Шість невдалих побачень - Ангеліна Кріхелі

— Анфісо, відчини мені двері, будь ласка, — наполегливо просив Вадим, биту годину тупцюючи на порозі квартири нареченої.

Красько сповзла по дверях із внутрішнього боку і сіла на підлозі, вперлася порожнім поглядом у стіну навпроти. Кажуть, двічі в одну воронку снаряди не падають. Ще й як падають! Ніби з поламаного рогу достатку. Як вона могла вдруге повірити в щирість чоловіка? І в який момент зламалася їхня з Жанкою дружба?

Подруга, до речі, весь цей час невтомно слала їй повідомлення. Вони моргали на дисплеї, підсвічуючи екран. Допоки Анфіса не вимкнула його зовсім, зі зневагою відкинувши від себе по підлозі якнайдалі.

Що б там не сталося між цими двома, якщо це сталося, значить, були підстави. Внутрішні, глибоко заховані мотиви. Які так само легко випливуть назовні й у майбутньому. Тільки тоді буде болючіше.

Анфіса в розпачі сховала обличчя в долоні. Як вона пояснить Марійці, що знову помилилася з вибором головного чоловіка для них обох? Що не так із нею, що вона знову й знову потрапляє в одну й ту саму ситуацію?

— Люба, ми маємо поговорити, — пролунав до болю необхідний голос за дверима, змусивши її здригнутися. — Хоча б заради Машеньки...

Анфіса підняла голову. Її не дивувало, що мислили в одному напрямку. Але вона не могла зрозуміти, до чого тепер розмови. Що вона може почути такого, що змінило б ситуацію? А головне, її ставлення до побаченого. Немов старі рани знову відкрилися і почали кровоточити. Обличчя Мирона так і посміхалося перед її уявним поглядом.

Зібравшись із духом, Красько важко піднялася. Почула шурхіт за дверима. Мабуть, Вадик прислухався і тепер відходив убік.

Важко ковтнувши клубок, Анфіса відчинила двері. Руки безвольно повисли вздовж тіла. Вона дивувалася собі. Бо сліз не було. Навіть образи не було. Тільки порожнеча. Немов хтось витягнув пилососом усі не тільки світлі, а й темні емоції. Мало долі було однієї зради для неї, щоб убити світло. Їй знадобилася і друга, подвійна зрада, щоб добити темряву, на яку можна було спиратися за відсутності світла.

Вадим рвучко обійняв Анфісу, зробивши один широкий крок і спокійно зачинивши двері зсередини.

— Рідна моя, слава Богу, з тобою все гаразд, — як ні в чому не бувало, пробурмотів він. У його погляді проглядало непідробне хвилювання і плескалася щира турбота. Це збивало Красько з пантелику.

Жінка заперечно похитала головою, як зачарована.

— Ні, я не в порядку, — роздратовано вивільнилася з кільця його рук.

— Кохана, увімкни телефон, будь ласка. І прочитай повідомлення подруги.

— Подруги? — гірко усміхнулася Красько.

Вона звично попрямувала на кухню, щоб заварити чай. Потрібно було вгамувати внутрішнє тремтіння, а для цього потрібно було чимось себе зайняти.

— Анфісо, тобі зараз дуже боляче. І ти маєш цілковиту рацію, — м'яко і спокійно промовив Вадим, слідуючи за нею. — Але стане набагато легше, якщо ми поговоримо.

— Серйозно? — вона здивовано зупинилася з чашками в руках.

— Так, це виглядає дивно. Згоден. Але зроби це. Заради нас і заради Марійки.

— А ось донькою моєю спекулювати не треба, — підхопилася Красько.

— І в думках не було. Мені Машута рідною стала. Анфісо, Бога ради, та сядь ти і давай поговоримо! — втративши на секунду терпіння, вигукнув Вадим.

Жінка з тихим дзвоном поставила на стіл чашки і сіла навпроти нього.

— Ти покликала Жанну, як подружку нареченої, для обговорення меню. Пам'ятаєш? — вкрадливо уточнив.

Анфіса смутно пригадувала щось подібне. Мозок відмовлявся повноцінно функціонувати на тлі стресу. Найбільше на світі хотілося поласувати чимось і гарненько виспатися.

— Це ти зараз намагаєшся мене винуватою зробити? — здивувалася здогадці.

— Не божеволій, — з ласкавою посмішкою попросив він, хитаючи головою. — Я покроково переказую тобі події. Мені ти забула, напевно, сказати, що покликала її на обговорення меню.

— Ну так, — мляво погодилася Анфіса. — Жанка частіше вештається по закладах усяких, вона краще орієнтується у різноманітних премудростях прийому гостей...

— Я не хочу, щоб ти подумала зараз, ніби намагаюся звалити провину на неї. Але... Подивися, будь ласка, сюди.

Він дістав телефон, запустив програвач. Красько усвідомила, що в його кафе встановлені камери відеоспостереження. На жаль, без звуку. Але на короткому відео добре видно, що цілуватися Жанна полізла першою. Та ще й у той момент, коли почула, що прийшла Анфіса.

— Навіщо вона це зробила? — приголомшено прошепотіла, переводячи погляд на Вадима.

По щоках покотилися великі сльозинки. Душа старанно викручувала гарненько випрану образу і готувалася розвішувати білі простирадла примирення.

Вона переглянула відео двічі, зазначивши для себе, наскільки тактовно і м'яко, але водночас упевнено поводився Вадим, відсторонюючи подругу нареченої. Бачила як сторопів чоловік у перші секунди своєї бездіяльності. Яким важким поглядом, сповненим відчаю, проводив її, що тікала. Як посадив Жанну за столик і почав терпляче втовкмачувати їй щось. А потім пішов.