Живіт жінки розпанахали. Петлі кишок вивалювалися з рани і бридкими стрічками звисали з ліжка. Кров витікала з розтятого горла, і на підлозі вже утворилася чимала калюжа.
Мур не одразу оговтався від побаченого. Минув якийсь час, поки він відзначив усі деталі, і лише після того зрозумів їхню важливість. Кров досі свіжа, досі тече. Відсутність на стінах бризок і плям від крові. Тільки темна калюжа, яка постійно розросталась.
Мур кинувся до жінки, ступаючи прямісінько в криваву калюжу.
– Агов! – крикнула Ріццолі. – Ви порушуєте сцену злочину!
Він притис пальці до шиї жертви.
Труп розплющив очі.
«Дякувати Богу. Вона ще жива».
8
Кетрін перекидалася з боку на бік, її серце нестямно билося, і всі нерви напружилися від страху. Вона вдивлялася в темряву, щосили намагаючись приборкати паніку.
Хтось постукав у двері ординаторської.
– Докторе Корделл?
Кетрін упізнала голос однієї з медсестер відділення швидкої допомоги.
– Докторе Корделл!
– Що сталося? – запитала Кетрін.
– До нас везуть пацієнта з важкою травмою! Значна втрата крові, рани в ділянці шиї і живота. Я знаю, що сьогодні у відділенні чергує доктор Еймс, але він затримується. Доктору Кімбаллу не завадить допомога!
– Скажіть йому, що я скоро буду. – Кетрін увімкнула світло і глянула на годинник. За чверть третя. Вона проспала лише три години. Зелене шовкове плаття досі висіло на спинці стільця. Зараз воно здавалося їй якимось далеким, ніби з життя іншої жінки, а не її власного.
Хірургічний костюм, який вона одягнула перед сном, був мокрим від поту, але часу на перевдягання не було. Вона зібрала заплутане волосся у хвостик і пішла до умивальника, щоб освіжити обличчя холодною водою. Жінка, яка дивилася на неї з дзеркала, скидалася на контужену незнайомку. «Зосередься. Час забути про страх. Час братися до роботи». Вона запхала босі ноги в кросівки, які раніше дістала зі своєї шафки, і, глибоко вдихнувши, вийшла з ординаторської.
– Приїдуть за дві хвилини! – гукнули з реєстратури. – Лікарі кажуть, що систолічний тиск упав до сімдесяти!
– Докторе Корделл, оперуватимуть у першій травматології.
– Хто в команді?
– Доктор Кімбалл і двоє інтернів. Дякувати Богу, що ви теж тут. У автомобіля доктора Еймса якісь проблеми з двигуном, і він не може приїхати…
Кетрін помчала до першої травматології. Мигцем глянула на команду і зрозуміла, що вони приготувалися до найгіршого. До крапельниці було підвішено три пакети з лактатом Рінгера. Усі дроти і трубки напоготові. Кур’єр уже чекав на пробірки з кров’ю, щоб віднести їх до лабораторії. Двоє інтернів стояли по обидва боки від операційного столу, стискаючи в руках внутрішньовенні катетери, а доктор Кімбалл, який цього дня був на чергуванні, уже приготував усі інструменти.
Кетрін натягнула хірургічну шапочку й просунула руки в рукави халата. Медсестра зав’язала його за її спиною і приготувала першу рукавичку. З кожним предметом уніформи Кетрін вдягала на себе новий шар упевненості, і зараз почувалася сильнішою, вона опанувала себе. В операційній вона була рятівником, а не жертвою.
– Яка історія пацієнта? – запитала Кетрін Кімбалла.
– Напад. Поранення шиї і живота.
– Вогнепальні поранення?
– Ні. Колоті рани.
Кетрін застигла, натягаючи другу рукавичку. Всередині усе перевернулося. «Шия і живіт. Колоті рани».
– «Швидка» під’їжджає! – з коридору крикнула медсестра.
– А зараз будуть кров і нутрощі, – сказав Кімбалл, виходячи назустріч пацієнту.
Кетрін, одягнена в стерильну уніформу, не зрушила з місця. Раптово операційна поринула в тишу. Ні двоє інтернів, що стояли по обидва боки від столу, ні медсестра, яка наготувалася подавати Кетрін інструменти, – ніхто не промовив і слова. Усі зосередилися на тому, що відбувалося за дверима.
Вони почули, як Кімбал крикнув:
– Уперед, швидше, швидше!
Двері операційної відчинилися навстіж, і всередину вкотили каталку. Кетрін мигцем розгледіла просякнуті кров’ю простирадла, сплутане каштанове волосся жінки і її обличчя, заховане під клейкою стрічкою, яка втримувала трубку апарату штучного провітрювання легень.
На раз-два-три вони перенесли пацієнтку на операційний стіл.
Кімбалл розкрив простирадла, оголюючи груди жінки.
У хаосі, який заполонив операційну, ніхто не чув, як Кетрін різко втягнула повітря. Ніхто не помітив, як вона відсахнулась і тремтячими ногами відступила від столу. Вона не могла відірвати очей від шиї жінки, пов’язка на якій уже повністю забарвилася багряною кров’ю. Вона перевела погляд на живіт, з якого знімали похапцем накладену пов’язку, а цівки крові стікали на простирадло. Навіть тоді, коли інші взялися до роботи – хто ставив крапельницю, хто під’єднував кардіостимулятор, хто закачував повітря в легені пацієнтки, – Кетрін стояла на місці, скута жахом.
Кімбалл зняв пов’язку з живота. З рани на стіл вивалилися петлі кишок.
– Систолічний тиск упав до шістдесяти і майже не прослуховується! Синусова тахікардія…
– Я не можу поставити крапельницю. Не видно вени!
– Спробуйте підключичну вену!
– Передайте хтось ще один катетер!
– Докторе Корделл? Докторе Корделл?
Усе ще приголомшена, Кетрін повернулась до медсестри, яка її кликала, і побачила насуплені брови жінки, що виднілися понад хірургічною маскою.
– Потрібні тампони?
Кетрін ковтнула і важко перевела подих.
– Так. Тампони. І відсмоктувач… – Вона зосередилася на пацієнтці. Молода жінка. Аж раптом їй пригадалась інша операційна і та ніч у Саванні, коли вона сама лежала на такому столі.
«Я не дозволю тобі померти. Я не віддам тебе йому».
Вона схопила жменю тампонів і відсмоктувач. Тепер вона повністю сконцентрувалася, вона знову була професіоналом, який тримає все під контролем. Усі роки хірургічної практики автоматично керували її діями. Вона почала з рани на шиї й здерла закривавлену пов’язку. Темна кров полилася на підлогу.
– Сонна артерія! – скрикнув один із інтернів.
Кетрін приклала до рани тампон і глибоко вдихнула.
– Ні. Ні, якби це була сонна артерія, вона б уже була мертва. – Глянула на медсестру. – Скальпель.
Інструмент одразу опинився в її руці. Кетрін на мить зупинилась, аби приготуватися до такої делікатної роботи, а тоді приклала лезо до шиї. Затискаючи тампоном рану, вона різко провела скальпелем вгору до підборіддя, відкриваючи доступ до внутрішньої яремної вени.
– Він зробив неглибокий поріз і не пошкодив сонну артерію, – сказала вона. – Але таки зачепив яремну вену. Її надрізана частина ввійшла в м’які тканини. – Вона відклала скальпель і взяла хірургічні щипці. – Інтерне? Потрібно, щоб ви затискали рану тампоном. Ніжно!
– Ви збираєтеся робити анастомоз[37]?
– Ні, ми просто перекриємо вену. Їй поставлять дренаж. Мені потрібно отримати
