– Що ви маєте на увазі?
– Два місяці тому Ніну Пейтон зґвалтували.
Ця новина приголомшила Мура. Він подумав про чисті сторінки щоденника. Записи обірвалися вісім тижнів тому. Саме тоді життя Ніни Пейтон зупинилося.
– Є протокол про вчинення злочину? – запитав Цукер.
– Не тільки протокол, – сказала Ріццолі. – У нас є важливі зачіпки.
– Двоє зґвалтованих жінок? – здивувався Цукер. – Невже все так просто?
– Гадаєте, що ґвалтівник повертається, щоб убити їх?
– Можу стверджувати, що це точно не випадковість. Десять відсотків серійних ґвалтівників через якийсь час повертаються до своїх жертв. Це у них такий спосіб продовжити їхні муки. Ніби одержимість.
– Зґвалтування як прелюдія до вбивства. – Ріццолі пирхнула від огиди. – Просто чудово.
Раптом у Мура з’явилася ідея.
– Ви казали, що в нас є зачіпки. У неї взяли вагінальний мазок?
– Так. Очікуємо результатів тесту ДНК.
– Хто брав мазок? Вона зверталась до відділення швидкої допомоги? – Він майже не сумнівався, що зараз Ріццолі скаже: «Її оглядали в лікарні „Пілґрім“».
Та Ріццолі похитала головою.
– Ні. Вона ходила до жіночої клініки «Форест Гілз». Це тут, у кінці вулиці.
На стіні в приймальні жіночої клініки висіли кольорові плакати із зображенням статевих органів жінки під заголовком: «Жінка. Неймовірна краса». Хоча Мур погоджувався, що жіноче тіло справді було дивовижним творінням, споглядаючи ці детальні малюнки, він почувався брудним збоченцем. Він помітив, що кілька жінок у приймальні дивилися на нього, як газелі на хижака. І навіть те, що його супроводжувала Ріццолі, ніяк не міняло того, що тут він був небажаним і чужим.
Йому аж відлягло від серця, коли реєстратор нарешті сказала:
– Зараз вона вас прийме, детективи. Останній кабінет праворуч.
Ріццолі попрямувала коридором, минаючи плакати «Десять ознак того, що ваш партнер проявляє жорстокість» та «Як визначити, чи це зґвалтування?» З кожним кроком Мур відчував, як до нього, мов багно до черевиків, чіплялися нові чоловічі злодіяння. Ріццолі такого не відчувала. Тут вона була на своїй території. Території жінок. Вона постукала у двері з табличкою «Сара Дейлі, практикуюча медсестра».
– Проходьте.
Жінка, яка підвелася привітати їх, виглядала доволі молодою і стильною. Під білим халатом вона була в блакитних джинсах і чорній футболці, а хлопчача стрижка підкреслювала її темні грайливі очі й витончені вилиці. Але Мур ніяк не міг відвести погляду від маленького золотого кільця в її лівій ніздрі. Більшу частину їхньої розмови йому здавалося, що він говорить з тим кільцем.
– Після вашого дзвінка я переглянула її медичну картку, – сказала Сара. – Я знаю, що в поліції склали протокол про зґвалтування.
– Ми читали його, – підтвердила Ріццолі.
– То з якої причини ви прийшли?
– Минулої ночі на Ніну Пейтон напали у її будинку. Зараз вона в критичному стані.
Першої реакцією жінки був шок. А тоді він раптово змінився люттю. Мур зрозумів це по тому, як затремтіло її підборіддя, як зблиснули її очі.
– То був він?
– Він?
– Той чоловік, який зґвалтував її?
– Ми розглядали таку можливість, – мовила Ріццолі. – На жаль, жертва досі не отямилася, тому ми не змогли поговорити з нею.
– Не називайте її жертвою. У неї є ім’я.
У Ріццолі теж почало смикатися підборіддя, і Мур здогадався, що вона от-от вибухне. Не найкращий початок розмови. Тому він вирішив втрутитись:
– Міс Дейлі, це був надзвичайно жорстокий напад, і нам необхідно…
– Нічого надзвичайного, – заперечила Сара. – Особливо коли йдеться про те, що чоловіки роблять з жінками. – Вона взяла зі столу папку і простягнула йому. – Її медична картка. Наступного ранку після зґвалтування вона прийшла до клініки. Того дня вона потрапила на прийом до мене.
– Ви також оглядали її?
– Я робила все. Говорила з нею, оглядала. Взяла вагінальний мазок і після огляду під мікроскопом підтвердила наявність сперми. Вичесала лобкове волосся, взяла зразки нігтів. Дала їй протизаплідну таблетку.
– Вона не зверталася до іншої лікарні, щоб зробити якісь аналізи?
– Жертви зґвалтування, які приходять до нас, отримують усю необхідну допомогу в цій будівлі, в одного лікаря. Навіщо влаштовувати їм парад облич? Я взяла кров на аналіз і відправила її до лабораторії. Я навіть телефоную до поліції. Якщо жінка цього хоче.
Мур розгорнув папку і побачив аркуш із інформацією про пацієнтку – датою народження Ніни Пейтон, її адресою, контактним номером телефону та місцем роботи. Перегорнув сторінку і побачив, що вона заповнена дрібним почерком. Перший запис датувався 17 травня.
«Причина звернення: зґвалтування.
Історія хвороби: 29-річна біла жінка вважає, що її зґвалтували. Минулого вечора, коли вона була в пабі „Ґрамерсі“, вона відчула нудоту і пішла до жіночого туалету. Подальших подій не пам’ятає…»
– Вона прокинулася вдома, у власному ліжку, – сказала Сара. – Але не пам’ятала, як потрапила додому. Не пам’ятала, як роздягалася. І точно не пригадувала, щоб роздирала на собі блузку. Але прокинулася в ліжку, без одягу. Її стегна були вимазані, як вона подумала, спермою. Одне око підпухло, на обох зап’ястях були синці. Тому вона відразу збагнула, що сталося. І в неї була така ж реакція, як і в інших жертв сексуального насильства. Вона подумала: «Це моя провина. Я була занадто легковажною». Жінки завжди так думають. – Вона глянула прямісінько на Мура. – Ми у всьому звинувачуємо себе, навіть тоді, коли ґвалтує чоловік.
У нього не знайшлося відповіді на таке гнівне зауваження. Він опустив очі в медичну картку і читав далі.
«Пацієнтка неуважна і замкнута, говорить без емоцій. Її ніхто не супроводжував, вона прийшла до клініки з дому сама…»
– Вона постійно говорила про ключі від своєї автівки, – продовжила Сара. – Вона була побита, одне око так підпухло, що навіть не розплющувалось, а в неї на думці було тільки те, що вона загубила ключі від автівки і мусить знайти їх, бо не зможе поїхати на роботу. Мені не відразу вдалося припинити ці одноманітні повтори і примусити її говорити зі мною. Ніколи раніше з нею не ставалося нічого поганого. Вона була освіченою незалежною жінкою. Працювала у відділі продажів «Лоуренс Сайнтифік Сиплайз». Вона щодня працювала з людьми. А тоді сиділа переді мною, мов заціпеніла. І постійно торочила про свої кляті ключі. Врешті-решт ми відкрили її сумочку, обнишпорили всі кишені і знайшли ті ключі. Лише після цього вона змогла зосередити свою увагу на мені і розповісти, що сталося.
– Що вона вам розповіла?
– Вона пішла до пабу
