Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

– Так про що ви хотіли поговорити, раднику Ларес? – сухо промовив Ярів.

Трохи скрипнуло крісло, і я зрозуміла, що він влаштувався за столом.

Майже безшумні кроки Адена завмерли неподалік від столу. Напевно, альфа все ж запропонував гостеві сісти.

– Все про те ж, пане Яров, – незворушно відгукнувся вампір.

– Про вашу зниклу коханку? – тон їдкий, але напружений.

Уявляю, які емоції насправді відчуває зараз альфа, промовляючи ці слова!

– Ви маєте рацію.

– Я вже говорив, що нічого про це не знаю.

– Ми вирахували місцезнаходження її машини по сигналу мобільного телефону.

– Відмінно, вітаю вас! – саркастично відгукнувся Ярів.

– Не хочете дізнатися, де ми знайшли автівку Венди Ланової?

– Мене це не особливо цікавить, але все ж просвітіть.

– Неподалік від земель клану Славінова. Наскільки розумію, ваші зграї знаходяться не в дружніх відносинах.

– І що? Вважаєте, Славінов міг заподіяти шкоду Лановій через це? Міг порахувати, що вона – вовчиця моєї зграї?

Мимоволі захопилася тим, як Яров влучно повернув розмову. Кинув Адену версію, за яку можна зачепитися. Клюне чи ні? Я навіть перестала дихати, чекаючи відповіді вампіра.

– У мене промайнула така думка, – почулася відповідь. – Тому мені довелося особисто поговорити з вашим «другом».

Щось в ледь помітній зміні інтонації Адена змусило мене покритися холодними мурашками. Цікаво, що являла собою їхня бесіда!

– І що ж вам вдалося дізнатися від Славінова? – недбало кинув альфа.

– Йому вдалося переконати мене, що до зникнення Венди він не має відношення.

– Ось як? І ви йому повірили? – Яров спеціально надав голосу відтінок сумніву.

– Навряд чи б він збрехав при таких умовах, – і знову в мене мороз пішов по шкірі. Що ж такого зробив зі Славіновим Аден, що навіть не сумнівався – той не збреше? Схоже, я й справді зовсім не знаю це істоту, яка ділила зі мною ліжко майже рік! – Але в процесі розмови відкрилися нові обставини.

Запах Ярова змінився, видаючи тривогу.

– Що за обставини? – повільно вимовив він.

– Славінов люб’язно передав мені одну плівку, яка по чистій випадковості до нього потрапила. Принаймні, так він це пояснив, – в голосі Адена почулася усмішка. – Досить цікава плівка. Поглянути не хочете?

– Чим вона повинна зацікавити особисто мене? – процідив Ярів.

Напевно, як і я, він зрозумів, про що йдеться. Про той самий запис, де ящір жорстоко ґвалтував дівчину-перевертня з цього поселення.

– Дозволите увімкнути?

Почулося клацання апаратури, а потім звуки, які я б воліла краще не чути. Крики нещасної дівчини та утробне гарчання ґвалтівника. Дідько! Нехай припинять! Це занадто жахливо! Добре хоч мені не доводиться ще й дивитися на це.

– Дівчину впізнаєте? Славінов розповів, що бачив її в вашому поселенні, коли приїжджав з... кхм... дружнім візитом.

– Впізнаю, – похмуро кинув Ярів. Заперечувати не став, розуміючи, що його слова можна легко перевірити. – І що?

– Дивний збіг, що син радника Дарна зник незабаром після того, як був зроблений цей запис.

– Гадаєте, я стану переживати через його зникнення? – іронічно поцікавився альфа.

– А варто було б! – натякнув вампір. – Якщо ця плівка потрапить до його батька, від вашого поселення каменя на камені не залишать. І розбиратися не будуть, винні ви чи ні. А людська поліція вважатиме за краще закрити очі на те, що відбувається, щоб не посилювати міжнародний конфлікт. Ви це усвідомлюєте, пане Яров?

– Ви мені погрожуєте? – особливі гарчащі нотки альфи дали зрозуміти, на якій грані він зараз перебуває.

Мене кинуло в жар. Не сумніваюся, що натовп ззовні негайно кинеться до будинку, варто лише Ярову напасти на Адена. І не для того, щоб відтягнути. Щоб допомогти! Вони вампіра просто розтерзають! А я навіть рушити з місця не зможу, скута клятим наказом! У відчаї кусала губи, подумки благаючи Адена не лізти на рожен.

– Зовсім ні. Думаєте, я такий дурень, що з’явився б сюди один і став погрожувати ватажку зграї? – навіть тон вампіра не змінився. І запах теж.

Невже він взагалі не боїться навислої над ним загрози?! Настільки безрозсудний? Чи толком не усвідомлює, що ходить по лезу ножа?

– Тоді навіщо ж ви з’явилися, раднику Ларес? – процідив Яров.

– Запропонувати вам угоду, – незворушно відгукнувся Аден. – Вважаю, що без перевертнів у зникненні Венди все ж не обійшлося. Ви допомагаєте мені знайти мою жінку, а я подбаю про те, щоб плівка ніколи не потрапила в чужі руки.