Шість невдалих побачень - Ангеліна Кріхелі

— Вирішив позбавити доньку батька? — іронічно уточнив Мирон.

— Вирішив позбавити нормальну сім'ю прища на дупі, — грубо відповів Вадим, розуміючи, що тільки так прозвучить дохідливо для опонента.

— Ну-ну, багатенький Буратіно... Непогано ти влаштувалася, Анфіско, — презирливо скривився, похитуючи ногою, закинутою на ногу.

— Це було твоє кафе? — здивовано запитала жінка.

— Та годі! — фиркнув Мирон. — А ти ніби як і не знала. Усі баби продажні, шукають мужика з більшим гаманцем і довшою паличкою-виручалочкою. Скажеш, ні?

— Вона взагалі розмовляти з вами більше не буде. І ні до неї, ні до її сім'ї ви не наблизитеся ближче, ніж за десять метрів, — відрізав Вадим. Погляд його став холодним, металевим, зверненим у порожнечу. Мирон цього погляду злякався. Що за перець такий, що так легко відписує кафе заради Анфіски-льодишки? Явно ж не найматися до когось тепер піде. Не останнє віддав.

Красько присоромлено опустила голову, відчуваючи, як жар розливається по всьому тілу. І причин тому було багато. Вона справді навіть не підозрювала, що кафе в парку належить Вадиму. Думала, він туди до колег зайшов, провідати просто.

Мучило почуття провини, що самотужки захистити доньку не змогла б. Та ще й коханий за руку тримати продовжує, але ніби глухою стіною відгородився. Навіть обкільцьований не був такий далекий від неї. Ще б пак, зазнавати таких збитків заради малознайомої дамочки. Його вчинок благородний. Але невже саме це переверне ставлення до неї й остудить душевний вогонь у ньому?

Юрист справді приїхав за двадцять хвилин. Діловито розклав на столі документи, поки батьки з Марійкою потихеньку вислизнули на прогулянку. Донька сіпнулася було до батька, але бабуся швидко зашепотіла їй щось, змусивши дівчинку ображено насупитися.

Анфіса вкотре посипала голову попелом. У такій ситуації найкраще сказати дитині правду, адже вона й сама бачить, що батько не до неї приїхав. Але правда зламає їй психіку і віру в себе. Дітям завжди здається, що тато кинув саме їх, а не розлучився з мамою. Утім, на те є підстави. Бо, розлучаючись із дружиною, забуває чоловік насамперед про дітей. Ні, гарні фото він зберігає, і хвалиться чи сумує перед черговою пасією. Але діти про це нічого не знають, позбавлені батьківської уваги й турботи.

Якщо не сказати Маші всієї правди зараз, вона складе її сама. Або, що ще гірше, за деякий час з'явиться Мирон і складе доньці казку про злу маму, яка не допускала його до дитини. Батько Жанни одного разу спробував зробити саме так. Фокус не спрацював. Подруга чула особисто їхню з матір'ю розмову.

— Усе готово, необхідні тільки підписи, — оголосив юрист за деякий час, що здався Анфісі вічністю.

Заскрипіла дорога ручка-перо, розчерки зайняли свої місця під документами.

— Решту я дороблю вже без вашої участі, — пояснив немолодий чоловік.

— Тоді не смію затримувати. Надішліть мені рахунок за ваші послуги на пошту, — попросив Вадим.

Юрист відкланявся з мовчазною гідністю, і практично безшумно зник із квартири.

— Тепер я можу з чистою совістю провести вас, — командним тоном повідомив Вадик, піднімаючись з-за столу. — Це збережи, — коротко вимовив, звертаючись до Анфіси.

Красько нервово ковтнула слину, звернувши увагу, що він знову не подивився на неї. Чому? Адже вона не просила його про допомогу. Не просила віддавати своє кафе. Він ухвалив це рішення сам, навіть не порадившись. Тоді що?

Мирон недовірливо перечитав документ кілька разів, перш ніж піти за дарувальником. З квартири обидва чоловіки вийшли, не прощаючись.

Анфіса притиснула похололі долоні до розпалених щік. Кинулася одразу ж до вікна, щоб бачити, наскільки далеко Вадим проведе небажаного гостя і як швидко повернеться, щоб усе пояснити.

Опинившись на вулиці, колишній чоловік холодно кивнув, застрибнув у свій автомобіль і помчав, навіть не глянувши на доньку, почуттями якої намагався спекулювати. Між іншим, якщо він знову вляпався, то легко міг погасити борг, продавши свій дорогий автомобіль.

Анфіса із завмиранням серця очікувала, що ось зараз Вадим обернеться і попрямує до під'їзду. Але він мовчки дивився кудись у далечінь.

Придивившись, вона здивовано насупилася. На старенькій гойдалці її мама гойдала доньку. Вони неголосно спілкувалися про щось зосереджено. Машенька хмурилася. Так уже, непроста має бути розмова з дитиною.

Тут-то Анфіса і зрозуміла, склавши один і один, чому так віддалився Вадим. Вона не сказала йому про доньку. Але ж вчинила так не зі злого умислу. Їй здавалося, що... він завжди був поруч і тому знав про Марійку. А що подумає Вадим? Водила наречених у кафе одного за одним, намагаючись влаштувати особисте життя. Виявилося, що її саму водив за ніс Мирон, підсовуючи якихось недогризків замість чоловіків. А тут ще й доньку приховала.

Застогнавши від відчаю, буквально прилипла носом до скла. Судомно зітхнула, коли Вадик, подумавши, сів у машину і поїхав. Ось так просто. Віддав за неї все і помчав у захід сонця.

*Віктор — юрист, вперше згадуваний у романі «Щастя за мільйон»