Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

— Термінове завдання, — прогарчав Корч на обурені протести представниці туристичної агенції. — І, до того ж, за моїм наказом скасовуються всі звичайні рейси на поверхню, поки не минеться нинішня криза.

— І коли ж вона минеться? — верескнула розлючена гномиця, вимахуючи блокнотом, от ніби збиралася написати скаргу.

Корч виплюнув недокурок сигари й розчавив його каблуком. Той жест був такий промовистий, що далі нікуди.

— Мадам! — гаркнув командувач. — Шахти відкриємо тоді, коли я переконаюся, що це можна зробити. А зараз, якщо ви з вашою ядучою уніформою не заберетеся з моїх очей, я відберу у вас ліцензію туроператора й накажу кинути вас у камеру за вчинення перепон виконанню офіцером спецкорпусу бойового завдання!

Бідолашна представниця турагенції враз зів'яла й зашилася в чергу своїх туристів, проклинаючи свій костюм за те, що виявився таким надто блискучим та рожевим.

О’Гир уже чекав на командувача біля капсули. Попри всю серйозність моменту, він не втерпів і знущально заіржав, позираючи на Корчів животик, що й під щільним комбінезоном усе ж таки досить помітно колихався.

— Командувачу! А ви певні, що ви один? Є ж правило: одна капсула — один пасажир!

— Ти про що це? — вишкірився Корч. — Я тільки один…

І тут він перехопив кентаврів промовистий погляд, що вперся в його живіт.

— Ах, он воно що. Ха-ха. Дуже кумедно. Але облиш веселощі, О’Гиряко. Знаєш, навіть моєму терпцю є край.

Марна погроза! І кентавр, і командувач добре це знали. О’Гир не лише вибудував з нічого всю їхню систему підземних комунікацій, а ще й краще за всіх умів передбачати викиди магми. Коли б не він, людська техніка завиграшки наздогнала б (і перегнала), хитромудрощі Чарівного Народу.

Корч вліз у капсулу й прив’язався реміняччям. Звісно, командувачеві елітних підрозділів не підсунули якогось там вікового розтрісканого та латаного-перелатаного корита, а подали найкраще з ельфійської технології. Це ж була просто лялечка — щойно зі складального конвеєра. Така вже срібляста, осяйна, з новаторськими зазубленими хвостовими стабілізаторами, які, здогадно, мали автоматично пристосовуватися до мінливостей магматичних потоків. Теж винахід О’Гира, само собою зрозуміло. Вже протягом доброго сторіччя він у своїх дизайнах капсул схилявся до футуристичного стилю — щоб чимбільше було неону та всякої гуми. Щоправда, останнім часом кентаврові стало дедалі більше смакувати ретро: лискучі— блискучі поверхні замінювалися панелями «під горіх» та шкіряними оббивками. Корчеві такий декор у стилі ретро чомусь припав до смаку.

Вхопившись за важелі управління, командувач раптом усвідомив, як давно він уже не літав по шахтах на потоках магми. О’Гир завважив Корчеве збентеження.

— Не турбуйтеся, шефе, — заспокоїв кентавр — цього разу щиро, без глузування. — Це все одно, що кататися на однорогові. Раз навчившись, уже не розучишся.

На відповідь Корч щось непевно буркнув.

— Та виводь уже цю колясу на дорогу! — нарешті промимрив він. — Поки я не передумав.

О’Гир зачинив дверцята капсули, й ущільнювальне кільце засичало, надійно загерметизувавши вхід. Кентавр бачив крізь кварцеве скло, як Корчеве обличчя набуло зеленкуватого відтінку. Тепер командувач не виглядав таким уже страшним. Швидше навпаки.

Артемісові довелося у польових умовах проробляти вельми складну операцію над ельфійським пеленгатором. Це ж просто подвиг: переробити такий прилад, не зруйнувавши при цьому його тонкого механізму. Застосована в тому пристрої технологія була просто незбагненна. Одне слово, Артеміс почувався мовби хірургом, що мусить робити операцію на серці за допомогою ковальського молота.

Навіть відкрити оту трикляту штуковину — це вже проблема. Голівки мініатюрних гвинтиків не піддавалися ні пласким, ні хрестоподібним викруткам. Навіть з-поміж чималого Артемісового набору торцевих ключів не знайшлося такого, котрий би підійшов до тих украй тонесеньких пазів. «Міркуй з позицій майбутнього! — звелів собі Артеміс. — Дивися з погляду найпередовіших технологій!»

І через кілька секунд мовчазного розмірковування йому сяйнуло. Магнітні гвинтики! Це ж так очевидно. Але як створити обертове магнітне поле на задньому сидінні автомобіля? Неможливо. Тільки й лишалося: спробувати відкручувати гвинтики вручну за допомогою звичайного магнітика.

Артеміс виколупав невеличкого магнітика з кишеньки в коробці з інструментами і приклав до мініатюрних гвинтиків — спочатку одним полюсом, тоді другим. Негативний полюс трохи розворушив їх. Цього Артемісові цілком вистачило, щоб ухопити головки тонкими щипчиками, і незабаром панель пеленгатора пощастило зняти.

Мініатюрна проводка. І жодних тобі слідів паяння. Певне, Чарівний Народ використовує якийсь інший тип зв’язувального матеріалу. Мав би Артеміс час, то, можливо, й зміг би розгадати принцип дії приладу, але обставини вимагали негайно вдатися до якоїсь імпровізації. Доведеться поставити на неуважливість супротивника. І якщо підземне плем’я хоч у чомусь подібне до людей, то воно побачить тільки те, що хоче побачити.

Артеміс підніс зняту горішню панельку до лампочки, що горіла в салоні. Досить прозора, підійде. Трохи розпливчасте, але загалом досить виразне зображення. Тоді юний умілець повернувся до розкритого пеленгатора, обережно відвів убік жмут тонюсіньких блискотливих провідків і вставив на звільнене місце мініатюрну відеокамеру. Краплею силікону приклеїв мікрофончик завбільшки з горошинку. Грубо склепано, але надійно. Є сподівання, що все це спрацює.

Без відповідних інструментів магнітні гвинтики ніяк не хотіли повертатися на місце, тож Артемісові довелося поприклеювати і їх. Неохайно, але зійде, та й навряд чи пеленгатор розглядатимуть дуже пильно. А якщо все ж таки пильно? Ну, тоді він, Артеміс, просто втратить ту перевагу, на яку й так не дуже розраховував.

Лаккей вимкнув фари далекого світла — вони вже опинилися в межах міста.

— Артемісе, незабаром будуть доки, — кинув слуга через плече. — Десь тут має бути митниця, вона ж і пункт акцизних і всяких зборів.

Артеміс кивнув головою. Що правда, то правда. Порт — це ж справжня артерія кипучої нелегальної діяльності. Понад п’ятдесят відсотків контрабанди потрапляє до країни через цей невеликий, завдовжки з півмилі, відтинок узбережжя.

— Ну то, Лаккею, готуйся здійснити маневр на відвернення уваги. Мені треба дві хвилини, не більше.

Слуга задумано кивнув головою:

— Як завжди?