Трагедії - Евріпід

Тоді вже поміркую, хто з нас варт чого.

(Вказуючи на Гекабу).

Початком бід, гадаю, стала жінка ця,

Що повила Паріса. Потім старець той

Мене прирік і Трою, бо дитя зберіг -

Паріса - що приснився згубним факелом.

Послухай же, що далі відбувалося:

Для трьох богинь потому він суддею став.

Паллада обіцяла, що Елладу всю,

Очоливши фрігійців, завоює він.

930] А Гера, якщо б їй дісталось яблуко, -

Віддати владу і в Європі, й в Азії.

Кіпріда ж, мою вроду вихваляючи, -

Мене пообіцяла, тільки б їй вдалось

Узяти верх. Що далі - поміркуй лишень:

Перемогла Кіпріда. Й на добро пішов

Мій шлюб Елладі: варвар не скорив її -

Уникнула і рабства, й самовладника.

Еллада скористала, я - загинула:

Мене ж бо справді через вроду продано,

940] Й за що б вінець мав бути - лиш ганьба за ц

Найголовніше, скажеш ти, замовчую:

Чому твій дім я залишила потайки.

Богиню залучивши - й неабияку! -

Прийшов лихий мій демон (називай його

Чи Александром, чи Парісом - байдуже),

Так ось (хіба так роблять?) ти на Кріт тоді [227]

Судном майнув із Спарти, безсоромнику!

Тепер себе вже, не тебе, питатиму:

З якими ж то думками за поріг ішла

950] Із гостем, я, вітчизни, дому зрадниця?

Кіпріду звинувачуй, будь могутніший,

Ніж Зевс. А він же, хай владар богів усіх, -

Слугує цій богині. Тож пробач мені.

І ще ось гарне б мав ти звинувачення:

Як Александр загинув і в Аїд зійшов,

Мені, що шлюбом не була вже зв'язана,

З ахейцями годилось, Трою кинувши,

Пливти. Я поривалась. Це посвідчили б

Дозорці, що на мурі, й замків стражники:

960] Не раз мене ловили, як із веж стрімких

Я по мотузці крадькома спускалася.

А муж новий мій, Деїфоб, завів мене

В свій дім, фракійців не спитавши, силою.

Отож чи справедливо, муже, вб'єш мене,

Лише за те, що я насильство звідала?

Моя краса не пальму принесла мені -

Гірку неволю. Ти богів долати взявсь?

Хіба щось може бути безрозсуднішим?

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

(до Гекаби)

Вітчизну й рід наш захисти, володарко,

970] Приборкай красномовну: гарно річ веде -

Погано чинить. Ось що найжахливіше.

ГЕКАБА

Богинь безсмертних захищу насамперед -

Облудність її мови зараз виявлю.

Не думаю, щоб Геру й доньку Зевсову -

Палладу-діву вже аж так затьмарило,

Щоб та могла продати Аргос варварам,

А ця - Афіни слугувать їм змусила.

Та й смішно, щоб на Іду для змагань пустих

Богині ті зійшлися. Що ж то Гері так

980] Заважило на вроді? Може, інший хтось

Подобавсь їй, од Зевса знаменитіший?

А чи Афіні, що сама в отця свого

Дівоцтва попросила й шлюбом нехтує,

Запраглось мужа? Не роби ж дурними їх,

Приховуючи блуд свій: чи повірить хто?

А що Кіпріда в Менелаїв дім прийшла

Із моїм сином - найсмішніша вигадка:

Хіба ж їй важко, з неба не спускаючись,

Тебе, та й всі Амікли, в Іліон послать?

990] Мій син був дійсно вроди незрівнянної,

Кіпрідою ж сама ти стала, вгледівши

Цю вроду. Весь дурман од Афродіти йде, [228]

Чи Афросіни (саме так слід зватись їй).

Його в чужинськім одязі побачивши,

Всього у злоті, ти взялася пристрастю,

Не дуже, бач, велося тобі в Аргосі,

Гадала: кину Спарту, й там, де золото

Пливе рікою, у краю фрігійському,

Порозкошую вволю: Менелаїв дім

1000] Уже був надто вбогий як на розмах твій.

Ти кажеш: син мій силоміццю взяв тебе.

А хто відчув це в Спарті? Чи гукнула ти

Когось на поміч? Хоч і Кастор, юний ще,

Не між зірками з братом - побіч тебе жив.

Та ось ти - в Трої. І відразу вслід тобі -

Аргів'яни завзяті. В хід списи пішли.

Сприяла в битві доля Менелаєві -

Його ти й вихваляла, щоб мій син терпів

Од грізного в любові супротивника.

1010] Щастило Трої - з мужа насміхалася.

Дороговказом був для тебе випадок:

Йому, а не чесноті, догоджала ти.

Спускалась, кажеш, на мотузці з веж оцих,

Мовляв, жила насильно, проти волі, тут.

Тебе спіймав хтось, коли шнур чіпляла ти,

Меча гострила?.. Саме це б належало

Жоні робити, вірній мужу першому.

Ще ж я тебе благала, примовляючи

Не раз: «Покинь нас, дочко! Інших жон собі

1020] Сини мої приглянуть. Я тайком тебе

До кораблів спроваджу: швидше б мир зайшов

Між еллінами й нами!» - Ти кривилася:

Бо де ще, як не в домі Александровім,

Так потурають примхам, ницьма падають?

Ось цим ти й дорожила. А тепер ото

Виходиш, нарядившись, і повітрям цим,

Що й муж твій, нечестива, смієш дихати!

А мала б у ряднині йти покірливо,

Тремтливо, обголивши кляту голову,

1030] І скромній випадало б, не зухвалій буть,

Коли вже стільки горя спричинила всім.

Так ось же, Менелаю, моїх слів вінець:

Добро зроби Елладі: вбий злочинницю,

Як і годиться, - все жіноцтво матиме

Закон: за зраду мужа смерть належиться.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Вшануй і предків, і свій дім, володарю, -

Скарай дружину. Не дозволь, щоб еллінів

За м'якосердих мали. Стійкість вияви!

МЕНЕЛАЙ

Однакова в нас думка: так, жона моя [229]

1040] Не з примусу - охоче дім мій кинула,

Чужого ложа спрагла. А Кіпріда тут -

Для красного слівця лиш. Хай поб'ють тебе

Камінням. Довгих мук завдавши еллінам,

Загинеш миттю. Знай, як мужа кривдити!

ЄЛЕНА

Молю, до ніг припавши: не вбивай мене -

Боги - не я тут завинила. Змилуйся!..

ГЕКАБА

Не зрадь тих друзів, що з-за неї згинули,

За них прошу, а також - за дітей своїх.

МЕНЕЛАЙ

Лиши, стара, ті просьби; все тут рішено:

1050] Велю ось слугам, щоб уже вели її

До корабля - в Елладу морем вирушить.

ГЕКАБА

Лиш ти на цьому ж кораблі плисти не смій.

МЕНЕЛАЙ

А що? Чи важча стала, ніж колись була?

ГЕКАБА

Не є коханцем, хто б весь час жаги не чув,

Куди б лишень кохана не звернулася.

МЕНЕЛАЙ

По-твоєму хай буде. На судно моє

Вона не ступить. Ти незле дораджуєш.

Прибуде в Аргос - по заслузі підлою

Загине смертю, підла, щоб жінкам усім

1060] Про цноту нагадати. Хай нелегко це,

Одначе покарання вселить в інших страх,

Котрі й від неї гірші, глузд поверне їм.

СТАСИМ ТРЕТІЙ

ХОР

Строфа І

Ти ж і храм Іліонський свій,

І вівтар запашний віддав,

Зевсе, збройним ахейцям!..

Щедрих жертв очисний вогонь,