Господь же, бачачи її віру, прийшов у дім її і благословив усіх, що в домі її були. Частувала ж його жінка із шаною, з великою радістю і благословенням прийняла Владику нашого. І з того часу, коли Господь приходив до Єрусалиму, завжди бував у домі Марії з учнями своїми. Коли Ісус повертався з Єрусалиму до Галилеї, пішов услід за ним Йосиф з иншими учнями. Захотів Господь послати дванадцять своїх апостолів на проповідь до загиблих овець дому Ізраїлевого і бачив, що мало їх, як же й перед тим казав: "Жнива великі — робітників мало". Через те явив Господь й инших сімдесятьох учнів, щоб послати їх по два перед лицем своїм у кожен град і кожне місце. І серед тих сімдесятьох спочатку був цей святий Йосиф, якого святі апостоли перейменували на Варнаву, тобто сина утіхи, бо втішений був проповіддю про Месію, що прийшов у світ утішити людей, які з великим бажанням чекали на його прихід. Як синів Зеведея названо було синами грому, бо мали в піднебесній, наче грім, проповідь євангельську прогриміти, так і Йосифа цього святого названо сином утіхи, бо апостольські його труди мали принести обранцям Божим велику радість. Так і Золотоустий святий, про перейменування його розмірковуючи, говорить: "Здається мені, з чесноти прийняв ім'я, бо до цього був гідний і найкращий".
Після Вознесення ж Господнього на небо святі апостоли в Єрусалимі жили спільнотою, як же в Діяннях їхніх написано: "Люди, що повірили, мали серце одне і душу одну, і ні жоден з них з маєтку свого нічого не називав своїм, але було все спільним". І хто був господарем поля і дому, продавав те, приносив гроші і клав перед ногами апостолів. Тоді і святий Йосиф, названий від апостолів Варнавою, вищезгадане те поле поблизу Єрусалиму, залишене йому в спадок після батьків, продав, приніс гроші і перед ногами апостолів поклав, нічого собі не залишаючи: хотів у Бога багатіти, у Нього ж і багатів, як же про нього засвідчено: "Був муж добрий, сповнений Духа Святого і віри". Траплялося ж йому часто бачитися із Савлом і сперечатися з ним щодо Писання про Христа Господа — бажав привести його до святої віри. Але Савло, понад міру відданий батьківським переданням, насміхався зі святого Варнави, наче зі звабленого, і на Христа образи говорив, називаючи Його сином теслі і препростим невігласом, насильницькою смертю замореним. Коли ж убили євреї святого первомученика Стефана, почав Савло переслідувати Церкву, вдираючись у доми вірних, витягаючи мужів і жінок і передаючи їх до темниці. Варнава святий плакав над ним і молився до Бога, підносячи чисті свої руки, аби просвітив душевні Савлові очі, щоб пізнати йому істину. Бажав-бо й у християнській вірі мати собі другом того, кого мав співтоваришем у Гамалаєвому училищі. І не були марними молитва і сльози святого Варнави — настав час Божого милосердя, навернувся Савло до Христа, прикликаний голосом Господнім згори, коли в Дамаск ішов. І перетворився вовк на вівцю: ганьбитель Христовий почав прославляти ім'я Ісуса; і той, хто гонителем був, став захисником Церкви. Після прийняття святого хрещення зразу пішов на зібрання жидівські і проповідував Ісуса, що той є Сином Божим. І перемагав у суперечці юдеїв, які жили в Дамаску. Коли ж повернувся до Єрусалиму, намагався приєднатися до учнів Христових, але всі його боялися, не вірячи, що й він Христовий учень. Тоді святий Варнава, зустрівши його, мовив: "Доки, о Савле, не перестанеш бути хулителем великого імени Ісуса Христа і гонителем вірних рабів Його? Доки будеш противитися страшній тайні, від пророків давно передвіщеній, яка в нинішні часи збулася спасення нашого ради?" Савло ж, припавши до ніг його, зі сльозами сказав: "Прости мені, о учителю правди, Варнаво, нині переконався: все, що ти мені говорив про Христа, — правда. І кого ображав раніше, сином теслі називаючи, того нині визнаю Сином Божим єдинородним, співприсутнім Отцеві і співбезначальним, сяйвом Отчої слави й образом Його Іпостасі, який в
