Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
Що мода — це історія?
КНЯЗЬ: Це істогія!
ПАТРОН: Історією мода є!
ГЕНЕРАЛ: Так, це історія!
ГУФНАҐЕЛЬ: Історія!
КНЯГИНЯ (Князеві): Чи спгавді мода — це істогія?
КНЯЗЬ: Так, мода — це істогія!
ПАНСЬКА ГРУПА (здіймаючи руки вгору):
Історією... мода... є!
Мовчання.
ФІОР: Історією...
Я Фіор! Я модельєр! Так, я Фіор!
Надати новий людині вигляд! А який?
О, як легко було старим майстрам творити!
А нині так обтяжливо...
Що буде за п’ять років, за десять, за п’ятнадцять? Що час нам принесе? Як час летить...
О, як мене мордує час, якого я не знаю!
Майбутність криється у цьому сьогоденні...
Ці загадкові форми!
Росія... Англія... Морська політика... Делькассе[24]... Балкани... Соціалізм... Кронпринц... Куди? Як? У якому напрямку? До чого? Яку ж холошу я мушу запропонувати, коли не знаю, чи за десять років існуватимуть холоші? А може, з пір’я чи з металевих кульок буде цей костюм майбутнього? Майбутність...
Майбутність чорною дірою є, час незбагненний.
Історія позбавлена обличчя!
ПАНСЬКА ГРУПА: Історія позбавлена обличчя!
КНЯГИНЯ: Пані й панове, вшануймо ж на висоті муки твогця нашого, невичегпного творця...
ФІОР: Як цей час летить! Будь ласка, наприклад, отака лавка. Начебто стоїть нерухомо. А таки мчить! Мчить та й мчить... але куди?.. Ну? Куди? В якому напрямку і до мети якої?
Усе навколо мчить і мчить, о Боже всемогутній!
ГУФНАҐЕЛЬ (співає):
Бо це галоп, галоп, галоп!
Хлистом раз-два, хлистом два-три!
Лише галоп у голові...
Гей-гей, галоп, який там клус!
Галопом я завжди лечу,
Гей, у галоп на раз-два-три,
Гей-гей, галоп, о ти мій сон!
Гей-гей, галоп, мій звичний стиль!
ПАНСЬКА ГРУПА (вражено): Кріселка лорда Блоттона...
КНЯЗЬ (дещо шокований): Що? Галоп? Ну, власне! Як то мовиться, кому що, а кугці пгосо!
КНЯГИНЯ: Наш догогий ггаф вносить у нашу песимістичну гозмову нотку спгавжнього спогтивного оптимізму! Мегсі! Мегсі!
ГУФНАҐЕЛЬ: Я не звик падати з сідла. Ні, не звик падати з сідла. Галоп — це мій коник, моя пристрасть! Даруйте, маестро, але я не поділяю вашої стурбованості. Ця лавка? Мчить? Галопом? Не знати куди? То й що? Підсідаю, мчу, галопую! Історія? Мчить? Галопує? То й що? Підсідаю, мчу, галопую! Я не звик падати з сідла!
ПРОФЕСОР: Ве-е-е...
КНЯГИНЯ (Професорові): Не перебивайте, будь ласка!
ГУФНАҐЕЛЬ: Уся штука в тому, щоб міцно колінами й стегнами, віжки трохи попустити і — хлистом! Я запропонував би навіть певну ідею для маестро — щодо цього модного дефіле...
КНЯЗЬ: Ох, якщо ти, ггафе, маєш якусь думку, то пгосимо, бо ми вже віддавна не маємо жодних думок... Пго що це я?..
ФІОР (сам до себе):
Думка...
Яка ще думка?
Ніч.
ГУФНАҐЕЛЬ: Якщо кобила занадто рвучко понесе, найліпше дати їй волю, нехай летить, куди схоче, лише не впасти б... Ось на яку думку я вас навів би:
Хай бал з нагоди модного ревю
Ми балом-маскарадом проголосимо.
І буде замаскованим цей бал,
Як, власне, час наш потайний!
ПАНСЬКА ГРУПА: І що? І що? І що?
ГУФНАҐЕЛЬ:
Бал-маскарад, таємний бал
У виблиску розкішних зал.
А в них чудних одеж парад:
Прадавніх тог, новітніх шат...
ПАНСЬКА ГРУПА: І що? І що? І що?
ГУФНАҐЕЛЬ:
А в цей строкатих вир — бабах! —
Ввірвуться гості у мішках.
Це мішкуватий буде люд:
Мішок, накинутий навспак,
В мішку діра, в ній голова,
Надійно замаскована,
І невідомо, хто є хто!
ПАНСЬКА ГРУПА: І що? І що? І що?
ГУФНАҐЕЛЬ: На знак маестро Фіора мішки спадуть. І покажеться мода майбутності... Зрозуміло? Навіщо маестрові самому, з голови вигадувати нову моду? Хіба не ліпше вперше, так би мовити, прозондувати громадську думку? Довідатися, хто чим дихає? Які нові смаки, нові схильності, нові вподобання? Запросимо всіх до участі в конкурсі на нову моду. Нехай кожен обдумає відповідний костюм, а на цей костюм надягне мішка. Коли мішки спадуть, і ми побачимо костюми, маестро роздасть призи і, зачерпнувши натхнення в тих костюмах, зімпровізує остаточну модель силуету чоловічого й дамського на найближчі роки. А що? Гайда, вйо! І то галопом.
Гей-гей, галоп!
Галопом мчу!
Хлистом раз-два!
Хлистом два-три!
КНЯЗЬ: Гей, не так жваво! Не так учвал...
ГУФНАҐЕЛЬ: Буцефал!
Хай летить, нехай заносить!
Лиш би з коня я не впав!
ПАНСЬКА ГРУПА:
Хай летить, нехай заносить!
Лиш би з коня я не впав!
ПРОФЕСОР (зненацька): Ве-е-е!
КНЯГИНЯ: Що, пегепгошую?
ПРОФЕСОР: Ве-е-е!
КНЯЗЬ: Тобто як?
ПРОФЕСОР: Ве-е-е!
ПАТРОН: Що-що ви кажете?
ПРОФЕСОР: Ве-е-е!
ФІОР (замислений): Мішки...
Ця ідея, може, й не дуже... але... непогана...
Так... так...
ГУФНАҐЕЛЬ: Отож у галоп!
КНЯЗЬ: Галоп!
КНЯГИНЯ: Учвал!
ПАТРОН: Отож уперед, мчімо!
ГЕНЕРАЛ: Хлистом раз-два!
ГУФНАҐЕЛЬ: І галоп, галоп, галоп!
ПРЕЛАТ: Мчимо учвал!
ПАНСЬКА ГРУПА (гукає): Кріселка лорда Блоттона!
КНЯГИНЯ: Ласкаво пгосимо до замку!
ПРОФЕСОР (збоку): Ве-е-е! Ве-е-е! Ве-е-е!
Пані й пани виходять, лишивши групу Лакеїв, які стоять навколішки.
Фіор зволікає, не вийшов разом з ними, вглядається в лавочку.
ФІОР: Галоп... так-так... галоп...
Як легко коня доскочити і мчати, мчати...
Однак від кінського ще гірший біг, який
Аж із осердя нерухомості початий... Галоп завмерлий!
Чвал, який ані здригнеться, а все мчить та й мчить...
Торкається до лавки.
Куди прямуєш, лавко?
До мети якої отак ти, немов шалена, преш? У що?
Куди?
До чого?
О, все, все, все, дерева й камені,
Будинки й храми, земля та небо, все,
Мов у галопі кінь! Не ворушитимусь!
У статую перемінюся, щоб загальмувати
Цей біг!..
Стоїть нерухомо.
Можливо, спиниться цей біг...
Патетично, здіймаючи руки вгору.
Дарма! Дарма!
Я сам теж мчу! Лечу! Я галопую!
Я у галопі кінь!
Грім.
Фіор виходить.
ЛАКЕЇ (розлючено):
Рвати!
Душити!
Громити!
Вирізати!
Роздирати!
Добивати!
І галоп, галоп, гоп-ца-ца!
І галоп, галоп, гоп-ца-ца!
Завіса
Акт ІІ
Вхідна галерея замку Гімалай, ліворуч вхід до бальної зали, углибині подіум для модного дефіле. Князь і Княгиня зустрічають гостей, Лакеї.
ГОСТІ (заходячи):
Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!
Ах-ах, ах-ах-ах, ото мені є бал!
КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ:
Ах-ах, ах-ах-ах, вітаю вас, вітаю вас!
Ах-ах, ах-ах-ах, кланяюся, кланяюсь!
Заходить Шарм у мисливському костюмі, веде Альбертинку в плащі, а також Злодійчука на повідці, який підстрибує і нюшить; Шарм обвішаний кількома коробками з дамськими туалетами.
КНЯЗЬ (до Лакеїв):
Гей там, вікна!
Осінь, гей, осінь!
КНЯГИНЯ: Пготяги жахливі!
КНЯЗЬ: Це, слово честі, Шагм.
ШАРМ: Неважко здогадатися. Як ви тут, мамо? Як ви тут, батьку? Багато гостей?
КНЯГИНЯ: Багато на висоті. Як ся маєш, Шагме, здається, ти знову пгоггався по саме нікуди, але скажи мені,
