Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото
— Ні. Ти ж знаєш, я знову птерод. Хочеш, полечу?
— Не хочу, — нагадування про неземну сутність чомусь засмутило Свєтку. — Що ми тепер робитимемо?
Тайфун продирався крізь зарості убік центральної алеї, маневруючи, щоб уберегти свою ношу від колючок, і тому відповів не відразу:
— Будемо шукати…
— Могутність?
— Перехід.
— А Могутність?
— Та нащо вона тобі здалася?
— Мені?! Це тобі вона здалася! Затягнув мене невідомо куди, у провідники засунув!.. Я думала, ти патрульний, бандитів космічних ловиш, а ти сам авантюрист! Відпусти мене зараз же! — Світлана випручалася з Тайфунових рук, шльопнулася в кущ із колючками й розсердилася ще більше: — Теж мені, шукач Могутності… рожевий!..
— Феофіть! — коротко відповів Тайфун і покрокував далі, трощачи зарості на шляху.
Кіт пробирався десь окремо, тому Світлана раптом опинилася одна в темряві й одразу ж розгубилася. Шаруділо звідусіль. Дерева тужливо скрипіли, у ставку хтось голосно булькав, дув пронизливий вітер. Але головне, хтось явно зачаївся праворуч у кущах. Ні… ліворуч. Усе-таки праворуч. Зараз вискочить…
— Таю! — несамовито заволала Світлана. Птерод, який безшумно виник за спиною, перелякав її до дрижаків. — Я-я, зда-а-ється шпичака з-загнала, — повідомила Світлана сумним голосом і додала зовсім жалібно: — Ти не кидай мене тут одну, будь ласка…
Тайфун мовчки підняв її на руки й знову поніс крізь ніч. Притихла Світлана, пригорнувшись до грудей «невловимого Юма», слухала, як стукає під бинтами його серце й відчувала, як ниє власне. Біля самого порога птерод ледве не спіткнувся об розбиту богиню, загилив мармурові друзки в кущі й відчинив двері.
Гаряче палав вогонь у каміні, на столі стояла запалена лампа і сидів кіт.
— Ласкаво просимо в Будинок Орві! — сказав кіт. — Будьте добрі отримати Могутність.
— Іди геть! — птерод скинув його зі столу, посадив Світлану в одне крісло, сам гупнувся в друге й з насолодою витягнув ноги до каміна.
У холі панував ідеальний порядок, усе перебувало на своїх місцях й, здається, виглядало набагато новіше. У глибині душі Світлана побоювалася знайти тут Клодта… Однак ніщо не нагадувало про минулі події, немов нічого не було.
— Я серйозно! — ображено сказав кіт з-під крісла.
— І я серйозно.
— Таю! — Світлана здивовано розплющила очі. — Але, якщо не за Могутністю, то навіщо ти прийшов до нас знову?!
— Феофіть! Я вже пояснював.
— Коли?
«Невловимий Юм» важко зітхнув, навіщось витер чоло і з тугою подивився на Світлану:
— Одразу ж. Після прибуття сюди. Зетаги якимось чином пронюхали, що ти можеш бути провідником, я хотів їх випередити й тимчасово з Землі евакуювати. Браслет Орві діє тільки в межах закритого сектора. Але я не встиг: вони наступали мені на п’яти. А потім уже попри власне бажання довелося вступати у гру, не було іншого виходу.
— Так ти?..
— Він примчав тебе рятувати, — підтвердив кіт, витикаючись з-під крісла. — То Могутність братимете? Я код знаю!
У Світлани чомусь запалали щоки, їй раптом стало дуже соромно:
— Таю, я думала…
— Вона думала, що ти негідник, — повідомив кіт, про всяк випадок знову ховаючись під кріслом, — але однаково закохалася!
— Зараз схопиш! — пообіцяв Тайфун. — Надто балакучим став.
Свєтка сховала обличчя в долонях, а Васько заповз глибше в тінь і звідти заявив голосно:
— А ще я знаю, чому Тайфун примчав одразу!..
— Приб’ю! — підвищив голос птерод.
— Бо боявся, що зетаги вийшли на Свєтчин слід через його перший приліт, по-перше, а по-друге!..
Тайфун перевтілився в десятилапа з утиканим шипами хвостом, але Васько кулею злетів на оленячу голову й згори закінчив промову:
— Могутність братимете?!
Десятилап гаркнув так, що у вікні повилітали стекла, зі щілин посипалася потерть, а один з портретів узагалі впав на підлогу.
— І цей ненормальний птерод — мій родич! — крикнув кіт, якимось дивом опинившись на стелі. — Адже злощасна Могутність, якою Орві рятував народ птеродів, це ніщо інше як праультуна — речовина диявольської сили. Орві всього-на-всього зделявував її так, щоб у кожному птероді стала циркулювати крапелька праультуни. Але крапелька, у той час як я є чистокровним уль…
Влучним ударом хвоста десятилап відправив Васька за вікно, але кіт відразу просунув мордочку у двері.
— Я ще не сказав найцікавішого! Птерод не знає, хто навів зетагів на Свєтчин слід!
Десятилап втілився спершу в рожевого восьминога, потім у Чахлика Невмирущого, і тільки на
