Трагедії - Евріпід
Мої угіддя; йменням твоїм названі [194]
Вони віднині будуть, поки житимеш,
А вже коли поринеш в млу Аїдову, -
1340] І вівтарі, й подоби тобі з каменю
Афіняни воздвигнуть, шануватимуть.
І вславляться, бо славен той між еллінів,
Хто допоміг у скруті благородному.
І я за порятунок борг сплачу тобі
Своєю. - ти ж без друзів нині - дружбою.
А втім, богів обранець не лишається
Без друзів: божество йому сприятиме.
ГЕРАКЛ
Слова, та й тільки... Не зарадять лихові.
Щодо богів - я певен, що ні в шлюб вони
1350] Не входили злочинний, ні кайдани їм
Не сковували рухів, ні велителем
Ніхто в них не доводивсь один одному,
Таж бог не потребує (але справжній бог!)
Нікого: все це - небилиці, вигадки.
Й тому ще, хоч у горі, я не зважився
Піти зі світу, - щоб слабким не видатись.
Бо хто із смертних не спромігся встояти
Під натиском нещастя, - і в двобої той
Відступить, легкодухий, перед ворогом.
1360] Хай смерть сама приходить. Я ж іти готов
У край твій. Меж немає моїй вдячності.
Усе на себе брав я. Не було труда,
Якого б я уникнув, і з очей моїх
Сльозинка не скрапнула, ба, й не вірилось,
Що так ось нині, мов дитя, ридатиму.
Коритись долі хоч-не-хоч доводиться...
Та годі! Бачиш, батьку, на вигнання йду,
Дітей своїх убивця. Мусиш сам тепер
Тіла омити слізьми й зодягнути їх
1370] (Мені закон боронить); хай при матері
Лежать, в її обіймах, це ж сім'я моя,
Спільнота безталанна; її сам же звів
Із світу мимоволі... Схоронивши їх,
Живи у цьому місті. Й хоч нелегко це -
Кріпись, щоб міг зі мною мій тягар нести.
(Наближається до трупів дітей і Мегари).
О, діти! Хто зродив вас, той убив, на жаль!
І що ж то вам за користь з перемог моїх,
Що я з таким зусиллям здобував для вас
Як посаг - чесне ймення, славу батьківську?
1380] Й тебе, жоно, убив я... От і дяка вся
За ложе, що так вірно зберігала ти
Впродовж років, терпляче дім пильнуючи.
О горе вам! О горе!.. Горе й вбивцеві [195]
Нещасному!.. Од діток, од жони мене
Зла доля відриває. Втіхо болісна
Останнього цілунку!.. Зброє зрадницька!
Чи брати лук, чи кинуть, щоб, торкаючись
Раз по раз мого боку, не нагадував:
«Це я, твій спільник, що жону й дітей твоїх
1390] Життя позбавив». То хіба ж носитиму
Його при боці? Нащо? Та чи з тим я йшов
На подвиги преславні, щоб, одкинувши
Свій лук, ганебно впасти в битві з ворогом?
Ну, ні! Хай серцю важко - лук носитиму.
Одне прошу, Тесею: супроводь мене
До Аргосу - доставить мушу пса туди, -
Бо сам із горя знов якусь біду вчиню.
О земле Кадма! О громадо Фів усіх!
Остригшись, разом плачте, йдіть на похорон
1400] Дітей, і скільки є вас - водночас тужіть
За мертвими й за мною: всі ми згинули,
На всіх звернула Гера свою лють жахну.
(Знову сідає на камінь).
ТЕСЕЙ
Ставай же, нешасливче! Сліз доволі вже!
ГЕРАКЛ
Звестися годі: мов заціпенів увесь.
ТЕСЕЙ
Біда й могутніх, бачу, у дугу зігне.
ГЕРАКЛ
Забути б горе, ставши цим от каменем!..
ТЕСЕЙ
Ну годі, годі! Дай-но руку другові.
ГЕРАКЛ
Гляди, щоб кров'ю не сплямив ти одягу.
ТЕСЕЙ
Об одяг мій їх можеш навіть витерти.
ГЕРАКЛ
1410] Дітей не маю. Ти мені за сина став.
ТЕСЕЙ
Візьмись за мою шию, поведу тебе.
ГЕРАКЛ
Ось пара друзів, та один - знедолений.
Такого друга, батьку, мати б кожному! [196]
АМФІТРІОН
Блаженна та країна, де родивсь такий.
ГЕРАКЛ
Стривай, Тесею! На дітей ще глянуть дай.
ТЕСЕЙ
Гадаєш, біль одляже, як оглянешся?
ГЕРАКЛ
Якби-то!.. Батька-старця пригорну ще раз.
АМФІТРІОН
І я б хотів припасти до грудей твоїх.
(Обнімаються).
ТЕСЕЙ
Хіба забув ти, друже, всі труди свої?
ГЕРАКЛ
1420] Але ж із цим, останнім, не зрівняти їх.
ТЕСЕЙ
До жінки, хоч при людях, не вподібнюйся.
ГЕРАКЛ
Слабким мене вважаєш? І колись вважав?
ТЕСЕЙ
Ніколи. Якби й нині ти колишнім був!
ГЕРАКЛ
А ти яким був у краю безсонячнім?
ТЕСЕЙ
Там геть був занепав я, нікудишнім став.
ГЕРАКЛ
Мені ж ось дорікаєш слабодухістю...
ТЕСЕЙ
Йдемо!
ГЕРАКЛ
Прощай, мій батьку!
АМФІТРІОН
Сину, й ти прощай!
ГЕРАКЛ
Похорони цих діток. [197]
АМФІТРІОН
Хто ж мене ось-ось?..
ГЕРАКЛ
Твій син.
АМФІТРІОН
Коли ж ти прийдеш?
ГЕРАКЛ
Як оплачеш їх.
АМФІТРІОН
1430] А далі?
ГЕРАКЛ
До Афін я заберу тебе.
Отож - хоч як це важко - схорони дітей.
А я, зганьбивши дім свій, за Тесеєм вслід,
Мов корабель без весел, шлях верстатиму.
Хто звик могутність і багатство ставити
Над побратима-друга - помиляється.
ХОР
У зажурі відходимо, сльози ллємо,
Незрівнянного втративши друга.
ПРИМІТКИ
1-4 Зевс, за переказом, закохавшись в Алкмену, навідувався до неї в образі її чоловіка Амфітріона; від Зевса й народила вона Геракла, який мав, отже, двох батьків: божественного й земного.
[439]
5. Земнородних плем'я... - Йдеться про спартів («посіяних»): міфічний родоначальник фіванців Кадм, убивши дракона, що пильнував джерело на місці майбутніх Фів, посіяв там його зуби; войовничі мужі, що виросли з посіву, звернули зброю один проти одного. П'ятеро з тих, котрі не загинули, стали засновниками п'ятьох знатних родів; серед них - Ехіон, батько Пентея. Від спартів походив і Фіванський володар Креонт, син Менекея, батько Мегари.
16. В краю кіклопів... - Первісно містом кіклопів - міфічних велетнів -вважались Мікени; потім, коли Мікени були зруйновані Аргосом, саме це місто стали пов'язувати з легендою про кіклопів.
17. Електріон - тірінфський герой, батько Алкмени: його випадково вбив Амфітріон, аза що мусив піти на вигнання. Після цього над Аргосом запанував Еврістей, якому велінням Гери служив Геракл.
23. Тенар - південний виступ Пелопоннесу, де, за переказом, в одній із печер був вхід у підземне царство.
24. ...пса тритілого... - тобто Кербера (Цербера), що сторожив вхід до царства померлих.
27-34. Фіванський володар Лік та його дружина Дірка (Діркея) переслідували свою небогу Антіону, що була матір'ю двох божественних братів-близнюків Зета й Амфіона. Змужнівши, брати вбили Ліка, а Дірку прив'язали до рогів дикого бика; потім її тіло кинули у річку, що дістала назву Дірка. Цій темі присвячена відома мармурова скульптура (т. зв. «Фарнезький бик»), що зберігається в Неаполі.
50. Мінійці - беотійське плем'я з головним містом Орхоменом. Покоривши мінійців,
