Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович

Бо я маестро,

Бо я Фіор!

ШАРМ (підходить):

Бо я ггаф Шагм!

Бо я ггаф Шагм!

Ах, я ггаф Шагм,

Я пещений, єдиний, незрівнянний...

Бо я сам Шагм!

А це циліндр мій,

А це ціпочок мій,

Бо я сам Шагм —

І це мій смак!

ФІОР і ШАРМ:

Бо я Фіор (граф Шарм),

І я маестро дамсько-чоловічий!

ФІОР: Справді, любий графе Шарме, до мене в Парижі дійшли вісті, що ніхто ліпше від вас не вміє носити шапокляк із сімома переливами.

ШАРМ: Ах, будь ласка, гляньте на мою жилетку.

ПАНСЬКА ГРУПА:

Кріселка лорда Блоттона,

кріселка лорда Блоттона...

КНЯЗЬ: Я не сумніваюся, що з допомогою Шагма маестго здійснить великі гечі. У наш час, у час, такий, як тепегішній, соціал-демокгатичний і атеїстично-соціалістичний, костюм став найпотужнішим бастіоном вищого класу. Бо щоб воно було, якби не всі ці нюанси, я сказав би, тонкощі, відтінки, отой містичний шифг, незгозумілий для невтаємничених, за допомогою якого вища сфега ізолюється від сфеги нижчої. Костюм і манеги — оце наш бастіон на висоті! Осанна! Нижчий клас, звісна гіч, робить усе можливе, щоби пгивласнити собі і нашу моду, і наші манеги, пготе саме тому тгеба постійно запговаджувати інновації, заплутувати сліди...

КНЯГИНЯ: Гготескно, немає миті спокою, це якесь пегеслідування! Ледве я спгавлю собі пеньюаг із комігцем а-ля Гебегбеге, як уже бачу такий самий коміг у моєї пегукагки. А найгігше зі служниками, уявіть лише, вчога я заскочила свою гагдегобницю, коли вона мігяла мої туалети...

КНЯЗЬ: Таж, будь ласка, Фегнандо,.. пгошу тебе... (обережно показує на Лакея вглибині сцени) пгошу тебе... служники...

КНЯГИНЯ: Служники!.. (Замовкає.)

ПАТРОН: Ет (стишено). А мій камердинер, уявіть, наслідує мій спосіб зав’язувати краватку!

ГЕНЕРАЛ: Тихше... Мій ординарець користується моєю пастою для черевиків.

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Тихше... служники!

УСІ: Тихше-тихше... Служники!

КНЯЗЬ: Мабуть, вони нічого не чули... Тихше...

ГРУПА: Мабуть, не чули... Тихше...

КНЯЗЬ: А хоч би й чули!.. А хоч би й чули!.. (Гукає.) Константию! (Лакей прибігає.) Будьте такі ласкаві вичистити мені чегевики!

ГЕНЕРАЛ: Гарна думка, слово честі, бо така курява! Лютику! (Прибігає ординарець Лютик.) Наглянсуй мені носаки, як належить!

КНЯЗЬ: Люблю, коли кожна людина на своєму місці!

ПАТРОН: Нині парко, то й курява липне до взуття. Валеку! Берися теж до щітки, головне з боків. (Лакей заходиться вичищати.) Після Парижа наша околиця, мабуть, здається вам, маестро, дещо монотонною?

ФІОР: Та ні, чого б оце!

КНЯЗЬ: Маестго ласкавий до нас! Фганті́шеку! Пгошу й мені... (Маркізі.) Евлаліє, я бачу, що і в тебе туфлі запогошені. Фгантішеку, спочатку пані магкггафині.

МАРКІЗА: Сю-сю-сю!

ШАРМ: Владиславе! Спегшу маестго, потім панові пгофесогу й мені!

Лакеї чистять унизу, пані й панове розмовляють угорі.

ПРОФЕСОР (Шармові): Я буду вам безмежно зобов’язаний (буцімто блює на Фіора).

ФІОР: Пардон?!

КНЯГИНЯ (Фіорові): Наш бідолашний безцінний пгофесог хгонічно хвогий на неконтгольовану блювоту. Обцесійно-хгонічну пгофесогову блювоту лікували без жодних наслідків найбільші медичні світила. Щопгавда, пгофесог блював на найбільших світил, а ще на гозмаїтих асистентів, медсестег, que sais-je[16], а також на мого чоловіка й на мене, складно взагалі було б знайти таку меблю або людину, яку не обблював би наш догогий пгофесог. Улітку наш догогий пгофесог блює на клумби, квіточки, гослинки, хгобачків чи песиків, а ще, напгиклад, на комашок або на дегева, або на садові тачки.

КНЯЗЬ: Блювота нашого догогого пгофесога має хагактег спазматичний, конвульсійний і, безсумнівно, хгонічний. (Професор буцімто блює на Маркізу.) О, пгошу дуже!

МАРКІЗА: Сю-сю-сю!

КНЯЗЬ: А ось і наш догогий прелат!

Прелат вийшов із храму, підходить.

ПРЕЛАТ: Слава Ісусу Христу!

КНЯГИНЯ: Ах, яку ж ви пгоповідь нині виголосили, наш догогий пгелате, на честь нашого догогого Господа Бога! Пгошу, пгелате, оце маестго Фіог!

ПРЕЛАТ: Слава навіки Богу!

ФІОР: Я цілковито причарований!

МАРКІЗА: Сю-сю-сю.

КНЯЗЬ: Пго що це я?.. Ага, наш догогий пгофесог блює на листочки, тгавинки, канапи, тагілки й тагілочки, пагкани, огогожі, гувегнанток або капелюхи. Це, як ствегджують лікагі, стан хгонічно нудотний, блювотний, ригальний, я сказав би, органічно-гепульсивний. До гечі! А де ж, пгофесоге, ваш пгиятель, отой славетний коняг і спогтсмен ггаф Гуфнаґель, якого ви обіцяли нам пгедставити?

ПРОФЕСОР (буцімто блює): Пардон! Граф Гуфнаґель досі в храмі, його поглинула молитва, зараз він прийде.

ПРЕЛАТ: Валентова! То й мені тре троха сандалі почистити.

ПАНСЬКА ГРУПА: Кріселка лорда Блоттона... Кріселка лорда Блоттона... Кріселка лорда Блоттона... (Pianissimo[17].) Кріселка лорда Блоттона. (Завмирають.)

ЛАКЕЙ І: Гей, посунься, куди пхаєшся?

ЛАКЕЙ ІІ: Це моя нога!

ЛАКЕЙ ІІІ: Бач, які тепер носи в черевиків, гострі...

ОРДИНАРЕЦЬ: Геть, голото, не бачиш, що я пуцую пана генерала?

ЛАКЕЙ ІІІ: Теперка у всіх шкарпетки в смужечку.

ВЛАДИСЛАВ: Не пхайся, телепню!

ГОСПОДИНЯ ПРЕЛАТА: Кара Божа із тієї голотою!

ЛАКЕЙ ІІ: Мені забракло вакси. Язиком вилижу.

ЛАКЕЙ ІІІ: Я теж не маю глянцу, але в мене є язик.

ГОСПОДИНЯ: Кара Божа з тими хамидлами!

ЛАКЕЙ ІІІ: Валеку, отут вилижи, з-під підбора.

ЛАКЕЇ (вилизуючи):

Ой, ваксую я до глянцу!

І глянсую я до вакси!

Язиком!

Язиком!

Гей-га, гей-га, гей же га!

ПАНСЬКА ГРУПА (прокидається): Кріселка лорда Блоттона...

КНЯГИНЯ: Сподіваюся, ви всі, пані й панове, вже отгимали запгошення на бал, який, не сумніваюся, надасть блиску на висоті цьому неймовігному модному дефіле від нашого маестго на висоті, осанна, осанна, алілуя, алілуя!

КНЯЗЬ: Ми пгагнемо, щоби бал був гідний маестго, а маестго балу був на висоті, осанна, осанна!

ПРЕЛАТ: Нема нічого ліпшого, ніж благосні розваги!

ГЕНЕРАЛ (Ординарцеві): Вилижи отут підошву.

ПРЕЛАТ: А ось і пан граф Гуфнаґель! Гідний благословення християнського, прошу його в жертводавців моїх, останній із дому Божого виходить, похвально, похвально...

КНЯЗЬ: Конягі завжди побожні, цікава гіч, хоч скільки газів мені тгаплялося зустгіти коняга, він завжди був побожний.

ПРОФЕСОР:

Ве-е-е-е-е!

Ве-е-е-е-е!

Дозвольте, князю і княгине!

Дозвольте, любе товариство!

Граф Гуфнаґель —

Мій приятель і компаньйон, ве-е-е, ве-е-е, ве-е-е!

ЛАКЕЙ І (вилизуючи черевичок Княгині): Які ж то теперка ясні пані почали спідні сорочки носити, з рюшечками, тра Касьці моїй сказати.

ЛАКЕЙ ІІ: Лижи, а під спідницю не заглядай, хаме.

КНЯГИНЯ (співає):

О, ггафе, чемпіоне незгівнянний!

КНЯЗЬ (співає):

О Дегбі, о Лонгчемпс і Фікс Гганд Фікс!

ГУФНАҐЕЛЬ (співає):

Лише галоп, галоп, галоп,

Галоп у голові моїй...

Гей-гей, галоп, який там клус!

Галопом я завжди лечу,

Хлистом раз-два, хлистом два-три —

І знов галоп — на раз-два-три.

Гей-гей, галоп, о це мій сон!

Гей-гей, галоп — оце мій звичний стиль!

ПАНСЬКА ГРУПА (співають):

Гей-гей, галоп, галоп,