Сестри-вампірки 1 - Надя Фендріх
Почувши дзвінок, Дака схопилася з кришки для унітаза, на яку від подиву сіла, заскочивши батьківську розмову, і обережно прочинила двері.
– Якобе! – сказала вона крізь утворену шпарину.
– Вітання! А Сільванія вдома? – запитав хлопець, зніяковіло чухаючи потилицю.
Дака шалено затрясла головою.
– Ні, їй терміново треба було піти, sorry.
Вона вже збиралася зачинити двері перед носом Якоба, як у передпокої, чарівно посміхаючись, з’явилася Сільванія.
– Привіт, Якобе. А я тут саме на тебе чекала, – сказала вона, кинувши лютий погляд у бік Даки, яка навіщось вчепилася за поділ її спідниці і якось дивно гримасувала.
– Почекай, Сільваніє, маю тобі… – намагалася зупинити сестру Дака.
– Потім поговоримо, – відрізала Сільванія. – У мене зараз урок англійської.
Із цими словами вона підштовхнула Якоба у вузький коридор. Побачивши безліч строкато оздоблених кришок для унітазів, хлопчик мимоволі зупинився.
– Це сучасне мистецтво, – заявила Сільванія, помітивши в очах Якоба здивування. – Моя мама – дизайнерка. Зараз от захопилася дизайном кришок для унітазів. До речі, сьогодні ввечері у неї персональна виставка у власній крамниці.
Усе це вона розповідала Якобу, поки піднімалася сходами. Сердито блиснувши очима вбік Даки, вона завела Якоба в їхню з сестрою кімнату і з силою грюкнула дверима.
Даку кинуло в холодний піт. Голос у Сільванії став нижчим і глибшим. Здавалося, ще трохи, і вона загарчить, мов тигр. Щось змінилося і в її погляді. Це був погляд пантери, яка чатує на свою здобич. Або вампіра, який відчув кров! Дака глитнула: простому смертному зустріч із таким вампіром нічого доброго не віщує! Тим більше, якщо вампір себе не контролює, а жертва сама йде до нього в руки. Дака почала гарячково міркувати, що робити. Батьків у цю історію вплутувати ніяк не можна. Потрібно діяти самотужки, причому rapedadi. Дака беззвучно піднялася сходами і зазирнула в замкову шпарину.
Сільванія сиділа на своєму ліжку, дивлячись на Якоба так, як зазвичай павук дивиться на муху, що випадково втрапила в його тенета. Якоб із цікавістю розглядав кімнату. Сільванія, як могла, завісила рушниками всі залізні ланцюги, на яких висіло Дакине ліжко, але впоратися з безладом на сестриній половині кімнати їй так і не вдалося. Утім, Якоб цього, здавалося, і не помітив.
– Прикольно! Це в Румунії? – запитав він, знявши зі стіни світлину, з якої посміхалися ікласті однокласники Даки і Сільванії.
Сільванія схопилася з ліжка. І як же їй не спало на думку заховати цю фотографію? Вона була впевнена, що прибрала з очей все, що могло викликати у гостя підозри.
– А? Це? Так це ми на Геловін бавилися!
– Воно й видно, – посміхнувся Якоб. Присівши поруч із Сільванією на ліжко, він дістав з торбини підручник з англійської мови.
Fumps! Від хвилювання у Даки спітніли долоні. Невідомо, скільки ще Сільванія зможе стримуватися. Вампір в ній може прокинутися будь-якої миті!
– Ну що ж, почнімо. – Якоб розгорнув підручник. – Му name is Jakob. I am 13 years old and my favorite meal is a garlic bread. What about you?3
Сільванія нашорошилась. Знову він про цей свій часниковий хліб! При згадці про часник до її горла підступила блювота.
– Garlic? – розгублено запитала вона.
– Garlic bread – це часниковий хліб, – терпляче пояснив їй Якоб.
Сільванія посміхнулася, але, згадавши, що встигла вкоротити тільки одне ікло, відразу ж закрила рот.
– Му name is Silvania. I am 12 years old and I love garlic bread too. I wish we had something to eat here right now,4 – промимрила вона. У животі зрадливо забуркотіло.
Якоб подивився на неї.
– Are you hungry?5
Сільванія заперечливо похитала головою, хоча всі думки у неї зараз були тільки про їжу. Але ж, звичайно, не про часниковий хліб, а про справжні делікатеси. Про кров’яний суп, про сирі свинячі шлунки… про свіжу теплу кров. Тут погляд Сільванії затримався на шиї Якоба – яка вона, виявляється, апетитна!
Сільванія глитнула. Її рот наповнився слиною.
– Okay, let’s do some grammar!6 – знизавши плечима, Якоб поліз у торбу за зошитом із граматики. Сільванія хижо подивилася на сонну артерію, що пульсувала у нього на шиї гарячою темно-червоною кров’ю. Чудовою кров’ю. Людською кров’ю! Вдихнути б її аромат…
Витягнувши зошит, Якоб знову випростався.
– Гм? – сказав він, помітивши дивний погляд Сільванії.
– Смакота! – пробурмотіла Сільванія. Її рот був досі відкритий. З іклів крапала слина.
– Що це у тебе з зубом? Він якийсь дивний, – запитав Якоб.
Сільванія у відповідь відразу ж прикрила рот долонею. У животі бурчало, але доводилося задовольнятися одним лише поглядом на шию Якоба. Він зробив вигляд, що не помічає її дивної поведінки.
– Lesson one: Putting words together7…
Очі Сільванії звужувалися, з рота текла слина. Не в силах більше стримувати себе, вона відкрила рот, різко присунулася до Якоба і потягнулася до його шиї.
Саме цього Дака й боялася. Час діяти. Увірвавшись у кімнату, вона схопила Якоба, відтягла його від Сільванії в коридор і зачинила двері ззовні.
– Допоможи мені! – сказала вона Якобу, намагаючись притулити до замкнених дверей комод.
Якоб був абсолютно спантеличений. Сільванія присунулась до нього якось занадто близько, і він вже став побоюватися, чи не хоче вона його поцілувати. Не те щоб він був проти такого розвитку подій, просто вважав, що це якось передчасно. До того ж перед уроком він добряче підживив душу часниковим хлібом, а жуйки з собою не взяв. У горлі в Якоба залоскотало, але потім у кімнату увірвалася Дака…
– Що відбувається? – запитав Якоб, розгублено допомагаючи їй притулити комод до дверей.
– Це взагалі нормально? – немов поранена левиця, ревіла за дверима Сільванія. – Випусти мене, огидна, мерзосвітна погань, інакше я задушу тебе!
Вона билася об двері, вивергаючи прокльони.
– Ого, невже це Сільванія? Я її просто не впізнаю, – здивувався Якоб.
– Це ти її просто не знаєш, – по-діловому заявила Дака, всім тілом навалившись на комод. У Сільванії прокинулася якась небачена сила, і Даці знадобилося багато зусиль, щоб утримувати двері.
– Schlotz zoppo! Що відбувається? – перед Якобом, ніби з-під землі, виріс Міхай. – Ух ти, хто це тут у нас? – побачивши Якоба, Міхай простягнув до нього руку, провів пальцем по подряпині на шиї і з насолодою його облизав. – Третя група крові, резус негативний. Рік народження – 1998-й. Хтось з’їв дуже багато часнику сьогодні за обідом, чи не так?
Якоб ніяково усміхнувся і кивнув. Сільванія била кулаками в двері, шиплячи і лаючись.
– Вибачте, мені, здається, вже час… До побачення!
Не псувати ж стосунки з батьками об’єкта обожнювання, ледве встигнувши познайомитися з ними…
– До побачення, гере Цепеш, – додав він і вислизнув з дому так швидко, наскільки це дозволяли правила хорошого тону.
Полювання на вампірів
