Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Тимур

Я зустрів Риту вже в передопераційній. Вона дала мені коротку додаткову інформацію про пацієнта, яку отримала від лікарів швидкої допомоги. Ми попрямували прямо в операційну. Пацієнт із обширним інфарктом, який переніс десять хвилин серцево-легеневої реанімації, був готовий до хірургічного втручання.

Операція тривала шість годин, і після її закінчення я міг сміливо сказати, що зробив абсолютно все, що було в моїх силах, щоб врятувати пацієнта. Я побоювався бути надмірно оптимістичним, але досвід підказував мені, що цей літній чоловік житиме. Незважаючи на втому, я перебував у піднесеному настрої. Я подумки повторив кожну маніпуляцію, яку зробив під час операції. Я був настільки занурений у свої думки, що, увійшовши в кімнату очікування, врізався в людину, що стояла там. Я підняв очі й побачив Марину.

- Виглядаєш втомленим, - сказала вона.

- Так і є. Хірургія вимотує, знаєш.

Я не хотів бути грубим, просто я ще не зовсім повернувся в реальний світ, подумки я усе ще перебував в операційній.

- Це була одна з тих речей, які я ненавиділа всією душею, поки ми зустрічалися, - зізналася вона. - Я думала, що моя робота в лікарні допоможе мені зрозуміти тебе, але це виявилося не так.

Я подивився на Марину, сьогодні вона виглядала м'якше, ніж зазвичай. Я підійшов до кавомашини і налив собі велику чашку міцної кави. Мені ще треба було зробити обхід, а потім я можу поїхати додому і трохи поспати.

- Я в цьому нітрохи не сумніваюся. Наше розставання було на краще.

- Сьогодні я нарешті дізналася, хто твоя наречена. Дуже вражаюче.

- Ми дружили в школі. Вона знала мене ще до того, як я став хірургом.

- Можливо, їй це допоможе. Сподіваюся, вона витримає.

- А чому ні? - я запитально зігнув брову, я не знав, як на це відповісти.

- Тому що ти не можеш довго дотримуватися зобов'язань, - усміхнулася Марина, знизавши плечима. - У тебе почався нервовий тик уже через три дні після того, як ми з'їхалися.

Я мало не сказав, що виною тому барахло, яке вона з собою притягла, і її спроби тотального контролю над мною. Але мені зовсім не хотілося затівати з нею суперечку.

- Цього разу все по-іншому. - Марина виглядала враженою, і я подумав, що мої слова могли зачепити її, тож додав: - Ми просто не підходили одне одному, і ми обидва це знаємо.

- Я змінилася, - прошепотіла вона.

- А я ні. - я , немов вибачаючись, знизав плечима. - Мені ще потрібно зробити обхід, побачимося в середу на засіданні ради директорів. Гарних вихідних, Марино.

Я вийшов у коридор перш, ніж вона встигла ще хоч щось сказати. Рада збиралася щосереди, щоб обговорити прогрес, досягнутий новим кардіологічним відділенням. Мені необхідно на ньому бути присутнім, тож нової зустрічі з Мариною не уникнути.

Було вже майже десята ранку, і я поспішав на обхід, але я зловив себе на думці, що сумую за Людою. Я дістав із кишені свій телефон і написав їй повідомлення.

«Доброго ранку! Прокинулася?»

«У мене маленька дитина. Я прокинулася о сьомій”, - тут же відповіла вона.

«Ого! У мене ще огляд»

«Добре, не відволікатиму тебе. Гарного дня».

«Дякую. Побачимося».

Я поклав телефон у кишеню і взявся до ранкового обходу. Я заглянув і до пацієнта, якого екстрено оперував уночі. Я був радий бачити, що пацієнт добре переніс операцію. Я поговорив із його рідними, і тільки після цього вирушив додому.

Щойно я увійшов до будинку, я одразу попрямував до своєї кімнати. Я відчував легкий запах парфумів Люди, бачив зім'яті простирадла, що нагадували про минулу ніч. Я хотів, щоб Люда була тут, я відчайдушно потребував її присутності поруч.

Я без сил упав на ліжко й миттєво заснув, а коли прокинувся кілька годин потому цілком відпочившим, пішов шукати наречену. 

Я все думав де мої гості. І вони насправді поводилися як гості. Щось змінилося наступного дня після того, як ми з Людою займалися коханням, і на той час, як я це усвідомив, було вже пізно щось змінювати. Я часто пропадав у лікарні, а Люда займалася сином. 

Я дивився не неї і хотів її. Але мені потрібен був не тільки секс. Але, коли я повертався з лікарні Люда  вже спала. Я ніяк не міг зрозуміти, як пробити стіну, що виникла між нами, і що я зробив такого, що вона відсторонилася від мене.

Сьогодні було весілля Гната, і вона більше не зможе мене уникати, бо спати ми  будемо у моїй старій спальні в будинку батьків. Нік і Поля розмістили нас разом, і ми просто не могли сказати, що не ночуватимемо в одній спальні. Арсен залишиться в кімнаті Олі.

У будинку було повно народу, і я зловив себе на думці, що давно не бачив свою маму такою щасливою. Вона не раз повторила, що шалено рада, що всі її хлопчики знову зібралися вдома. Я подумав, що непогано б частіше відвідувати батьків.

Я почув, як відчинилися двері ванної кімнати, і з неї вийшла Люда, вдягнена червону сукню із відкритими плечима. Волосся вона зібрала у високу зачіску, а її макіяж був, як завжди, бездоганним.

- Я навіть не підозрювала, що вечірка буде настільки масштабною. Здається, тут буде відразу кілька знімальних груп, - сказала вона. - Я постараюся не привертати до нас зайвої уваги. Як вважаєш, може, про нас узагалі не варто згадувати?

- Не говори дурниць! Слухай, Люд, я й гадки не маю, що зробив не так того дня, коли їздив на операцію серед ночі, але я, безумовно, не хотів, щоб усе склалося саме так. Давай поговоримо.

- Хіба ми не повинні йти на вечірку? - запитала вона, підійшовши до комода з дзеркалом. Люда робила вигляд, що щось шукає у своїй сумочці.

- Ні. Сьогодні ввечері ми вперше за довгий час по-справжньому самі. Я хочу поговорити.

- А я - ні, - відрізала вона. - Мені достатньо того, що є.

- У якому сенсі?

- Увесь цей галас надто виснажує, - сказала вона.

- Вибач, але ти так просто від мене не звільнишся.

Я підійшов до Люди і поклав руку їй на плече, дивлячись на її відображення в дзеркалі. Вона підняла очі, і в них я побачив... сум. Хоча я не був цілковито впевнений, що не проектую на Люду власні почуття. Можливо, їй справді було не по собі через грандіозне весілля.