Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Незабаром ми перейшли від танців до випивки в компанії братів та їхніх друзів. Люда сиділа в мене на колінах і клювала носом, бо її ранок, як зазвичай, почався ще о п'ятій.

Я підняв її на руки й відніс у свою кімнату. Я став поруч із ліжком, мовчки спостерігаючи, як вона спить. Я подумав, що треба б повернутися до гостей, але мені не хотілося залишати Люду саму. Я обережно зняв із неї туфлі й подумав, що треба б переодягнути її в щось зручніше. Розстебнувши ґудзики верхньої частини її сукні, я зрозумів, що й гадки не маю, як переодягнути Люду, при цьому не потривоживши її. А що, якщо вона прокинеться і подумає, що я…

- Тимуре? - сонно пробурмотіла вона.

- Так. Я просто збирався переодягнути тебе, а не скористатися твоїм станом, - усміхнувся я.

Люда кволо усміхнулась.

- Дякую. Вибач, я заснула. Я знаю, що ти не такий.

Я чув, як Люда рухалася в моєю за спиною, поки я роздягався, і зрозумів, що з нею я знайшов те, що в глибині душі завжди сподівався знайти. Між нами була така відчутна близькість, якої я завжди хотів, але яку вже не мріяв зустріти