Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото
— Убивця! — скрикнула Світлана так, що луна прокотилась під склепінням підземелля.
Якась невідома сила швиргонула зетага, він ударився об власну руку, що стирчала зі стіни й… розсипався на шматки! Вібрація. Простий струс повітря — й усе.
Світлана пролежала на краю колодязя доти, доки під струменем холодного повітря не оніміла ліва половина тіла. Потім все-таки зважилася відкотитися вбік і сісти.
Тиша. Мертва тиша панувала в підземеллі. Біля стіни валялися жалюгідні останки того, хто більше не зможе встати на її шляху. Свєтка заплющила очі й обхопила голову руками. Все тіло нестерпно нило, здавалося, розривалася від болю кожна клітинка. Йти вперед більше нема чого. Назад?.. Несила шукати дорогу. Залишається тільки…
— Свєтко!
Стіна звалилася, ховаючи під собою останки зетага, і в прорізі, що утворився, виник Тайфун. Світлана хотіла підхопитися, але тільки слабо поворухнула рукою й простогнала: «Таю».
Що б вони без мене робили, не уявляю! У цій серії добряга Орві вирішив повторити старий трюк: хто не йде за провідником, того з’їсть бяка. Бяка виглядала так гидотно, до того ж, випромінювала якусь гидоту. Зетаги скопитились одразу, повитрачали силоньку на попередніх убивствах, а Тайфун нічого. Я підкинув йому ще крапелинку енергії, він ожив, перевтілився в хмару із Дзяндзо й почав із цією бякою розбиратися. Виявилося, він схожу зустрічав аж на кордоні свого сектора в другому патрульному рейсі. Стара знайома. Молодець Орві, кошмарів насадив, щоб нікому не кривдно було: і земних, й інопланетних. Правда, це не він саджав, а Система його Дому, але однаково непогано. Спочатку порилася у свідомості провідника, потім у свідомості супровідного, нашкрябала того, іншого і втілила. Так, а чому для зетагів нічого не знайшла? Утім, їм забагато честі буде! Після того як реальність була ретельно перекручена, Будинок вирішив зрівняти сили шукачів. Кожному поставив відповідні умови, частину енергії відітнув із самого початку, решту вилучав дорогою. Зетаги дарма узялися так завзято усувати конкурентів — кожен украв у них по шматочку сили. Взагалі ж гра велася тільки між ними й Тайфуном, інше — бій з тінями Орві. (Я підозрюю, що мало місце створення біологічних конструкцій, які адекватно реагують на умови перекрученої реальності. Причому конструкцій, що не мають ультунового компонента у своїй структурі, на відміну від тих, що зустрілися нам у підземеллі. «Люди» Степена не зникали відразу після «смерті», а продовжували ще якийсь час зберігати стійкість вигляду.) Тайфун теж почав втрачати силу, але зетаги надовго вивели його з гри, законсервували практично, чим собі ж і нашкодили. Після того як я вивів його зі стану хисткої рівноваги, розвиток пішов у зворотньому напрямку: птерод знову став птеродом.
Ух, який я розумник! Завжди корисно себе похвалити, якщо у справі.
Решта було пусте. Тайфун розніс стіну й вломився в тупик, головний зетаг на той час вичерпав запас енергії до кінця й розсипався, Свєтка відбулася легким переляком. Шлях до Могутності звільнився.
Але тут трапилася затримка. Точніше, істерика. Невелика. Із провідником. У будь якій справі бувають накладки. Свєтка знову ледь не задушила Тайфуна в обіймах, а він, у порядку самозахисту, повернувся до птеродського вигляду. Зі щупальцями. Свєтка знепритомніла. Слабенькі нерви у дитяти!
По тому як я півгодини вдавав із себе опахало, Свєтка, замість подяки, поривалася втопитися в колодязі. Дивачка! Там же води немає, він просто так створений, для антуражу. Тайфун її відмовив. Я трошки заштопав їй плече й зупинив застуду, дівчисько заспокоїлось, перестало гарячкувати й згадало про Могутність. Давайте, каже, звідси вибиратися, до бісової мами. Не знаю, з чого вона взяла, що Могутність зберігається у вищезгаданої істоти?
Тайфун хотів іти у зворотньому напрямку, але я вчасно його зупинив. Нема рації повертатися, якщо пройдено вже так багато.
— Коли провідник захотів запертися в цей куток, виходить, він наблизить нас до Могутності, тобто до виходу, — оголосив я.
Тайфун вирішив згадати давнину, втілився в якогось буравчатого пітона, і продірявив стелю. Я, як завжди, виявився правий: саме ця галерея перебувала зовсім недалеко від поверхні. Вилізли самі й витягли Свєтку. А вилізти ж де? Біля бісової мами? Нічого подібного! Біля ставка, де постамент від богині залишився! Це ж за два кроки від Будинку! Сміх та й годі!
Розділ 19— Ти не втомився? —
