Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

 Я настільки занурилася в свої думки, що не помітила приходу Ярова. Тільки почувши похмурий голос, ніби прокинулася.

 – А я недооцінив твого вампіра!

 – Або переоцінив себе, – не втрималася я від глузування, різко розвертаючись до нього.

 – Вже скоро він нічого не зможе зробити, – на губах альфи з’явилася крива посмішка.

 – Це чому? – моє серце забилося сполоханою птахою.

 – Обряд возз’єднання, мила, – нагадав він. – Після нього нас вже будуть об’єднувати такі сили, які навіть йому не зруйнувати.

 – Та невже? – я навіть фиркнула. – Звичайні забобони. Я не надаю їм значення. За людськими законами ми не будемо одружені. А ваші я ніколи не визнаю!

 – А тобі буде і необов’язково їх визнавати, – якось загадково вимовив альфа. – Це просто є. Ті сили, які ти так наполегливо відкидаєш. В повний місяць найстаріші і наймогутніші духи приходять до нас, свої нащадків. І саме вони закріплюють наші обряди своєю силою.

 Маячня! Причому повна! Але те, що альфа вірить в цю маячню, дає мені час що-небудь придумати. До повного місяця ще кілька днів. А раніше проводити обряд він не стане.