Трагедії - Евріпід
Коли негайно з цього краю треба їм
300] Рушати в Аргос. Чи в огні задумали
З собою покінчити? Й не дивуюся:
Для вільного неволя - гірш загибелі.
Та відчиніть же! Щоб не звинуватив хто,
Що їм поміг я, а нашкодив - еллінам.
ГЕКАБА
Яка пожежа? Що ти? То дочка моя,
Кассандра, повна шалу поспіша сюди.
Вбігає Кассандра з пломеніючим факелом.
КАССАНДРА
Строфа
Світла-но, світла дай!..
Вище!.. Сюди світи!..
Ось так... Ось так!..
310] Хай заясніє храм!
Гіменею, володарю мій!
Ось він, щасливий жених!
Щастя й мене, молоду, -
Ложе владарське - жде!
До шлюбу стану в Аргосі,
Гіменею, володарю мій!
І поки, ненько, тужно голосячи,
Ти і за батьком тут,
І за вітчизною,
320] Що мила серцю, сльози ллєш, -
То я, святкуючи свій шлюб,
Вогні свічу весільні,
Хай блиск ген - до зір б'є
На твою, Гіменею, честь!
Ще й ти світлом осяй, Гекато нічна, [210]
Як і годиться,
Діви чистої ложе!
Антистрофа
Вище ногою змах!
Вихором хор веди!
330] Евой! Евой!..
Як у щасливі дні,
Коли славний мій батько ще жив.
Танцем священним цим,
Фебе, ти сам покеруй!
Я - послужу тобі
У храмі, лавром вінчанім,
Гіменею, володарю мій!
Танцюй же, мати! Землю стопою в лад
Легко вдаряючи,
340] Слідом за мною ти
У мірнім танці вихиляйсь.
Гукайте ж: Гіменею, гей!
Вітайте наречену,
Хвалу їй співайте.
Ви ж, дівчата-фрігіянки
Святково вбрані! Прославте того,
З ким мені доля
Нині побратись веліла.
ХОР
Не думаєш, владарко, зупинить її,
350] Шалену? Ще в ахейський табір кинеться!
ГЕКАБА
Вогнем своїм, Гефесте, дні весільні ти
Освітлюєш, а нині - радше похорон.
Такі були надії!.. Ой, не думалось,
Що під аргоським списом, полонянкою,
Колись ітимеш заміж, моя доненько!..
Віддай мені свій факел: не несеш його -
Наосліп ринеш; як була нестямною -
Такою, бачу, все ще залишаєшся.
Внесіть же смолоскипи! Не до співу тут
360] Весільного, троянки, - слізьми вмийтеся!
КАССАНДРА
Перемогла я, ненько! Тож чоло моє
Вінчай і шлюбом утішайсь володарським!
Веди ж мене, а раптом опиратимусь -
Жени. Коли на небі Локсій є-таки,
То вождь ахейців, Агамемнон, матиме
Жону ще гіршу, ніж Єлена-зрадниця.
Уб'ю зухвальця, розметаю дім його, [211]
За батька й за братів своїх помстившися.
Про інше змовчу: про топір, що з розмаху
370] Мені вженеться в шию, й не мені лише;
Про вбивство неньки - мого шлюбу наслідок,
Про рід Атрея, що безслідно згине весь...
Додам, що Трої більше щастя випало,
Аніж ахейцям, - не настільки шал мене
Вповив, щоб я в прийдешнє не проглянула, -
Через одну лиш жінку, через хіть її,
Через Єлену - стількома пожертвувать!..
А вождь - і де ж той розум? - за ненависне
Віддав щонаймиліше: дітьми, затишком
380] Він брату поступився - через жінку ту,
Яка себе так радо дала викрасти!..
На берегах Скамандра свою смерть вони
Знайшли - не в обороні краю рідного,
Твердинь високовежних. їх Арес побив -
І діток не побачать; тіла саваном
їм не обгорнуть жони - у землі чужій
Лежать. Та й на вітчизні не відрадніше:
Ті - вдовами померли; ці - самотні вже,
Хоч і ростили діток; над могилкою
390] Узлити кров жертовну буде нікому.
Хвали такої справді заслужив похід.
А про гидке помовчу; красномовності
В ганебній речі муза хай не дасть мені.
Троянці ж - світ не знає слави вищої -
Померли за вітчизну. Списом пройнятих
Відносили додому друзі мертвими:
Оплаканих своїми, як і слід було,
Земля їх окривала рідна, батьківська.
А ті з фрігійців, що в бою не впали ще,
400] Весь час бували дома - з дітьми, жонами,
Чого ахейський воїн був позбавлений.
За Ректором сумуєш. А послухай-но:
Як воїн наймужніший в поєдинку впав,
І то через ахейців, що пішли на нас:
Сиділи б дома - спала б мужність Ректора.
Паріс взяв доньку Зевса; якби іншу взяв -
Нікому не відомих мав би родичів.
Отож розумний хай війни сторониться,
А почалась - за край свій хай життя кладе:
410] Такому - слава; сором - боязливому.
Тож ні вітчизни не оплакуй, матінко,
Ні мого шлюбу: всіх, котрі ненависні
Мені й тобі, заміжжям цим я вигублю.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Своє ж домашнє горе ти на сміх береш,
А віщування, ой, навряд чи сповниться! [212]
ТАЛФІБІЙ
Якби сам Локсій шалом не вразив тебе,
То ти безкарно не могла б вождів моїх
Такими от словами. виряджать відсіль.
Хто славен і розумний лиш в очах людей,
420] Такий нічим не кращий від нікчемного:
Ось той найвищий владар усееллінський,
Атрея син, не іншу, лиш нестямну цю
Облюбував, Кассандру. Хоч і вбогий я,
На шлюб такий нізащо б не погодився.
А ти - я ж бачу: розум твій затьмарений, -
Пускай слова на вітер: земляків хвали,
Клени - аргосців. Але все ж пора тобі
До суден. Гарна пара для володаря!..
А ти, як тільки син Лаерта знак подасть,
430] Гекабо, підеш. Чесній слугуватимеш -
Це скаже кожен, хто на Трою вирушив.
КАССАНДРА
А раб - рабом! Чи ж варто називати їх
Окличниками? Весь же люд ненавидить
Підручного державців та володарів!
Сказав ти ось, що мати в Одіссеїв дім
Рабинею увійде. Як же ж буть тоді
З пророцтвом Феба? Тут їй вмерти суджено.
Промовчу вже про інше: сором мовити.
Нещасний! Він не знає, що то жде його!
440] Мої і всіх фрігійців муки золотом
Назве: додавши до десятка ще один
Десяток років, сам додому вернеться.
Та перед тим - Харібда буде спінена
Між скель; Кіклоп, що м'ясо їсть невареним
У диких горах; Кірка - на свиней вона
Мандрівців обертає; лютий моря гнів;
Звабливий лотос; ще телиці сонячні,
Що так неждано голос подадуть колись
Гіркий для Одіссея... Скажу коротко:
450] Живим в Аїд подасться; хвиль уникнувши,
Застане в своїм домі безліч бід нових.
Але що про Одіссея довго тут розводжуся?
Ну, йдемо! Спішу в Аїді шлюб узяти з женихом.
Злу людину - зле схоронять: не при дні - вночі тебе
Вожака данайців, кинуть - що ж то з тих твоїх пишнот?
І мене на той же паділ - труп оголений - жбурнуть,
Де потік бурлить похмурий, при могилі жениха,
Щоб голодний ворон очі жриці Фебовій склював.
О стрічки мої пророчі, наймилішого з богів
460] Дар солодкий! Свят чудових більш мені
