Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер
— Я не потерплю тут цих ваших смердючих сигар, командувачу! — скандально заіржав він, щойно Корч переступив поріг оперативного центру. — Комп’ютери абсолютно не зносять диму!
Корч насупився, маючи недобру підозру, що О’Гир усе це просто вигадує. І все ж таки командувач зовсім не хотів, щоб комп’ютери вийшли з ладу саме в момент бойової тривоги, тому й загасив сигару в кавовій чашці якогось гремліна, що саме проходив мимо.
— Ну ж бо, О’Гиряко, що за так звану «бойову тривогу» ти тут підняв? Сподіваюсь, цього разу ти маєш переконливі підстави?
Кентавр мав схильність через кожну абищицю впадати в істерику. Якось він був проголосив бойову тривогу другого ступеня тільки через те, що зненацька відімкнулися його «скопи», розташовані на людських супутниках.
— Маю, і то щонайпереконливіші, — запевнив О’Гир. — Чи краще сказати: «щонайгірші»? Еге ж, дуже погані справи.
Корч відчув, як вулканічно закипає в шйунку його рідна виразка.
— Що скоїлось?
О’Гир вивів на екран передаване з Євросупутни— ка зображення Ірландії.
— Ми втратили контакт із капітаном Куць.
— Ох, і чом це мене не дивує? — простогнав Корч, затуляючи обличчя долонями.
— Ми стежили за нею всю дорогу, аж за Альпи.
— За Альпи? Вона летіла понад землею?
О’Гир кивнув головою:
— Авжеж, знаю, це проти правил. Але всі так роблять.
Командувач хоч-не-хоч погодився. Бо й хто б вистояв перед спокусою помилуватися альпійськими краєвидами? Та й сам він, ще як був новобранцем, дістав догану за достеменно таке самісіньке пору— шенНя.
— Гаразд. Катай далі. Коли ж саме ми її втратили?
О’Гир відкрив на екрані віконце, куди вивів запис із відеокамери.
— Це зображення з міні-камери, встановленої в Холліному шоломі. Ось ми над паризьким Діснейлендом…
Кентавр натис на кнопку швидкого перемотування.
— Ну тут дельфіни, ля-ля-ля… Узбережжя Ірландії. Поки що все спокійно. Гляньте, увімкнувся її пеленгатор. Капітан Куць розшукує активні виходи чарівної сили. Ділянка номер п’ятдесят сім засвітилася червоним, тож Холлі туди й попрямувала.
— А чом не до Тари?
— До Тари? — форкнув О’Гир. — У таку повню, як сьогодні, туди, до Ліа Фаїл, зберуться всі хіпуваті чарівні істоти. Пісні, танці, музики і все таке. Уявляєте, скільки там буде захисних полів? Виглядатиме, немовби вся місцевість ураз опинилася під водою.
— Гаразд, я розумію, — процідив крізь зціплені зуби Корч. — Продовжуй, та не розтягуй!
— Добре. Тільки не зав’язуйте вузлом вух. — О’Гир прокрутив ще кілька хвилин записів. — Ага, ось тут найцікавіше. Плавна, гарна посадка. Холлі чіпляє крила на гілку. Скидає шолом…
— Знову порушення правил! — не втерпів Корч. — Поліціянти Корпусу не повинні скидати….
— Поліціянти Корпусу ні в якому разі не повинні скидати шолом на землі, за винятком тих випадків, коли шолом несправний, — договорив за нього О’Гир. — Так, командувачу, всі ми знаємо, що велить статут. Але невже ви почнете запевняти мене, що ніколи не спокушалися ковточком свіжого повітря після кількох годин польоту в небі?
— Не почну, — запевнив Корч. — Але хто ти, власне, такий, що все заступаєшся за неї? Її хрещена мама-фея? Переходь до найголовнішого!
Прикрившись долонею, О’Гир усміхнувся. Він завжди тішився можливістю побавитися Корчевим кров’яним тиском. Крім кентавра, більш ніхто не зважувався на таке. А все тому, що будь-кого іншого можна замінити. О’Гир же — незамінний. Він вибудував усю цю систему з нуля, і коли б хтось інший спробував хоча б увімкнути її без нього, О’Гира, то прихований вірус ураз зруйнував би систему, й вона звалилася б їм на їхні гостроверхі вуха, і все б тоді пропало.
— Ось вам і найголовніше. Подивіться. Несподівано Холлі випускає шолома з рук. Мабуть, він падає об’єктивом униз, бо картинка зникає. Але звук усе ще лишається, тож я зроблю голосніше.
О’Гир підсилив звуковий сигнал, відфільтрувавши фонові шуми.
— Якість звуку не дуже… Бо мікрофон у відеокамері, а вона ж зарилася носом у землю.
— Гарненький пугач, — промовив чийсь голос. Достеменно людський! І низький. А низький голос свідчить зазвичай про великі розміри його власника.
Корч запитливо звів брови вгору:
— Пугач?
— Так на жаргоні називають пістолет.
— Он воно що… — І тут нарешті до нього дійшла важливість цього простого твердження. — Вона вихопила зброю!
— Стривайте лишень. Далі буде гірше.
— Схоже, що здатися без опору ви не бажаєте? — запитав другий голос. Від самого його звучання командувача мов морозом продерло по спині. — Таки не бажаєте, — продовжив той самий голос.
— Це дуже погано, — насилу вимовив Корч, обличчя якого зробилося незвично блідим. — Страх як погано! Здається, капітан Куць потрапила в пастку. Ці двоє зарізяк піджидали її в засідці. Але як це стало можливо? Звідки вони довідались?
З мікрофона знову долинув Холлін голос, у ньому дзвенів метал — дівчина сміливо дивилася небезпеці в обличчя. Командувач зітхнув. Добре, хоч відомо, що вона жива. Одначе далі становище знов погіршилося: сторони обмінялися погрозами, і другий з тих двох багнощів несподівано виявив надзвичайну обізнаність із чарівними справами.
— Йому відомо про Ритуал!
— А зараз буде найгірше.
У Корча одвисла щелепа.
— Ще гірше?
Знову голос Холлі. Цього разу вже з гіпнотичними нотками.
— Ну, тепер вони у неї в руках! — зрадів Корч.
Але він помилився. Гіпнотичні чари ніяк не подіяли на загадкову парочку — бандюги тільки потішилися.
— Оце й усі відомості про Холлі, — мовив О’Гир. — Далі котрийсь із багноїдів поколупався в камері, після чого зображення та звук зникли.
Корч спробував розгладити глибокі зморшки на переніссі.
— І за що ж нам тут зачепитися? Ми не бачили нікого й навіть імен їхніх не знаємо. Як по правді, то
