Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

Спотикаючись, він рушив тунелем, що вів до терміналу. Оскільки Тара вважалася своєрідною туристичною Меккою, цю станцію обладнали відповідно: тут була щонайсучасніша почекальня. З однієї тільки Гавані сюди прибувало по шість шатлів на тиждень. Звісно, що не на викидах магми. Туристи, які платять великі гроші, не люблять, щоб їх трясло та підкидало, і ладні зносити подібну стусанину тільки в одному-єдиному випадку — під час нелегальних проривів до Діснейленду.

Чарівний пагорб був напхом напханий різноплемінним натовпом — усі вони поверталися зі Свята Повні й нарікали на затримку рейсів додому. Спрайтиня-касирка ховалась за своїм столом, бо її узяли в облогу розлючені гремліни.

— Я ж ні в чому не винна! — пищала, виправдовуючись, касирка. — І не треба мене чарувати! Он іде ельф, який за все це відповідає, до нього і звертайтесь.

І тремким зеленим пальцем показала на командувача, що саме наближався. Розлючені гремліни обернулися були до Корча, але, вздрівши на його стегні трицівкового бластера, визнали за краще відвернутися, мовби нікого й не бачили.

Корч схопив зі столу мікрофон, витягши його на всю довжину дроту.

— А зараз вислухайте мене! — гаркнув він, і його рипучий голос залунав по всіх куточках вокзалу. — Я командувач Корч із Корпусу. На поверхні виникла надзвичайна ситуація, і я був би вдячний усім цивільним особам за розуміння й співпрацю. По-перше, я хотів би, щоб ви всі перестали дзяволіти, а то я не чую власних думок!

Тут Корч зробив паузу, щоб переконатися, чи його перше побажання сприйнято з належною повагою. Ага, сприйнято.

— По-друге: я хотів би, щоб ви всі, у тім числі й оті писклята, посідали чемно на лавках і сиділи, поки я вийду звідси. А тоді можете скільки завгодно перекривляти мене. Чи робити, що цивільним до вподоби.

Ніхто й ніколи не зміг би закинути Корчеві надмірну чемність. Хай би тільки посмів!

— І, по-третє, хай підійде сюди той, хто тут за все відповідає. Негайно!

Корч жбурнув мікрофон на стіл. Від пронизливого вереску в гучномовцях у всіх, хто перебував у залі, мало не полопалися барабанні перетинки. Зате протягом якоїсь частки секунди з’явився захеканий ельфо-гоблінський гібрид — мов з-під землі виріс біля командувачевого ліктя.

— Чим ми можемо допомогти, командувачу?

Корч кивнув головою, запихаючи в дірку під носом товсту сигару.

— Прокладіть мені тунель крізь це стовпище, щоб я перейшов залу! — процідив крізь щілину, в ротовому отворі. — І жодних мені митниць, жодних іміграційних служб. А як еюди прибудуть мої хлопці, відразу починайте скидати юрбу вниз.

Директор станції «Тара» ледве не вдавився клубком у горлі.

— Як, усіх до одного?

— Так. Включно з персоналом станції. І заберіть усе, що зможете піднести. Повна евакуація. — Командувач помовчав, люто втупившись у бузкові очі директора. — І це не навчальна тривога.

— Ви хочете сказати…

— Так, — підтвердив невисловлене Корч на ходу, вже спускаючись пологою площиною. — Багноїди вдалися відносно нас до відверто ворожих дій. Ніхто не знає, до чого це призведе.

Ельфогоблін задумано дивився вслід Корчеві, аж поки той зник у хмарі сигарного диму. Відверто ворожі дії? Це могло означати і війну. Він набрав на мобільному телефоні номер свого бухгалтера.

— Луб? Ага, це я. Я хочу, щоб ти продав усі мої акції поверхневого сполучення. Так, усі. Маю підозру, що їх вартість от-от різко впаде.

Капітан Холлі Куць мала таке відчуття, ніби якась гігантська п’явка висмоктує її мозок через вуха. Силкувалася збагнути, що ж могло викликати цей жахливий біль, але розум ніяк не міг догукатися пам’яті. Просто лежати й дихати — оце чи не все, на що вона була здатна.

Пора спробувати вимовити хоч якесь слово. Щось коротке й просте. Наприклад, «допоможіть». Холлі уривчасто вдихнула і відкрила рота.

— Помоміть! — насилу вимовили її неслухняні губи.

Нікуди не годиться. Навіть п’яний гном висловлюється зрозуміліше.

І що ж це з нею відбувається? Чому вона лежить на спині, а сил у неї не більше, ніж у перетлілого корінчика? Що могло спричинити таку немічність? Холлі зосередилась, намагаючись обманути вогнище засліпливого болю.

Троль? Це він її потрощив? Невже троль так покалічив її в тому ресторані? Ніби й правдоподібне пояснення. Але ж ні. В голові замрів якийсь спогад про древній край. Ага, там мав відбутися її Ритуал… І щось так муляє в кісточку…

— Привіт!

Голос. Але не її власний. І навіть не ельф’ячий.

— То ви прокинулись?

Котрась із європейських мов. Латина. Ні, це англійська. То що, вона опинилася в Англії?

— А я вже думала, дротик вас убив. У прибульців нутрощі не такі, як у нас. Я надивилася про це по телику.

Нісенітниця якась. Прибульці, нутрощі? Що воно меле, це створіння?

— А ви міцненька на вигляд. Наче Мучачо Марія — знаєте, це карлиця-борець із Мексики.

Холлі застогнала. Щось геть незрозуміле. Чи це підводить її хист до мов? Пора б уже з’ясувати, що воно за божевілля чіпляється тут до неї. Зібравши докупи всю свою волю, Холлі насилу розплющила одне око. Й відразу ж його заплющила. Тому що згори на неї дивилася велетенська муха-альбінос.

— Не лякайтесь, — промовила муха. — Це ж окуляри від сонця.

Цього разу Холлі розплющила обидва ока одночасно. Створіння постукало пальцем по сріблястому оку. Ні, то не око. То скельце. Створіння носило дзеркальні сонцезахисні окуляри. Такі самі окуляри, що й ті двоє носили… Навальною хвилею наринули спогади, враз заповнивши зяйливий провал у її пам’яті. От ніби клацнув кодовий замок, і відчинилися дверцята. Так: вона була вирушила, щоб виконати Ритуал, а двоє людей її викрали. Двоє людей, що напрочуд