Трагедії - Евріпід
Сповитому, давала я цю грудь свою!..
Дарма трудилась, у трудах звела себе...
Ще поки можна, пригорнись до матінки,
Вона ж тебе зродила; шию ручками
Обвивши, наостанку поцілуй її!..
770] О нелюди-ахейці, лютих мук творці!
За що дитя невинне вбить надумали?
О Тіндарідо! Ти - не донька Зевсова,
О ні! Ти - вихованка багатьох батьків:
Помстителя сліпого, і Завидника,
І Вбивці, й Скону - всього зла, яке лишень
Земля годує... Ні! Не Зевса донька ти,
Стількох ахейців і троянців пагубо!
Щоб ти пропала! Через блиск очей твоїх
Поля фрігійські славні почорніли всі!..
780] Беріть, як вам це любо, в прірву кидайте
Дитям моїм живіться!.. Це боги нам шлють
Загибель... Все одно життя не виборю
Своєму сину... А тоді й мене жбурніть
На корабель - хай їду, без дитини вже,
На торжества весільні через хлань морську!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Скількох ти, нещаслива Троє, втратила
Через одну лиш жінку й нечестивий шлюб!
ТАЛФІБІЙ
Ой, не час тобі, хлопче, не час до грудей
Материнських тулитись - піднятись пора
790] Нам на батьківську вежу, аж ген до зубців:
Там і душу - так рішено - видихнеш ти.
(До слуг ).
Та беріть же дитину! Звіщать ось таке [223]
Мав би хтось твердосердіший: легше йому,
Безсоромному, будь-якій справі служить,
Ніж мені, в кого інші засади.
Талфібій відходить разом із слугами, що несуть Астіанакта;
Андромаха від'їжджає на колісниці.
ГЕКАБА
Бідний сину нещасного сина мого!
Ти не житимеш!.. О, яка кривда гірка
Твоїй неньці й мені! Що могли б ми зробить,
Безталанний, для тебе?.. Хіба що б'ємо
800] Себе в груди та в скроні, й тільки на це
Ще спроможні ми... Трої нема вже, нема...
А тепер - і тебе... Де ж то горе таке,
Що на нас ще не впало і нам не дає
Зазирнути в безодню нещастя?..
СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа І
Омитої морем навкруг
Землі, годувальниці бджіл, -
Саламіна - володарю, о Теламоне,
Острова, що до священних
Схилів близький; там уперше
810] Сизу оливкову гілку явила Афіна -
Неба вінець, її міста блискучого
Славну оздобу.
З луконосцем ти, сином Алкмени, прийшов,
З ним рівняючись мужністю,
Щоб Іліон, Іліон наш повергнути в прах, -
Ти, хто в цей край ще давніше прибув із Еллади.
Антистрофа І
Із цвітом Еллади Геракл,
Що в гнів через коней упав,
До швидкоплинних вод Сімоента
820] Судна пригнав морехідні;
Стріли дістав з них і лук, що ніколи не хибив -
Лаомедонтову смерть. І споруджені
Фебом твердині,
Багряніючи, впали. Троянські поля
Стали пусткою голою.
Двічі, у приступах двох кровожерливий спис
Вежі дарданські валив і рівняв із землею. [224]
Строфа II
Дарма ти, Лаомедонта сину,
830] 3 келихом золотосяйним
Мов не ступаєш - пливеш,
Зевсу підносячи вина,
Найсолодшій службі радий:
В полум'ї гине земля твоя батьківська,
Схлипує берег морський -
Як часом птах над гніздом
Кличе пташат розпачливо,
Так і тут: хто кличе жінку,
Хто - дітей, хто - неньку сиву.
840] Ні купалень твоїх рясноросих,
Ні бігових доріжок -
Пішло все прахом! Лиш ти цвітеш,
Ніжнолиций, при Зевсі престольному,
А Пріамову землю спустошив
Еллін-списоборець.
Антистрофа II
Колись ти, Еросе, з волі безсмертних
Гостем дарданців бувавши,
Величі Трої додав -
Нас поріднив із богами.
850] Та про Зевса я помовчу -
З сорому... Нині ж Зорі яснокрилої
Сяйво - розрада людей -
Землі страшну долю зрить,
Чує важке падіння веж.
Хоч відсіль, із того краю,
Мужа - красеня-троянця -
Повезла собі Рожевокрила
Повозом злотокутим
До спалень, зорями всіяних -
860] На велику надію вітчизні всій,
Та любов небожителів нині
Згаснула для Трої
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
У супроводі воїнів на сцену входить Менелай.
МЕНЕЛАЙ
О сонцесяйна днино, що до рук моїх
Мою жону ти віддаси, облудницю -
Єлену! Ось я, Менелай, прибув сюди
З ахейським військом, у трудах натомлений.
Та я на Трою не заради жінки йшов, [225]
Як то гадають, - гостя віроломного,
Що звів мені дружину, я скарать хотів.
870] Хвала богам, крадій той поплатився вже,
Упала й Троя під списами еллінів.
Ото прийшов я врешті по лаконянку -
Не дуже то приємно на ім'я назвать
Колишню жінку - разом з полонянками,
Що взяті в Трої, тут десь у шатрі вона.
Всі ті, хто списом у боях вернув її,
Веліли, щоб я підлу чи на місці вбив,
А чи одправив, як не вб'ю, до Аргосу.
Отож Єлену в Трої не каратиму -
880] Нехай судном на землю нашу еллінську
її доставлять. Щойно там убить велю -
У жертву друзям, що лягли в краю чужім.
Ідіть же, слуги, і з намету виведіть
Негідницю, вхопивши за сплямовану
Кровопролиттям гриву. Хай вітрець подме
Попутній - ми в Елладу з нею рушимо.
ГЕКАБА
(звівши до неба руки)
О ти, хто держиш землю й маєш трон на ній,
Незрозумілий Зевсе, хто б ти там не був -
Природи необхідність, а чи ум людський -
890] Тебе шаную: хоч твій шлях - невидимий,
Ти справедливо правиш смертних долею.
МЕНЕЛАЙ
Ти так незвично до богів звертаєшся?..
ГЕКАБА
Похвально, Менелаю, що ти жінку вб'єш.
Гляди, щоб лиш любов'ю не взяла тебе:
До себе вічі всіх мужів приковує,
Міста руйнує, житла палить, звабниця.
Це я і ти посвідчиш, як і жертви всі.
Слуги виводять із намету Єлену.
ЄЛЕНА
Початок, Менелаю, нажахав мене,
Й не марно: впали слуги й з твого розказу
900] Насильно із намету потягли мене.
Хоч ти, як бачу, геть жону зненавидів,
Але спитати хочу, як там елліни
Рішили повестися із життям моїм?
МЕНЕЛАЙ
А що рішати? Військо віддало тебе
Мені, хто має вбити свою кривдницю. [226]
ЄЛЕНА
А можна мовить слово й довести усім,
Що, коли вмру я, то - несправедливо вмру?
МЕНЕЛАЙ
Не мудрувати я прийшов, а вбить тебе.
ГЕКАБА
Хай мовить, Менелаю. Не вмирати ж їй,
910] Не висловившись. Потім і мені дозволь
Одповісти їй. Як вона нашкодила
Троянцям, ти не знаєш. Скажу коротко
Про все - і кари не мине злочинниця.
МЕНЕЛАЙ
Даремна трата часу. Та нехай вже там
Говорить. Щоб лиш знала: я цю поступку
Не їй роблю - тобі я ласку виявив.
ЄЛЕНА
Чи добре, чи погано говоритиму, -
Як ворога, ти, певно, й не послухаєш.
Та я, твої можливі звинувачення
920] Завбачивши, одразу ж відповім
