На смак, як кохання - Кетрін Сі

— Мені ховатися? 

— Чого б це раптом? — сміючись питаю я. — Ми п'ємо чай, а не займаємося чимось непристойним. 

 Підводжуся зі стільця і йду відчиняти двері. Я очікувала побачити на порозі батьків, що скажуть, ніби забули тут якусь річ, а самі перевіряти чим ми займаємося з Олівером. 

 Але на порозі стояли не батьки. 

— Що з обличчям? 

 Це Кіра. Якщо вона побачить Олівера, що сидить на кухні, то тоді буде ще сильніше сватати нас. 

— А що з ним? 

— Ти ніби не рада бачити мене, — обурено дивиться на мене. 

— Рада звичайно… Просто зараз в мене дуууже багато роботи і я не маю часу для тебе, Кіро. 

— Я можу увійти? 

— Увійти? — нервово посміхаюся. 

Що ж, мені не уникнути цієї ситуації, тож — з гордістю прийму її. 

— Стейсі, щось не так? 

— Ні, все гаразд. Заходь. 

Пропускаю дівчину до квартири.