Трагедії - Евріпід
Я зриваю вас - прощайте! - поки тіло чисте ще, -
З вітром хай летять до тебе, віщувань володарю! [213]
Де судно вождя? Куди я, полонянка, маю йти?
Вже тобі не доведеться ждать на подув ходовий:
Ти ж одну із трьох Еріній з цього краю повезеш!
Прощавай же, моя ненько! Сліз не лий. О краю мій!
О брати, що під землею! Найдорожчий батьку наш!
Скоро стрінемось: між мертвих - переможниця з'явлюсь,
Розметавши дім Атрідів, що зігнали з світу нас.
Талфібій відводить Кассандру.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
470] Гей ви, хто при Гекабі! Чи не бачите?
Старенька он безмовно на землі лежить.
Не подасте руки їй? Так і кинете,
Лінуючись? Не стійте ж, підніміть її!
ГЕКАБА
Лишіть мене! Немиле - хоч ви що робіть -
Немилим буде. Хто б не похиливсь під тим,
Що я терплю, терпіла й ще терпітиму?
Боги! - поганих закликаю спільників -
Та вже так повелося, що благати вас
Усяк спішить, як тільки лихо трапиться.
480] Про щастя своє спершу пару слів скажу,
Бо це мені, нещасній, співчуття додасть.
Володарка - пішла я за володаря
І діток незрівнянних привела йому,
Не так числом їх горда - благородністю.
Такими ні троянка не похвалиться,
Ні еллінка, ні інша - із країв чужих.
їх - бачила я - спис повергнув еллінський,
На їх могилі я обстригла голову.
Й Пріама-батька, не переказ чуючи,
490] Оплакала я: впав він на очах моїх,
Скривавлений, при вівтарі Хранителя;
Упала й Троя. Виплекала й дочок я,
Щоб женихам найкращим були парами, -
Для чужини плекала: одірвали їх
Від неньки; не надіюсь, що мене колись
Побачать, та й мені вже їх не бачити!
І ще ось наостанку - всіх нещасть вінець:
В Елладу, сива служка, попливу тепер...
Усе, що старшій жінці аж ніяк не йде,
500] На плечі мої звалять: чи замків дверних
Я пильнувати буду - мати Гектора,
Чи хліб пекти. Не в постіль, гідну владарки,
До сну лиш на долівку голу кластимусь,
А під боки зболілі підкладатиму
Старого лаття. Було щастя - сором жде.
О горе! Через жінку, через шлюб один
. Я стільки настраждалась і страждатиму!
Кассандро, доню! Шал з богами ділячи, [214]
За дівування платиш, ой, як дорого!..
510] А Поліксена... Де ти, безталаннице?..
Ні доні побіч, ані сина жодного,
Хоча було їх стільки, хто б підняв мене.
А втім, навіщо?.. Чи на щось надіюся?..
Спрямуйте ж мої стопи, вже невільницькі,
Недавно - ніжні, Троя б це посвідчила,
Спрямуйте-но до кручі: там, наплакавшись,
У прірву кинусь... Хоч би як велось кому -
Поки не вмер, - не майте за щасливого.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа
Про Іліон мені пісню,
520] Музо, нову нашепчи,
Пісню, сповнену сліз,
Виснуй з серця, жалобну -
Співом-зойком озвусь
Нині про Трою.
Ті, що в повозі чотириногому, -
Збройні аргосці - мене
Повергнули в прах, нещасну:
Коня, що бряжчав небосяжно,
Блискучого повен оружжя,
530] При брамі лишив ахеєць.
Тут в один голос гукнув
Люд, що на скелі троянській збивсь:
«Гей, ви, хто стільки зніс трудів!
До Діви, зродженої Зевсом,
Ще цю подобу священну втягніть!»
Із дому всяк тоді спішив -
Дівчата, старці - спів лункий
Бринів, дзвенів - приймали
В місто цей дар підступний.
Антистрофа
540] фрігія вся юрбою
Збіглась до брами, гула:
Збитий з сосен гірських
Зруб - для данайців пастку -
Прагнули всі піднести
Діві безшлюбній -
Тій, що кіньми керує безсмертними.
Линвами зруб обтягли
Й, мов чорний кістяк корабельний, [215]
В камінну пропхали оселю,
550] Де кров із землі проступала,
Й вмістили там - дар Палладі.
Втіхами труд увінчавсь;
Далі прослалася мла нічна,
Лівійська флейта вторила
Фрігійській пісні. Діви в танці,
Звисока землю стопою б'ючи,
Перекликались лунко: «Гей!»
В домах же відблиски вогнів
У сутінках тонули,
560] Сон геть усе долав там.
ЕПОД
Тоді в покоях діву гір,
Безшлюбну Зевсову дочку,
Піснями, танцями також
Я славила. Та тут жахний
Від стін Пергама знявся крик
На місто все. До матерів
Припали дітки, за поділ
Хапались - ляк їх огортав.
Паллади виріб - сховок свій -
570] Покинув лютий бог війни.
Фрігійці падали в крові
При вівтарях; розпука жон
У спальнях осамітнених
Вінцем була для юнаків -
Еллади вихованців,
Для фрігійців - печаллю.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Появляються ма колісниці Андромаха з Астіанактом.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Андромаху он, бачиш, Гекабо, везуть
На чужинському повозі? Астіанакт,
Найдорожче дитя її, Ректора син,
580] їде з нею - припав до тремтливих грудей.
(Звертаючись до Андромахи).
Ти куди на високім повозі цім
Вирушаєш, нещасна?.. Й Ректора тут
Мідносяйне оружжя, і все, що в бою
Із полеглих зняли,
Чим пишавсь Іліон, чим у Фтії своїй
Вівтарі син Ахілла прикрасить. [216]
АНДРОМАХА
Строфа І
Вожді ахейські в чужину провадять.
ГЕКАБА
Гай-гай!..
АНДРОМАХА
Ти що? Спів снуєш печальний?
ГЕКАБА
Ой-ой!..
АНДРОМАХА
Про жереб мій?..
ГЕКАБА
О Зевсе!..
АНДРОМАХА
Про біль важкий?..
ГЕКАБА
590] ДІТИ!..
АНДРОМАХА
Були ми дітьми...
Антистрофа І
ГЕКАБА
Пішло все прахом - щастя, Троя наша...
АНДРОМАХА
Біда!..
ГЕКАБА
Як жаль діток благородних!..
АНДРОМАХА
Ой-ой!..
ГЕКАБА
Гіркі мої...
АНДРОМАХА
Страждання...
ГЕКАБА
Печальний день...
АНДРОМАХА
Трої... [217]
ГЕКАБА
Що в клубах диму...
АНДРОМАХА
Строфа II
Вернись же, мій муже!..
ГЕКАБА
Кличеш ти сина мого?..
Не тут він - в Аїді.
АНДРОМАХА
Порятуй дружину!.. .
ГЕКАБА
Антистрофа II
А ти, грозо ахейців,
600] Старший з-між діток моїх!
До мужа - в світ тіней
Ти й мене спроваджуй.
АНДРОМАХА
Строфа III
Прагнеш надмірного ти...
ГЕКАБА
А біль мій хіба не надмірний?
АНДРОМАХА
Трої - кінець!..
ГЕКАБА
До страждань додаються свіжі страждання...
АНДРОМАХА
З волі ворожих богів, коли смерті син твій уникнув -
Той, що троянський Пергам зруйнував
ради шлюбу гидкого.
От і лежать біля Діви Паллади скривавлені трупи -
Радість для коршака... Вже під рабським ярмом
наша Троя...
ГЕКАБА
Антистрофа III
Плачу, тебе покидаючи, о нещаслива вітчизно!
610] Бачиш сумний мій кінець! Бачиш дім, де я
діток родила!.. [218]
Діти, діти мої!.. Залишити вас мушу, вигнанка!..
Скільки скорботи тут, зойків та окликів!..
Сльози дощем рясним дім заполонюють.
Бо лише той, хто вмер, не пам'ятає вже
Горя - і сліз не ллє.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Яка ж то дивна втіха для стражденного
В сльозах і зойках! Як він скорбній музі рад!
АНДРОМАХА
О мати мужа-списоборця Гектора,
Що вклав
