Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

– Думаєте, у Славінова цей примірник єдиний? – в’їдливо поцікавився альфа.

– Вважаю, що сваритися зі мною він не схоче, – щось у його тоні змусило повірити – так і є. Аден говорить це не без підстави.

– Що ж, – я мимоволі захопилася, що Яров, виявляється, може непогано грати. Зобразив у голосі коливання, яке майже відразу змінилися рішучістю. – Я згоден допомогти. Мої люди об’їдуть інші клани, попитають щодо зниклої Ланови, спробують щось дізнатися.

– Радий, що ви вирішили співпрацювати, – тон – рівний і сухий – погано відповідав словам. Здавалося, ніякої особливої радості з цього приводу вампір не відчуває.

Я почула, як скрипнуло крісло, коли хтось із чоловіків піднявся на ноги. Схоже, Аден, судячи з того, що наступна репліка належала йому:

– І ще дещо...

Яров, судячи зі звуків, теж піднявся. Почулися кроки у напрямку до дверей, які перервалися після репліки вампіра.

– Чув, що сестра Венди живе у вашій зграї. Чи можу я поговорити з нею?

У мене серце забилося сильніше. Так, Аден, молодчина! Йому варто лише поглянути на Ждану, коли стане ставити їй запитання, щоб зрозуміти, що вона бреше!